у палац Потоцьких линуть солов’їні потоки відвідувачів. творча молодь, бадьорі дітлахи, старші люди і основні заробітчани цієї країни, хочуть причастись до світлого, доброго, вічного. сьогодні, у чарівному палаці, вручення обласних премій, з роси і води, в галузі культури та мистецтва, а також державних нагород за участі голови Львівської облдержадміністрації Петра Олійника та голови ЛОР Мирослава Сеника.
високоповажні гості, мистці та мисткині, шановані райці, мудрі прес-службісти. уся, тіпа, львівська еліта клубу „тим кому за 50” зібрались на цю святкову гостину.
Батенко веде програму вручення галицьким достойникам грамот і грошового еквіваленту. він виграє своїми мускулами. та й йому є що показати, він качається вже не перший день.
Олійник, як завжди посміхається, ніяковіє, впадає у дитинство, виграє ногою якусь мелодію. як і завжди, він фотогенічний. фоткати його, його міміку, погляди, посмішки та приколи одна насолода. про приколи трішечки нижче.
Сеник – ліворуч. мовчазний і стриманий. до часу. про це пізніше.
зараз, найголовніше – нагородження переможців за результатами таємного голосування.
посмішки, слова, квіти.
пахне нафталіном і засобом від ревматизму. геївський діалект української мови. усі ці нафіг не потрібні прикметники і крилаті вислови. від них штиняє театральністю, фальшивістю і вимахуванням. голова львівської спілки письменників Марія Якубовська, у творчому екстазі, ледве не піднялась на пік оргазму. ця довбана поетична сублімація женщін бальзаківського періоду вже закумарила. хоча і серед, тіпа, підростаючого покоління, таких навалом, та ж Рута Вітер. мовчу про львівську естраду.
обласна депутатка Лариса Федорів почала цитувати і пританцьовувати під вірш Ліни Костенко про биків. Олійник загадково посміхається. Ліна Костенко – це круто, але сунути її де треба і не треба, і робити з неї засмальцьовану слиною мученицю і месію, це вже занадто, вистачить Шевченка.
Галина Терещук (дружина прес-секретаря ЛОР Василя Терещука) за цикл передач на радіо Свобода, згадала про хатинку митрополита Андрея Шептицького та про Віру, Надію, Любов та матір їх Софію. Фаїна Раневська не помилилась, краще 100 разів сказати слова жопа, аніж слово духовність.
одна з бандуристок „Червоної Калини”, театрально закочує очі і у вивершеній позі цілує троянду на фотоапарат якогось мена. Моніка Белуччі з фільму Бліє „скільки ти коштуєш” відпочиває.
біг на місці. всі біжать і вони біжать. тільки від чого? де ви бачили той клятий поступ в українській культурі? де? покажіть мені? це покоління 60-х забирає свої останні призи. це один котел , де всі вони булькають, а толку? покажіть щось нове.
навіть Андрухович, Жадан, Дереш, Покальчук та інші бубоністи вже видохлись на переправі. їх смішно читати, читавши Віана, Маркеса, Борхеса, Генрі Міллера, Зінгера, Буковськи, Целана, Сен Жен Перса, Кортасара, Жене, Джойса, Беккета. смішно. вони вже відстали від того потяга. їх потяг № 76. читати лише для того, щоб бути у контексті укр. літ.
премії дають за знайомством та іншим привілеями цього довбаного суспільства. вони взагалі не потрібні. добре, вона потрібна Антонишин Світлані у якої щезає зір і яка не може ходити. і інші? Мирослав Сеник правильно сказав, що ці премії дають за минулі заслуги, а не за якісь нові ідеї. їх немає, скільки Петро Олійник не бажав їм цього. час цього покоління вже минув. премії дають за вислугу років, перед виходом на пенсію. хоча вони вже давно там за усіма показниками.
і як після того не сміятись з тих усіх високоповажних слів? як?
виступ Петра Олійник: Шановні пані і панове! Направду, цей день такий якийсь зворушливий день. Ви знаєте, в кінці року кожна територіальна громада, кожна людина підводить підсумки мінімум за рік своєї діяльності, своєї праці, так само як і підводить десь в кінці життя людина підсумки за своє прожите життя. Направду, сьогодні щасливий в мене день, бо я приїхав на це дійство, а це дійсно дійство, бо тут достойники, яких вшанував і президент України і комплексна комісія, журі, це люди визнані в державі і в області.
Після перемоги помаранчевої революції, ми як мінімум розкріпачилися. Головне, було зняти ту плиту, яка лежала на тому хорошому газону, а там квіти, там травичка. А не треба ні травиці, ні квітам помагати, (продовження у частині 2)
ІА "Вголос": НОВИНИ