«Тема ця невипадково виникає час від часу і не лише в Україні, – розповідає кандидат історичних наук, директор Центру стратегічних розробок Андрій Ніцой. – Ще у 1869 році Казимир Делямар (французький політик, сенатор, редактор впливового часопису «La Patrie» і близький приятель Наполеона III, – ред.) поставив це питання перед сенатом Франції. Він звернув увагу французів на те, що існує «два народи – московський і русинський, що їх змішують під загальною назвою русів» і що «навмисне змішування назв дозволило московитам присвоїти собі історію русів!»
«В Європі існує нарід, забутий істориками – нарід Русинів (le peuple Ruthene) ... Цей нарід існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля – Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії»
К. Делямар. Петиція в українській справі до французького парламенту,
яку потім видали під назвою «15-мільйонний європейський нарід, забутий в історії»
1682-го московським царем став Петро І і своїм указом 1721-го року зробив усе можливе, аби витворити українському й московському народам єдину історію, запевнити Європу, що Московія не загарбувала українських земель, а боротьба гетьмана Мазепи буцімто була «маленьким внутрішнім конфліктом».
«Московське царство почало називатися Росією тільки при Петрі I, коли той уперше, начебто інкогніто, їздив до Європи і де його перший раз не прийняв жоден королівський двір, хоча на балах вельмож він був присутній. Просто Москву тоді ніхто не знав і вважав її азіатською країною. А до азіатів тоді було ставлення негативне. А Русь знали здавна. Ось чому, повернувшись з Європи, московський цар перейменував своє царство в Російське, а москалі вперше дізналися, що вони великороси. Допомогло Москві ще й те, що Українська Русь (а Україну знали на Заході тільки як Русь) була вже під Москвою. Великороси — це єдиний у світі народ, який до початку 18 ст. не мав своєї назви, а звався московським людом»
із дослідження Євгена Наконечного «Украдене ім’я: чому русини стали українцями»
«Проте ця проблема не є суто науковою, – продовжує Андрій Ніцой. – Вона існує також в ментальному та політичному вимірах. Московські царі, імператори та генеральні секретарі послідовно уникали правдивого викладу давньої історії русинів, новгородських слов'ян, татар та угро-фінів, які населяли імперію. Історичні пам'ятки засекречені Москвою більше, ніж секрети ядерної зброї. Чесних науковців знищено, а решту залякано й загнано у гетто концепції «колиски трьох братніх народів» та «монголо-татарського іга». І все це заради того, щоб приховати правду про історичне походження Московитів від племен мері та мещери, а Московської державності та династії від царів Золотої Орди.»
«Московська історія пришита до історії Русі білими нитками... Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія... Навіть після свого звільнення Московія й надалі відігравала свою традиційну роль раба, який став паном...»
Карл Маркс, «Викриття дипломатичної історії XVIII століття»
А направду, наголошує Андрій Ніцой, русами називалися племена, які мешкали в Подніпров'ї: «Літописи чітко вказують на те, що за часів існування Київської імперії та після її фрагментації на окремі князівства усі добре усвідомлювали, де є Русь, а де її колонії або васали. Русь – це територія Київського, Переяславського та Чернігівського князівств. Після татарської навали на Європу князю, а згодом королю Данилу Романовичу і його нащадкам вдалося відновити Руську державу майже в її колишніх етнічних та адміністративних кордонах від Корсуня на Дніпрових порогах і до Перемишля і Ярослава у Карпатах».
«Етнонім «росіяни» узагалі з'являється у історичних документах початку 17 століття для позначення саме українців, – розповідає доктор філологічних наук Ірина Фаріон, – подібно називаємо нині львів'ян, волинян, подолян – усе із суфіксом «-ан-», що передає територіальну ознаку прив'язаності когось до певної території.
Наша інтелектуальна еліта завжди була уражена чужинцем. І в цьому наш найбільший біль. От і тоді, у XVII-XVIII століттях, вся наша еліта лягала під грецьку мову і масово замість форми «русини» вживала форму «роси, росіяни і росови». А, скажімо, геніальний чоловік Іван Вишенський казав винятково «руси» і «русини».
Разом з тим, знаємо, що на початку XVIII століття Петро І вкрав нашу назву Русь, у грецькому варіанті – Росія (наголос на першому складі), і розіслав депеші у різні держави світу, щоб вони від того дня, з першої чверті XVIII століття, називали Московське царство Росією.
То уявіть собі на секунду, в якому стані ви би себе почували, якби ви тоді жили? Коли раптом вам кажуть, що є в світі крім вашої неповторності хтось точно такий, як ви. На мою думку, саме це стало для українців найбільшою трагедією і найбільшим випробуванням того часу.
Але, на щастя, небо до нас настільки прихильне, що в архівах нашої історичної свідомості знайшовся інший термін, який в часи Козаччини вийшов на історичну арену. Це термін «Україна», що буквально означає «кордон».
Тоді, у XVII-XVIII століттях, ми не мали можливості обстояти свою історичну назву Русь, яку московити вкрали разом із половиною нашої мови. Бо саме наші «учьониє», виховані в Києво-Могилянській академії, все зробили для того, щоб знищити етнічну Україну і розбудувати імперську Росію. Так от, тільки завдяки тому, що в козацькому котлі виплавилося ще одне слово «Україна», ми змогли на політонімному рівні зберегти свою відмінність від одвічного ворога Росії».
«Ніхто в світі не називає чужі народи їхніми назвами, – зазначає громадський діяч Дмитро Корчинський, – називають своїми, відповідно до своїх мовних традицій та історичних передумов. Французи, наприклад, німців називають «алемань». Тому, якщо москалі і називають себе «русскими», це зовсім не означає, що ми їх маємо так називати. Це не їхня історична назва. Вони від самого початку були москалями, бо держава їхня звалася Московія. У нас є устійлива історична назва для цього народу і для цієї території, якою й треба користуватися. «Росія» для нинішньої ерефії, а правильно — Московії, — просто крадена назва. То чому ми, українці, повинні сприяти цій крадіжці?»
«Століття масованої пропаганди сформували у масовій свідомості значної частини людей стереотипи, які використовуються Кремлем для проведення експансіоністської політики, — додає Андрій Ніцой. — На підтримку цих стереотипів витрачаються багатомільйонні бюджети. На них працює уся медійна імперія Кремля. Їх проповідує державна православна церква РФ. Тож боротися з міфами та пропагандистськими штампами сусідньої країни досить складно. Тут одними лише перейменуваннями та знесенням пам'ятників не обійдешся. Натомість потрібна національна державна політика і політики, здатні її реалізувати.
Головним у питанні повернення до практики найменування сусідньої держави і її народу історичною назвою «Московія» і «московити» є політична воля правлячого класу України. Все залежить від того, чи зможуть вони переступити через свої «комсомольські традиції» та позбутися «комплексу малоросійської меншовартості».
«Найцікавіше, що можливість позбутися цього комплексу українські політики отримали ще 2015-го, – наголошує Дмитро Корчинський. –Тоді нардеп Оксана Корчинська зареєструвала у Верховній Раді законопроект про те, що в українських підручниках та атласах Московія повинна називатися Московією. На жаль, подання цього законопроекту уже кілька років саботує Верховна Рада. Апарат Ради ватний, тому його юридичний відділ зробив висновок, що цей законопроект неправильний, бо суперечить законодавству Російської Федерації. Ви тільки вдумайтесь: суперечить законодавству РФ! Це повна шизоїдність!
Як наслідок, законопроект просто висить, бо наші депутати за найбільше нічне жахіття мають страх якось образити окупанта. Якби цей закон таки проголосували — нарешті прочесали б мізки багатьом українцям і самим собі».
«Повернувши їм історичну пам'ять, ми і собі історичну пам'ять повернемо, – каже Ірина Фаріон. – Ми зможемо їх розімперити тільки тоді, коли себе розмалоросійщимо. А ми себе розмалоросійщимо тоді, коли ми будемо пам'ятати про нашу історичну назву, зокрема нашу назву Русь.
Тому на початку 21 століття мусимо повернутися до історичного українського політоніма — Русь-Україна. Зверніть увагу, що ще засновник нашої історичної школи Володимир Антонович вважав, що українці повинні писати свій політонім через дефіс: Україна-Русь. І мова в нас русько-українська, як писав це Іван Франко, як писав це на титулці перекладу Біблії неперевершений Іван Пулюй. Називати себе русинами – означає укріплювати зв'язок зі своєю історичною пам'яттю. А московитам треба нарешті повернути їхню питому назву, яка буквально означає «гниловодна, брудна вода» від назви їхнього потічка Москава.
Тому законопроект, який зараз лежить у Раді, свідчить про те, що свідомість українців змінюється і наше завдання – максимально нести цю тему. І якщо ми сьогодні у Верховній Раді чи, перепрошую, тераріумі, не можемо цього проголосувати, бо у нас немає при владі якості, яка б кількісно переважила неадекватів, то ми у своїх працях, на своїх лекціях, від низу до верху маємо це робити. Тому нам треба казати «московізми», а не «росіянізми», «розмосковлення», а не «деколонізація» – треба робити історичні акценти, які відповідають природі московита».
«Проте чекати подібних «подвигів» від теперішніх президентів, депутатів та урядовців не слід. Наукове товариство і громадянське суспільство цілком здатне поставити «питання Московії» на порядок денний держави, – переконує Андрій Ніцой. – Це буде трохи довший шлях. Але його треба пройти, щоб здобути перемогу у війні з московським агресором. Бо, як казав Конфуцій: «Хто назве речі своїми іменами, той побудує світ».
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ