Словесна перепалка Кличка і Джошуа
Що менше часу до бою Володимира Кличка і Ентоні Джошуа, то інтенсивніша перепалка між боксерами. Як не дивно, раніше завжди спокійний і толерантний Володимир цього разу є «агресором» у цій перепалці. Зовсім недавно колишній чемпіон світу в суперважкій вазі зробив кілька досить дивних «уколів» в бік свого майбутнього суперника із Англії в Твіттері:
«29 квітня я буду битися з людиною, яка хоче стати мільярдером. Хлопці, зі скількома подібними людьми ви «билися» в своєму житті? Я – з жодним. Скільки з тих 90 тисяч на «Вемблі» і мільйонів по всьому світу є мільярдерами? ОК, народ, заспокойтеся, я точно є представником більшості з вас! Пальці вгору! Відтепер (у Джошуа) нове прізвисько – «Містер Мільярдер». Оце амбіції!», – написав Володимир Кличко.
Знавці відразу ж висловили припущення, що це не просте бажання Кличка підігріти інтерес до свого бою. З цим і так проблем немає, квитки уже розібрані, із телебаченням справи залагодженні. Ймовірно, Володимир прагне вивести Джошуа з рівноваги, через що він міг би вийти на ринг з бажанням знищити свого кривдника, забувши при цьому про захист. За таким сценарієм розвивалися події у поєдинку Джошуа із Далліаном Вайтом, Словесні «уколи» Вайта так дістали Джошуа, що він у рингу був аж надто агресивним і необачним, що спричинило серйозні проблеми Ентоні у другому раунді.
На війні, як на війні
У спорті, і не лише в ігрових видах спорту, діє неписане правило «fair play», тобто «чесної гри», однак, попри це та всі давні настанови у великому спорті, де нагороди в прямому сенсі бувають на вагу «золота», є місце далеко неспортивним методам боротьби з опонентами.
Виграв психологічну війну – вважай, зробив половину шляху до успіху. Таким є одне з головних законів боротьби. У тому числі й в спорті, а особливо у професійному боксі. Чого лише вартують заяви опонентів перед боєм, коли в хід іде заледве не весь запас грізної лексики. Мета одна – вивести конкурента з рівноваги. Навіть попри те, що більшість боксерів переконують, що вже давно навчилися не зважати на такі речі, однак від цього потрясіння повітря погрозами на прес-конференціях не перестало бути боксерською традицією.
«Різноманітні способи психологічної атаки на противника – це вже давно стало особливістю професійного спорту, який є доволі жорстоким світом, де виживають найсильніші, – заявив «Вголосу» знаменитий український боксер, екс-чемпіон світу Сергій Дзінзірук. – Зрештою, якщо хоча б одного разу бачили прес-конференцію боксерів, то розумієте, про що я говорю: погрози, образи. Але як показав мій спортивний досвід, здебільшого, чим більш голослівний противник, тим менше його вистачає на діло на ринзі. Звісно, деякі слова можуть бути дуже неприємними і болючими, але це не та зброя, завдяки якій можна перемагати в боксі. Принаймні, я старався менше говорити, а більше діяти».
Саме досвід вважають спортсмени найкращим способом протистояти психологічним атакам конкуруючого табору. До прикладу, відомим прийомом у шахах є використання мови жестів, завдяки чому можна вивести противника з рівноваги. Навчитися не зважати на такі речі можна лише безпосередньо на самих змаганнях.
Або ж художня гімнастика: у цьому світі краси і витонченості ведуться баталії за допомогою справжньої важкої артилерії. Мовою жестів, пустими погрозами, крадіжкою купальників тут справа не обмежується. Кляузи у вищі інстанції, «співпраця» з арбітрами – ось головна зброя конкурентів у художній гімнастиці. Чого лише вартували конфлікти між Іриною Дерюгіною та її російською колегою Іриною Віннер... І таких скандалів у гімнастиці вдосталь.
«Ці скандали дійсно дуже неприємні для нас, – стверджує дворазова бронзова призерка олімпійських Ігор Ганна Безсонова. – Безперечно, вони не можуть не впливати на гімнасток. Але треба вчитися не акцентувати увагу на таких неприємних речах. До речі, багато залежить і від досвіду. З часом ти перестаєш так боляче реагувати на скандали, ставишся до них спокійніше і просто намагаєшся добре робити свою справу».
Затупити лезо
Свого часу справжні легенди ходили про закулісні війни у фігурному катанні, де найвідомішим методом «наплювати у кашу суперника» було затуплення лез ковзанів. До яких результатів це могло призвести, не важко зрозуміти, навіть якщо не знаєш технічних тонкощів цього виду спорту. Зрештою, навіть якщо «злочин» вдавалося викрити ще за певний час до виходу на лід, негативних наслідків важко оминути. Зіпсовані нерви, час, витрачений на заміну ковзанів – словом, потужний удар по бойовому настрою та налаштуванні на боротьбу. Хоча насправді такі несподівані проблеми можуть лише ще більше розпалити азарт змагань. Так, у 1993 році українець Дмитро Дмитренко став чемпіоном Європи, виступаючи у двох ковзанах, розрахованих на ліву ногу. Практично перед стартом виявилося, що правий ковзан зламався, а «повноцінної» заміни так і не вдалося знайти. Звісно, говорити, що тоді мали місце якісь неправомірні дії з боку конкурентів, навряд чи можна, проте Дмитро зміг проблему перетворити на перевагу.
Нині фігуристи не надто часто розповідають схожі історії, проте, живуть за принципом «береженого і Бог береже»: головний закон фігуристів – завжди тримати ковзани біля себе. Ймовірно, саме через таку обережність і прикрощів стало менше.
Принаймні на міжнародному рівні.
«На щастя, мені з такими речами не доводилося стикатися, тому не можу сказати, що таке у фігурному катанні відбувається часто, – розповідала «Вголосу» багаторазова призерка Чемпіонатів Європи в одиночному катанні Олена Ляшенко. – Проте всяке може бути. Якщо відверто, то про велику дружбу між спортсменами навряд чи можна говорити. Дружба і суперництво – нехай воно лише на льоду – це, у моєму розумінні, речі непоєднувані. Дружба не терпить конкуренції. Якщо я виходжу на лід з наміром когось перемогти, то як я потім можу товаришувати з цією людиною? Звичайно, я завжди старалася підтримувати зі своїми колегами хороші стосунки, але, як і в кожному виді спорту, у фігурному катанні кожен дбає насамперед про себе».
Зрештою, намагаються не випускати з-під пильного нагляду свою спортивну «зброю», форму, костюми, не лише фігуристи, а й представники інших видів спорту – фехтувальники, плавці, біатлоністи, гребці на каное та байдарках. Адже кожна деталь їх спорядження підібрана індивідуально, тож у разі надзвичайної ситуації, як ось «диверсія» з боку противника, знайти заміну зіпсутій речі буває не так уже й легко.
Втомити ще до старту
Здоровий сон та повноцінний відпочинок перед стартом – ще один із предвісників успіху. Тож іноді конкуренти не цураються позбавити суперника блага спокійної ночі. Хто не пам’ятає веселу історію про жаб, які своїм кумканням нібито заважали висипатися футболістам збірної України на Чемпіонаті світу-2006? Звичайно, таке виправдання за невдачі з уст професіоналів звучать смішно, однак...
У спорті відома практика, коли, скажімо, в готелі поруч з номером, де зупинився головний конкурент, поселяють, м’яко кажучи, дуже активну та гучну компанію, яка своїми співами-танцями просто не дає заснути людям у сусідніх номерах. Спортсмен звертається до адміністрації, буянів виселяють, однак половина ночі, яка мала б минути у спокої та тиші, вже позаду. У результаті, атлет з’являється на старт невиспаним, вимордуваним нічними перипетіями, неуважним. Із такою ситуацією зіштовхнувся екс-одесит, боксер Дмитро Саліта. «У 2009-му році я бився за титул чемпіона світу за версією WBA. Моїм суперником був британець Амір Хан, а сам бій проходив на його території – в англійському Ньюкаслі, – розповів «Вголосу» Саліта. – Мене поселили в готель, а у сусідньому номері галаслива компанія дві ночі поспіль щось святкувала. Крім того, мені неодноразово телефонували і погрожували як мені, так і моїй сім’ї». За таких обставин про бойовий настрій годі і говорити, тому і не дивно, що Дмитро зазнав нищівної поразки.
А що у пробірці…
Один з найефективніших способів позбутися небажаного конкурента – влаштувати йому допінгове пекло. Як свідчать свої спортсмени, попри всі заходи безпеки, насправді шанси, що у твоїй воді чи страві за чужого сприяння може опинитися заборонений препарат, доволі великі. Було б бажання у зловмисників нашкодити... Скажімо, штовхальник ядра Олександр Багач, якого свого часу дискваліфікували за вживання допінгу, і тоді, і нині стверджує, що заборонений препарат опинився в його організмі не без допомоги сторонніх.
Схожа ситуація була і у важкоатлета Ігоря Разарьонова, чиє ім’я потрапило у «чорний» список у Пекіні-2008. Ігоря впіймали на вживанні нандролону. Однак фахівці майже в один голос заявили таке: повірити в те, що спортсмен з таким досвідом, як Разарьонов, раптом вирішив «підкріпитися» древнім як світ забороненим препаратом, про існування якого деякі спортсмени навіть не знають, дуже важко.
У березні 2016 року австралійський боксер Лукас Браун у Чечні переміг Руслана Чагаєва, якого опікує президент республіки Рамзан Кадиров. Після сенсаційної перемоги австралійця з’ясувалося, що у його крові присутній допінг. Браун переконує, що перед самим вильотом в Росію у його крові не було заборонених препаратів, вони могли з’явитися лише у Росії, коли допінг, як такий, уже не потрібний бійцеві. Тим самим, Лукас звинуватив організаторів у нечесній грі.
Яким же чином можна убезпечити себе від таких витівок конкурентів?
У спорті самотужки добитися хорошого результату практично нереально. За спиною атлета повинна стояти команда професіоналів. Вони повинні допомагати на усіх стадіях кар’єри, на усіх етапах підготовки атлета. І від професіоналізму помічників спортсмена дуже часто залежить його перемога у залаштункових війнах.
Олег Петренко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ