Яворівську іграшку добре знають в Україні та й за її межами. Пані Наталю, Ви як автор наукової праці «Художні особливості розпису та різьби по дереву на Яворівщині кінця XIX початку XX сторіччя» певне тішитеся причетністю до відродження яворівського народного промислу?
Іграшка із дерева несе тепло й енергію того, хто її виготовив. Якщо різьбяр чи живописець береться за виготовлення дитячої забавки, то в душі має Бога. Весь позитив майстра передається дитинці. І перш ніж розписати іграшку, її мають виготовити з деревини. Тому яворівська іграшка має подвоєну енергетику добра.
Яворівські різьбярі і живописці здавна славилися на всю Україну. Знаю, що яворівська школа різьбярів найсильніша. До нас у ХПТУ №14 приходять священики і роблять замовлення на різьбу для своїх церков. Учні разом з майстрами у православній церкві, що побіля училища, різьблять іконостаси. Гарна практика для учнів – виробляється відповідальність і старанність.
А яворівський розпис відроджується. Цьогоріч під час святкування 65-річчя заснування училища відкрили свій Музей. Там переважають роботи різьбярів, але є зала й розпису.
Мої керівники ХПТУ №14, де я викладаю, директор і завуч пропагують яворівську іграшку на всіляких майстер-класах. Щороку їдемо з учнями до Києва, де в Музеї Гончара презентуємо яворівський орнамент. Їдуть не тільки живописці, ковалі, різьбярі, а й наші майстри з рогозоплетіння. Такі яворівські ремесла здавна ввійшли в народну традицію. Звісно, я пишаюся, що живу і працюю поміж знаних в Україні майстрів.
У вересні традиційно відзначаємо свято «Весілля свічки». На тому святі останні роки проводила майстер-класи з яворівського розпису іграшок моя група учнів. Цьогоріч також плануємо у вересні бути у Києві.
Щоразу під час презентації нашого училища беруть на виставку й мої персональні художні роботи: картини на склі і тканині, виконані в техніці яворівського орнаменту. Для мене важливо, щоб люди споглядаючи мою творчість відразу вирізняли їх як яворівський розпис. Тому надто нині пильную, щоб не збитися на манівці. А ще прагну, щоб кожна картина несла добро глядачеві.
Давно займаєтеся розписом на склі й тканині?
Більше шести років тому почала писати картини на склі й розписувати тканину. А до того мала фантазію, яку втілювала у випічці з тіста та під час висадки городини. Мала ж кудись подіти художнє натхнення, яке мене постійно мучило (сміється). Тому грядки висаджувала композиційно. Чомусь не зафіксувала тоді їх у фотографії. А ось пастухи, котрі йшли повз моєї садиби, щоразу зупинялися і, обіпершись на паркан, розглядали ті мої узори.
Мої ж картини на склі з’явилися після уроків живопису з гуртківцями. Спочатку ми з дітьми малювали декоративні абстракції. Те побачив фахівець із різьби Касян Кавас і порадив застосувати елементи яворівського орнаменту для розпису на склі. Уже потім свої картини я малювала використовуючи чотири основні кольори (червоний, зелений, жовтий, синій) і символіку яворівського розпису («качечка», «вербівка» тощо).
Чому Касян Матвійович характеризує Вашу творчість як появу нової четвертої гілки яворівського декоративного розпису?
Щоб не втратити самобутні художні традиції, кожен митець по-своєму втілює мотиви яворівського розпису. Я застосувала орнамент на склі. Касян Кавас переконаний на всі сто відсотків, що я започаткувала четверту гілку яворівського декоративного розпису. Можливо, це перебільшення, хоча, дійсно, до мене ніхто на склі не використав яворівськийвські мотиви. Застосовувані мною акрилові фарби напрочуд увиразнювали кольори яскравістю, а контур робили золотаво-мерехтливим.
Картини на тканині з’явилися через необхідність не втратити задум. Адже під час підготовки до виставок багато картин на склі побилося, тому змушена перенести композиційні ідеї на тканину.
Чи легко Вам твориться, пані Наталю?
Картини пишуться по-різному за часом, але у мене не довго. Складніше виношується ідея. Але одного разу за ніч народилося вісім композицій – налаштувала себе на Великодній настрій. Потім повторити те саме декілька разів не складно, але здебільшого не люблю «штампувати» картини. Не малюю їх на продаж, але можу створити композицію на склі чи тканині на замовлення. Уже довелося «розлучитися» з чотирма своїми «дітищами». Бо на виставках часом підходять люди і просять продати картину. Кажуть, що матимуть її в себе як оберіг і вірять в мою позитивну енергетику. Інколи дарую картини, але завжди складно з ними розлучатися, певне «народжую» їх, як дітей.
Який настрій треба мати вам, коли берете в руки пензля?
В усякому разі бути в доброму гуморі. Мені важливо, щоб нічого не боліло і були доглянуті чоловік і донечка. Не сідаю малювати, коли маю якусь домашню роботу. Я ще ікони пишу на замовлення. Так от щодо ікон. Є у нас в селищі ще один мій духовний покровитель і наставник – художник Богдан Петрович Сойка, який каже, що образи варто писати тільки після сповіді і молитви. Тому я завжди прислухаюся до своїх учителів як до пана Касяна, так і до пана Богдана.
Витратно бути художником?
Фарби коштують більше 30 гривень баночка, потім пензлі різні мають бути якісні, скло потрібне. Для картин на тканині потрібен льон, метр якого коштує 80 гривень. Тканину даю як тло і для картин на склі, тому вони витратніші. А лляну тканину раніше купувала на «гуманітарці». Найкраще підходять скатертини не першої свіжості. На таких цікаво малювати.
Чи родина підтримує вас у творчості?
Чоловік спочатку дивився на все зі сторони. Тепер, у відносно недавно збудованій оселі, мої картини висять у окремій кімнаті. Він просто не заважає мені малювати. Тож приємно, що таким чином чоловік Андрій підтримує мене.
А тато, дивлячись на мої прості сюжети картин, жартома каже, що й він так би зміг намалювати. 15-річна донечка Мар’яна також малює. Хоча здебільшого її рисунки – це графіка. Навчила її тільки техніці малюнка, а далі віддали її вчитися живопису до чужих.
Серед ваших учнів багато перспективних живописців? На вашу думку, чи застосовуватимуть вони в майбутньому яворівський розпис у своїх роботах, не забуваючи рідний навчальний заклад і своєї наставниці?
З вересня цього року моя група (другий поспіль набір) піде на останній третій курс. Група складається з 13 осіб: четверо хлопчиків і решта дівчатка. Хоча попередній мій випуск живописців запам’ятається мені особливо. Можливо тому, що тоді у нас вперше набрали дівчат у групу, а мене призначили у них майстром (це ніби класний керівник). Водночас вела у них предмет живопису та розпису по дереву. Посада майстра зобов’язувала знати про своїх учнів більше ніж рідні батьки. А таким діткам було легше мені довірити свої мистецькі сумніви і душевні таємниці – я ніби була однією з них. Це як ніби на одній енергетичній хвилі, бо я достеменно розуміла їхні «проби пензля» як ніхто інший і намагалася підтримувати в усьому.
Нинішня ж група не менш близька мені за духом. Часом кажу їм, що маємо бути один за всіх, а всі за одного. Коли святкували «екватор» півтора роки навчання, то навіть плакали, відчувши єдність душ. Я ж щодня переймалася ними, ніби багатодітна мати.
А коли вони були першокурсниками ще, то спочатку мала до них звикнути. Тоді вперше вони стояли переді мною, по-дитячому довірливо заглядаючи у вічі. Вразив погляд однієї дівчинки. Очі янголятка не дозволили відмовитися від керівництва новою групою. З тих пір я полюбила цю групу.
Нині бачу майбутнє кожного. Дівчатка деякі будуть педагогами, мають до того хист. Інші стануть художниками-дизайнерами, бо вже нині частенько розписують собі одяг.
Є у мене мрія – розписати з учнями яворівським орнаментом фіранки нашої класної кімнати. Але… Потрібні кошти і на фарбу і на тканину. На заняття нам училище виділяє засоби для уроків живопису. А розпис одягу, то забаганка за власний кошт.
Та впевнена, що кожен не забуде наших уроків і при бажанні зможе використати у будь-якому вигляді яворівські орнаменти у подальшому. Хоча дівчатам завжди кажу, що головне їхнє покликання бути Жінкою. Створити сім’ю, родинний затишок, народити дітей, а художній талант нікуди не дінеться і обов’язково себе викаже чи то в професії, чи просто в хобі. По собі знаю, що материнство не порівняти з малюванням і славою. Все буде, якщо є талант.
Пані Наталю, чи творча людина має думати про кусок хліба. Чи завжди творчість на втіху?
У мене так не є. Має бути натхнення і час. Коли щось негаразд у родині (недавно померла свекруха), то я рік не малювала картин. Сідала до столу і нічого не могла вдіяти з собою. Ніякі свіжі ідеї не виникали. Щодо заробляння грошей, то насамперед чоловік не хоче, щоб я продавала картини. А для «куска хліба» маю роботу і отримую зарплатню.
Головне, що мене тішить, це місце, де ми мешкаємо. По-перше, навколо нас живуть заможні люди і мені завжди є куди вдосконалювати свою оселю. По-друге, мої старші колеги-наставники завжди підказують мені правильний шлях у розвитку моєї творчості. Я не маю заздрощів до чужих здобутків і слави. І моє вміння малювати, то не моя заслуга, а воля Божа. Розумію, що чоловіки мають свої амбіції, тому й вступають у суперництво в мистецтві, а я жінка…
Мою творчість схвалили мистецтвознавці не тільки Львова, а й Києва. Бачу затребуваність своєї творчості, а це найважливіше.
Відчуваєте невикористаний потенціал? У кількості чи в якості прагнете відкритися?
Я ще не намалювала свої головні картини. Ніби щось у мені сидить і ніяк не вийде на світ Божий. Звісно, що в творчості вимір іде на якість, а не кількість. Художник має бути завжди собою не задоволений. Якось раніше я менші вимоги до себе мала. Нині маю вже зо 30 картин. Кожну картину називаю просто: «Квітка», «Радість», «Щастя», а Касян Матвійович під час підготовки моєї виставки до кожної підбирає особливу назву та ще й вірш напише. Ось мою картину «Небесний віз» охарактеризував такою римою:
Небесний віз, що сонце віз,
Вінком орнаменту обріс,
Пишається в небесній далі.
……………………………..
Усе в фантазії довкруг –
Колеса, квіти – з сонця круг.
Сестра для творчості фантазія,
Така із подивом оказія.
А ось картину «Загадки вічного життя» перемальовувала тричі. Все мені прагнеться увиразнити її. Цією картиною я хотіла розповісти таке: чоловік, який приклоняється перед жінкою, вдячний їй за нове життя і разом з тим оберігає її і дитятко (символ зародку – яйце). Хочу ще раз вдосконалити цю картину, бо щось мені не так, муляє.
Колись, як тільки починала створювати свої картини, то Богдан Сойка мені сказав: «Наталю, не лізь у художества, бо ти жінка, мати, адже потім без цього буде важко і з цим також не легко. Так і є. Поки не народиться картина – мучить нутро мені.
Інші жіночки відпочивають влітку на морі чи просто за філіжанкою кави, а я люблю поспілкуватися з моїми цікавими наставниками Касяном Матвійовичем і Богданом Петровичем – потім місяць окрилена ходжу.
Яким чином ви навчаєте учнів ХПТУ №14 відносно нової для закладу спеціальності – художник живопису та оформлювач розписом виробів із дерева?
На першому курсі вчу учнів яворівського розпису по іграшках і предметах побуту. Це період обов’язкового навчання техніці живопису. Другий курс – це розпис на склі (у роботі використовується під час розпису вітражів). Звісно, у багатьох уже є цікаві роботи. Але не хочу їм нав’язувати якісь сюжети. Учні самі мають прийти до внутрішньої згоди із собою. Вони здебільшого використовують стилізацію, ніж яворівський орнамент. Ще не розуміють, що головніше, то наше, народне.
Далі у моїх живописців є курс батику (розпис по тканині). А на третьому курсі вже писанкарство й іконопис. Більш серйозніші і відповідальніші завдання.
Практика у моїх учнів здобувається під час майстер-класів, які періодично проводимо для школярів і дошкільнят на запрошення організаторів то у Шевченковому гаї, то в галереї «Равлик» або якійсь із львівських шкіл. Старшокласників легше навчити розписувати ялинкові прикраси чи дерев’яні іграшки, а ось дошкільнятам малюємо спочатку на папірчику, з якого вони переносять малюнок на іграшку.
Іконопис найскладніший курс живопису. Я ще не вела його в учнів. Але минулого року моя учениця захотіла зробити подарунок на згадку своїй школі. Обрала написати ікону Почаївської Матері Божої. Я їй допомагала, тоді зрозуміла, що в мене не буде проблем з викладанням іконопису.
Чи легко вступити до вашого художнього училища?
У першу чергу до нас вступають діти, що мають художні здібності. Через малу народжуваність цьогоріч було мало вступників. На різьбярів і столярів був недобір, а на живописців вступило всього восьмеро. Навчання у нас «на бюджеті». Діти мешкають у гуртожитку, передбачене одноразове харчування за символічну платню. Здебільшого це місцеві дітки, але є декілька осіб із далеку. У моїй групі є дівчинка з Миколаєва, приміром. Слава ж про відродження яворівських народних ремесел розходиться швидко. Завдячуємо в першу чергу ініціативі нового керівництва, а також… Інтернету.
При вступі дитина складає іспит «малюнок», є співбесіда, але головне бажання навчатися. Бо одного хлопчика батьки віддали навчатися на спеціальність «різьбяр». Потім з’ясувалося, що дитині важко, то він перевівся на столяра. Та однозначно важливо мати талант.
Ваше училище - це гарна підготовка дитини для здобуття вищої освіти…
Так, наших учнів охоче беруть у профільних вищих навчальних закладах. Випускників ХПТУ №14 з радістю чекають у Львові в Художній академії та Лісотехнічному університеті (на факультеті дизайнера), а також в Інституті мистецтв в Івано-Франківську. Там кажуть, що наші учні вже всьому навчені.
На вашу думку, яке майбутнє у яворівського розпису?
Продовжувати відроджувати яворівський розпис можуть «нові українці», зробивши замовлення на картину, чи на оздобу меблів, стін, тканини. Цей народний орнамент можна застосувати будь-де, лише варто правильно підібрати засоби.
Довідково: Наталя Дюг народилася в селі Рясна-Руська Яворівського району Львівської області 18 березня 1971 року. З 2002 році прийнята на посаду викладача художніх предметів у художньому профтехучилищі №14 у смт Івано-Франкове. Перша персональна виставка Наталі Дюг під назвою «Ритм рідного краю» відбулася у вересні-жовтні 2009 року в м. Яворові в історико-етнографічному музеї «Яворівщина». Майстриня експонувала 16 робіт у техніці розпису на тканині та 12 робіт в техніці на склі.
Фото з архіву Наталі Дюг
ІА "Вголос": НОВИНИ