Чому? Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався з політологом Михайлом Басарабом, експертом Інституту політичної освіти, політологом Олександром Солонтаєм та політичним експертом, головою правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром Фесенком.
Після подій 10 вересня, коли Міхеїл Саакашвілі разом зі своїми прихильниками та опозиційними політиками «прорвали» український кордон, з'явилася інформація про створення об'єднаної опозиції. Минуло чимало часу, проте жодна із політичних сил не заявила про об'єднання з колишнім президентом Грузії. На вашу думку, чому?
Володимир Фесенко:
Окремі опозиційні політики підтримують Саакашвілі, але це все залежить від форми. Наприклад, коли був суд над Саакашвілі, то туди із заявою про готовність взяти його на поруки приїхали і Тимошенко, і Гриценко. Але, як на мене, Юлія Володимирівна суд над Саакашвілі дуже добре використала, щоб попіаритись. Зокрема, нагадати, що вона теж у цьому суді була засуджена. І що навідміну від Саакашвілі, Тимошенко таки дали реальний термін ув'язнення.
Але дійсно, одна річ – це морально підтримати Саакашвілі чи використати конкретну ситуацію, як-от перетин кордону чи цей суд, для власних політичних цілей. Але коли йде мова про політичні акції Саакашвілі, то там ми не бачимо присутніми його нібито прихильників. Тобто на «Міхо-майдані» дійсно немає жодного з опозиційних лідерів. Фактично «Міхо-майдан» – це акція суто «Руху нових сил» та поодиноких нардепів, які підтримують Саакашвілі.
Михайло Басараб:
Саакашвілі – це егоїстичний тип політика. Це не оціночне судження, а характеристика. Про це давно говорять його умовні політичні союзники. Про надмірні політичні амбіції і навіть непередбачуваність Саакашвілі так чи інакше заявляли Анатолій Гриценко, Віктор Чумак, Мустафа Найєм та інші. З розмов про роль Саакашвілі в опозиційному середовищі нам відомо, що він наполегливо будує власний політичний проект і не має наміру ділити з кимось лідерство у ньому. Всім іншим пропонує приєднуватися. Водночас, в колах демократичної опозиції давно мусується тема про творення єдиного або кількох великих проектів для виборів до парламенту, об'єднання довкола єдиного кандидата у Президенти. Для цього якраз всюди пропонується колегіальний принцип прийняття рішень. Наскільки мені відомо, усі спроби переконати у цьому Саакашвілі були марними. Він вперто монтує політичний рух із собою на чолі. Така егоцентричність і непрогнозованість Саакашвілі відлякує багатьох потенційних союзників.
Тобто Саакашвілі не вміє домовлятись?
Володимир Фесенко:
Як розповідають наближені до оточення Саакашвілі політологи та експерти, колишній грузинський президент в Україні хоче бути одноосібним вождем, він не хоче колективного керівництва своїми акціями. У вересні, після перетину Саакашвілі кордону, в опозиційних сил була спроба об'єднатися, домовитись про спільну координацію, колективне керівництво. Але ця спроба виявилась невдалою. І після цього Тимошенко, Наливайченко, Садовий, Гриценко тихо відійшли від Саакашвілі, оскільки побачили, що він хоче бути сам. Саакашвілі хоче бути головним. А це не відповідає інтересам ні Тимошенко, ні Садового, ні Наливайченка. А у них, між іншим, електоральні рейтинги вищі, ніж у Саакашвілі. А тому вони просто не хочуть бути другим номером, бути у Саакашвілі «на підтанцьовці».
А, окрім того, Саакашвілі є «недоговороздатним», у нього як у політика присутня надмірна амбіційність та вождизм. І ось це все стримує об'єднання українських опозиційних політиків навколо персони колишнього грузинського президента.
Михайло Басараб:
Не забуваймо, що у кожного з союзників Саакашвілі також є політичні амбіції та інтереси. Водночас, дуже дивно, коли людина не має права балотуватися ні до Ради, ні на Президента, але вперто намагається побудувати суто власний політичний проект, веде активну публічну діяльність, закликає до масових акцій протесту. Тут виникають запитання. Виглядає так, що Саакашвілі прагне, аби люди його на руках занесли в парламент, або в крісло Президента України всупереч вимогам Конституції. Про це якось натякав Сакварелідзе.
Олександр Солонтай:
Складається враження, що Саакашвілі заточений на власній персоні. Екс-президент Грузії – це людина з величезними амбіціями. І зрозуміло, що для нього як колишнього президента посада голови Одеської ОДА не відповідала його реальним амбіціям. Але щоб вести хоча б якусь політичну діяльність, Саакашвілі для початку потрібно відновити своє громадянство, бо зараз він не може взагалі претендувати на якісь посади. А тому Міхо у майбутньому не займатиме ніяких державних посад, а швидше за все працюватиме над створенням своєї партії. Але знову ж таки, Саакашвілі буде дуже важко здобути свій електорат. Оскільки у його партії вчорашні всім відомі гасла. Люди втомились від інформаційного потоку і, ймовірно, суспільство уже очікує якихось реальних дій. А соратники у Саакашвілі з'являться тільки тоді, коли його партія матиме високу електоральну підтримку.
Але разом з тим, Саакашвілі в Україні навряд чи зможе очолити опозицію. Ми чимало чули, що ще напередодні перетину кордону у Саакашвілі був конфлікт з Тимошенко, яка образилась, коли прихильники колишнього грузинського президента її засвистали. Як мені відомо, серед політиків, які підтримали Саакашвілі, також були невеличкі конфлікти. І, до того ж, виглядає так, що Саакашвілі не готовий поступатись своїми амбіціями.
Те, що Саакашвілі не є етнічним українцем, якось впливає на його потенційних політичних соратників?
Володимир Фесенко:
Дійсно, велика частина українського політикуму Саакашвілі сприймає як чужого. Бо з точки зору їхньої ідеології це сприймається так: приїхав грузин і вчить, що потрібно робити в Україні. А щоб грузин очолював українських націоналістів – це за самим визначенням не прийнятно. Можливо, на рівних умовах вони б погодились, але знову ж таки – Саакашвілі є «недоговороздатним».
На соратників Саакашвілі якось вплинули «плівки», які оприлюднив Луценко?
Михайло Басараб:
У той день, коли Луценко оприлюднив інформацію про нібито зв'язки Саакашвілі з Курченком, деякі відомі опозиційні діячі зажадали від Саакашвілі пояснень. Це означає, що вони допускають можливість таких зав'язків. У колег виник сумнів щодо політичної гігієни партнера. Вони не сказали одразу, що це фейк, не кинулися захищати соратника. Це додатково підказує, що довіри в колишнього оточення до Саакашвілі нема. Цей випадок багато про що свідчить.
Олександр Солонтай:
Я не оцінюватиму докази Генпрокуратури проти Саакашвілі. Але якщо він брав гроші у Курченка – значить ,має відповідати так само, як це має зробити діюча українська влада, яка торгує з Медведчуком та Росією.
Варто розуміти, що влада теж захищається і робить все можливе, щоб дискредитувати Саакашвілі. Бо, з одного боку, те, що на телефонних плівках нібито чути голос Курченка, – не доведено. Але якщо доведуть, то тоді Саакашвілі не матиме майбутнього в Україні, оскільки така неперебірливість у фінансуванні ні до чого доброго не призведе.
Хоча зрозуміло, що багато політичних сил, які спочатку підтримали Саакашвілі, а це і націоналісти, якоюсь мірою відчувають дискомфорт через ці плівки. Але з іншого боку, представники багатьох політичних сил відстоюють не Саакашвілі, а важливі для України зміни. А тому, якщо сьогодні їх об'єднала спільна мета, то вже завтра, очевидно, вони можуть бути по різних таборах. Але в цьому немає нічого катастрофічного.
Саакашвілі вдасться реалізувати ці свої політичні амбіції, не маючи соратників?
Олександр Солонтай:
Якщо Саакашвілі не зможе навчитись домовлятись, чути потенційних партнерів, то у нього як в політика в Україні немає майбутнього. Бо наша країна політичною ментальністю і середовищем кардинально відрізняється від Грузії.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ