Про те, як зараз розвивається пасічництво в Україні, які перспективи та що потрібно змінити, щоб бджолярство в Україні справді стало прибутковим, «Вголос» поспілкувався із пасічником із Львівщини Михайлом Романовичем.
Відколи ви почали займатись пасічництвом?
Займаюсь вже близько тридцяти років. Цього ремесла мене навчив вже покійний брат мого батька з села Чайковичі Самбірського району. Пасіку, яка складається з 50 вуликів, у цьому ж селі я зараз утримую разом з його дочкою. Це у нас така сімейна справа.
Знаємо, що ви очолюєте Товариство пасічників Рудківщини. Розкажіть, як воно функціонує?
Й справді, цьогоріч ми створили неприбуткову громадську організацію «Товариство пасічників Рудківщини». Причиною його заснування було те, що минулого року у Самбірському районі загинула дуже велика кількість сімей бджіл. Гинули бджоли в районі сіл Сусолів, Малинів, Подільці, Задністряни, Погірці, Чайковичі та Колбаєвичі. Падіж бджолосімей на цій території становив від 80 до 100 відсотків і саме там мають поля два великих агрохолдинги. Минулоріч у мене з 55 вуликів залишилось лише 12. Станом на цей період я відновив свої вулики, але все ж шкоди за гибель бджіл мені так ніхто і не компенсував. І от саме через це ми вирішили створити організацію, яка б захищала права бджолярів.
Зараз у наше Товариство пасічників Рудківщини входить близько 50 пасічників. Нам вдалось уже кілька разів відстояти свої права та переконати агропідприємства у тому, щоб вони не кропили поля отруйними речовинами в період льоту бджіл. Але, на жаль, в районі села Долобів відбувся прикрий випадок – падіж льотної бджоли з бджолосімей. Винуватця отруєння не встановлено, бо на полях одночасно працювали працівники двох агрохолдингів. Скаргу по цьому випадку розглядали у Самбірській РДА. Також ми співпрацюємо із Асоціацією пасічників України, звідки отримуємо рекомендації щодо відстоювання інтересів членів Товариства.
Окрім того, метою створення товариства є передача досвіду пасічництва від досвідчених пасічників, інформаційна допомога у реалізації продуктів бджільництва. Адже окрім меду, можна пропонувати ще й таку продукцію бджільництва, як прополіс, пилок, пергу, віск, маточне молочко, трутневе молочко, настоянка воскової молі, медовуху та інше.
А яким чином аграрії шкодять бджолам?
Причиною цьогорічної загибелі наших бджіл є діяльність великих агрохолдингів, бо падіж бджіл стався на великій території. У наших пасічників є підозра, що одна із агрофірм використовувала для оббризкування полів авіацію, що заборонено робити. Адже авіаобробку полів не можна використовувати у тому випадку, коли відстань до населеного пункту менше, ніж п'ять кілометрів. А у нас між більшістю селами і трьох кілометрів немає. Але агропідприємство, порушивши норми, все ж скропили поля невідомими для пасічників речовинами. Через це у нас пасічників загинуло більше тисячі сімей бджіл. При цьому падіння бджіл навіть досвідчені пасічники не могли зупинити, оскільки комахи харчувались отруєним пилком, які вони збирали після обробки полів аграріями.
Окрім того, агропідприємства зобов'язані кропити свої поля лише у нічний період. Але і цього обмеження вони не завжди дотримуються.
На сьогоднішній день агрофірми протягом сезону приблизно дев'ять разів обробляють хімією та пестицидами вирощувані на полях посіяні культури. Таким чином вони наносять шкоду не лише бджолам, а й екології. З полів тікає або гине весь тваринний світ. Аграрії мають дбати і про екологію, і про українців. Бо практично після кожного обприскування полів зростає у прилеглих населених пунктах кількості скарг на головні болі, розлад системи травлення, алергічні прояви у дорослих і особливо у дітей.
Довести, що бджоли загинули саме через діяльність аграріїв і змусити їх за це відповісти, якось можливо?
Зафіксувати той факт, що бджоли загинули через діяльність агропідприємства, дуже складно. Адже у законодавстві прописано, що протягом трьох днів пасічник повинен зібрати усі матеріали, що підтверджують факт загибелі бджіл, запросити представника сільради, агрофірми, свідків загибелі бджіл, зібрати необхідні аналізи. При цьому у нас дуже мало лабораторій, які визначають причини масової загибелі бджіл. Ці лабораторії просто встановлюють, загинула бджола природною смертю чи ні. Окрім цього, значна частина пасічників – це так звані «пасічники вихідного дня», які проживають у містах, а пасіки тримають на селі.
Товариство пасічників Рудківщини намагається якось порозумітись із агрохолдингами?
Після того, як ми створили Товариство пасічників, ми звернулись у нашу райдержадміністрацію. Відповідно через чиновників ми почали спілкуватись із як великими агропідприємствами, так із фермерами. Ми намагаємось налагодити комунікацію і нагадуємо аграріям, що проводити обприскування полів слід лише в період відсутності льоту бджіл. Тобто це практично нічний період, або при температурі нижче 10 градусів, використовуючи при цьому хімію, яка після обприскування має період розкладу не більше двох годин. І нагадуємо аграріям, що коли наші здорові бджоли знаходяться на їхньому полі в період цвітіння, то врожайність зростає щонайменше на 30 відсотків! То хто ж у виграші? Всі! Пасічники мають мед, а аграрії – гарний врожай.
А як питання взаємодії між агрохолдингами і пасічниками вирішується закордоном?
У країнах Євросоюзу все значно простіше. Якщо фермери покропили поля, після чого загинули бджоли, то пасічник викликає відповідного інспектора, який відповідає за бджільництво у конкретному регіоні. Той фіксує загибель бджіл і проводить розслідування, хто завдав шкоду, який агрохолдинг. Після проведення слідства інспектор визначає винуватця, і він покриває пасічнику шкоду. Натомість в Україні у нас все скинули на бджоляра. А от, наприклад, у Канаді держава платить пасічникам до 150 канадських доларів, якщо пасічник вивозить свої вулики у поле, наприклад, на соняшникове. Це непогана дотація для бджоляра. А у нас бджіл труять.
Виробництво меду в Україні – це прибутковий бізнес для пасічника?
Ні. На сьогодні максимальна ціна, за яку можна продати літр меду – це 120 грн. Але і вона не є обґрунтованою. В Україні до падіння гривні різниця між вартістю меду та цукру була приблизно у 10 разів. Зараз кілограм цукру коштує 17 грн, а літр меду – 120 грн. Тобто немає паритету. Таким чином пасічники частково несуть збитки, особливо, коли гинуть бджоли. Але разом з тим, пасічництво для деяких людей – це єдиний дохід. До слова, у Німеччині кілограм екологічно чистого меду коштує сорок євро. А це ж наші меди, які зібрані не з агрокультур.
Як пасічники продають свій мед?
Підприємці скуповують мед, але за смішні гроші. От, до прикладу, мені відомо, що у Жовківському районі скуповують у пасічників мед по 35-40 грн за кілограм. Якщо перевести у ціну за літри, то це 55 грн максимум. Також все залежить від пори року і виду меду. Мед найдорожчий навесні, його оптом цього року скуповували і до 60 грн за кілограм. А от влітку та восени – взагалі за безцінь. А тому, якщо пасічникам терміново бракує грошей, вони його здають за будь-яку ціну. Підприємці, які скупили за безцінь у пасічників якісний мед до двох євро за кілограм, потім по квотах від Євросоюзу продають його закордон. Тобто на меді таки можна заробляти.
Звичайний пасічник з Львівщини напряму по квотах має можливість продавати мед закордон?
Звичайному українському пасічнику напряму продавати свій мед закордон практично неможливо. Оскільки йому потрібно мати для цього пакет документів, як-от: ліцензію, висновки лабораторних досліджень тощо. Це дуже дорого і важко зробити. Нам у цьому ніхто не сприяє. А спроба індивідуально провезти мед закордон практично нереальна. Здебільшого його конфісковують на кордоні із Євросоюзом. Хоча маю інформацію, що закордоном наш мед скуповують польські та інші підприємці, вимішують зі своїм і експортують далі як найвищу категорію.
Що для пасічників може і повинна зробити держава?
Насамперед – оновити законодавство. Складається враження, що закони писали люди, які поверхнево знаються у галузі бджільництва. Якщо вже ЄС закупляє мед і вимагає від пасічників дотримання своїх стандартів, то ми теж маємо право вимагати від державних чиновників європейських прав. Насамперед мали б бути якась державна структура, яка б контролювала агрофірми, щоб вони при обробці полів не використовували хімікати, від яких гинуть бджоли. А якщо це вже сталось, щоб це було, як у ЄС – приїхав інспектор, встановив винуватця і пасічнику компенсували втрати. А не кидати усе розслідування на плечі бджоляра.
Було б добре, щоб агрофірми за використання бджіл на своїх полях теж платили нам.
Можна, до прикладу, допомагати звичайним пасічникам в оформленні документів, які надали б нам можливість продавати свій мед закордон.
Попри недосконале законодавство та байдужість чиновників, пасічництво на Львівщині розвивається чи занепадає?
Зараз пасічництво в Україні, попри те, що держава не створює умов, все ж якось розвивається. Кількість вуликів у пасічників постійно зростає. І це добре, бо люди можуть себе забезпечити самостійно. А значить не потрібно просити грошей у країни. Пасічництво має великі перспективи розвитку, якби не загрози. А загрози – це необдумане використання аграріями інтенсивних технологій з метою заробити побільше сьогодні. А от про завтра вже ніхто традиційно не думає. Ну і геть недосконале законодавство.
Марія Бойко, Вголос
Біографічна довідка:
Романович Михайло Семенович, житель м. Рудки, навчався у Рудківській СШ, закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, інженер-механік сільського господарства. Працював на різних інженерних посадах у Рудківській сільгосптехніці від майстра моторного цеху до начальника автотранспорту, Секретар Рудківської міської ради, голова спостережної ради Рудківської сільгосптехніки, голова координаційної ради громадсько-політичних організацій м.Рудки, заступник голови ГО «Товариство пасічників Рудківщини».
ІА "Вголос": НОВИНИ