До речі, на нашу думку, пам’ятник Шептицькому, за його неоціненні заслуги перед нашим народом і нашою Церквою, треба було поставити ще в кінці 80-х років ХХ століття, тобто тоді, коли УГКЦ вийшла з підпілля.
У Львові та інших містах Галичини діють музеї його імені, названо вулиці, встановлено меморіальні таблиці та пам’ятники.
В діаспорі та в Україні вийшло чимало наукових, науково-популярних книг і збірників документів. Щонеділі мільйони вірних УГКЦ моляться за прославу Слуги Божого Митрополита Андрея.
Нещодавно глядачі могли побачити документальні та художні фільми про його життя та діяльність, а читачі прочитати книгу «Слідами Митрополита Шептицького у Львові» авторства Ігоря та Івана Федиків.
Його Ексцеленція завжди буде галицьким Прометеєм, духовним провідником українців.
На жаль, нанізм думок про Митрополита ще панує в кількох країнах світу та в їх політичних і релігійних середовищах. Остракізм імені Шептицького проводиться і серед значної частини населення України, хоч молодь тут поступово звільняється від радянського нігілізму. Знаємо про це не від начитаності, а від щоденних зустрічей з молодими відвідувачами з Наддніпрянської України у музеї його імені. Поступово руйнується негативний стереотип нашого Прометея в Росії, в Польщі, в Ізраїлі та інших країнах.
Не вгамовуються тільки окремі особи із середовища польських екстремістів та кресов’яків, таких як «отець» Тадеуш Ісакович-Залєський, які паплюжать ім’я Шептицького, називаючи його інквізитором, що допомагав фашистам та комуністам ділити Польщу. Нічого дивного! Ще чимало польських імперіалістів не можуть пробачити польському графові Романові Шептицькому, який з Римо-Католицької Церкви перейшов у лоно УГКЦ і став духовним Провідником уярмленого українського народу, підтримавши його прагнення до створення своєї незалежної держави. Саме за це не можуть простити Митрополитові недруги України.
Мисляча частина громадян Польщі, Росії, Ізраїлю та їх діаспори давно позитивно оцінила всебічну діяльність Андрея Шептицького і не реагує на чисельні пасквілі проти нього, що все ще з’являються в книгах та мас-медіях.
Нещодавно (22 серпня, в 11 год.) на польському каналі TVP відбулася прем’єра телефільму «Невигідний», що присвячений Митрополитові Андрею, за сценарієм та режисурою Гжегожа Лінковського. Цей фільм два роки пролежав в архіві TVP. Виходячи з цього, можна ствердити, що в ньому чимало правдивого матеріалу про Слугу Божого Митрополита Шептицького.
В «Газеті виборчій» з цього приводу з’явилась стаття Павла Смолянського під назвою під назвою «Ким був Андрей Шептицький» і одночасно у ній є невелике інтерв’ю взяте в автора телефільму Г.Лінковського. У фільмі, як і в статті виділено три основні постулати чи пункти, що стосуються історичної постаті глави УГКЦ:
1. Чому Митрополит Андрей Шептицький, який в часі Другої світової війни був главою Української Греко-Католицької Церкви, не має дерева пам’яті у Яд Вашем та титулу «Праведник народів світу»?
2. Чому Митрополит не зарахований до «грона благословенних» (хоч про це дуже виразно висловлювався Папа Іван Павло ІІ)?
3. Кому заважає добра пам’ять про архієпископа Шептицького, хоч від його смерті в 1944 р. пройшло чимало часу?
Далі автор підкреслює, що цей фільм є слідством, дія якого розгортається у Львові, Варшаві, в Нью-Йорку та Єрусалимі. Додаймо, що слідство може бути об’єктивним лише тоді, коли незаангажовані дослідники будуть допущені в архіви Росії, Польщі та Ватикану.
Спробуймо коротко висвітлити відповідь на ці питання, які, як правило, оминають і українські дослідники, за винятком кількох з них, теологів та істориків з діаспори.
1. На превеликий жаль, Митрополит Шептицький в Ізраїлі не проголошений праведником світу і на його честь не посаджено дерево пам’яті, хоча Шептицький та його довірені особи врятували чимало євреїв і серед них кілька сотень єврейських дітей, які були б знищені фашистами. Уже в часі війни Шептицький різко засудив винищення цивільного єврейського населення в Україні, ризикуючи своїм життям. Ніхто тоді не наважився написати листа Гітлерові чи Гімлерові, осуджуючи їх злочинну практику. Митрополит не побоявся!
На жаль, в Ізраїлі ще опрацьовує набутий в радянські часи стереотип про те, що Шептицький був «фашистом», «пособником німців» та інше. Радянські партійні органи, їх спецслужби та патентовані борзописці понад 70 років фальсифікували історію життя та діяльності Митрополита. Щось подібне було і в комуністичній Польщі. Відрадно, що прогресивна частина єврейства давно відмовилася від нападів на Митрополита і від заяложених стереотипів. І в самому Ізраїлі уже лунають голосу про надання титулу «Праведник світу» Митрополитові Андрею та його братові-ігуменові Студитського монастиря – Климентію Шептицькому. Але все з часом.
2. Навіть шановний у всьому світі Папа Іван-Павло ІІ не зміг зачислити Слугу Божого Митрополита Андрея до «грона благословенних» через опір певних ватиканських кіл, через опір екстремістськи налаштованих кресов’яків у Польщі та серед їх діаспори, а також через тиск комуністичних можновладців в СРСР. Зрештою, це стосується не тільки найбільшого авторитету Ватикану ХХ-ХХІ ст., але й інших римських пап. Кожний читач може сьогодні прочитати переписку Митрополита з Апостольською Столицею і переконатися що там досить часто чинили впертий спротив багатьом починанням Шептицького. Задумаймося чому Шептицький не отримав титулу і гідність кардинала?
Адже до приходу фашистів ще було далеко. До нього Митрополити М.Левицький та С.Сембратович були кардиналами. То чому ж ним не був Митрополит Андрей? Відповідь проста. Його діяльність на укріплення УГКЦ та підтримка народної боротьби за волю України не влаштовувала всіх тодішніх можновладців – зі сходу, і з заходу. Крім того, конкретна відповідь, очевидно, лежить у надрах ватиканських архівів.
Найбільше Шептицькому закидають те, що він вітав прихід німців до Львова і по-дитинному закривають очі на те, що в цей день всі тюрми Львова і не тільки Львова, були переповнені змасакрованими невинними жертвами, серед яких були не тільки чоловіки, але й жінки та діти. Відвідаймо будь-ласка, музей «Тюрму на Лонцького» і переконаємося у жахливих злочинах НКВД в 1939-1941 р.р. Мільйони українців, та й не тільки сподівалися на те, що нацистський режим буде різнитися від сталінського. Але цього не сталося.
Нагадаймо читачам, що в 1940 р. гітлерівці розстріляли в Ротонді Замойській брата Митрополита Олександра, а ще раніше, у вересні 1939 р. в його родинному гнізді – с.Прилбичі, що на Яворівщині, загін НКВД розстріляв його наймолодшого брата Леона та братову графиню Ядвігу Шембекову-Шептицьку, що була відомою колекціонеркою і закоханою в українську пісню, а їх син Андрій Шептицький загинув в Катині. Студит Климентій Шептицький загинув у сумнозвісній Володимирівській централі. То чи міг Митрополит підтримувати будь-який із тоталітарних режимів, що окупували українську землю і масово винищували українців?
Отже, стає ясно, кому не вигідно визнати велич постаті Галицького Прометея. Це і є відповідь на третє запитання.
Польські шовіністи теж не визнають видатних заслуг Митрополита, бо засудив інтервенцію поляків і придушення ЗУНР, ще й довго добивався по закордонах не віддавати Галичину Польщі. Дивує і позиція польського примаса РКЦ Стефана Вишинського, який двічі виступив проти беатифікації Шептицького, хоч сам був переслідуваний комуністичним режимом. Додаймо до цього дипломатичний тиск на Ватикан з різних країн та й у самій папській столиці і будемо мати всесторонню відповідь на всі питання, поставлені у фільмі «Невигідний». Невигідний всім, бо був Великим Українцем.
Тішить те, що в статті «Ким був Шептицький?» Р. Смолянський об’єктивно підходить до терміну: «Шептицький був контраверсійним». І вже в інтерв’ю, режисер Г. Лінковський впевнено стверджує, що «для мене Шептицький не був контраверсійним». Нарешті бачимо справді європейський та усесторонньо об’єктивний підхід до досліджень.
Шептицький в часи лихоліття допомагав всім, хто потребував цієї допомоги. Це він таємно, ризикуючи життям, проінформував Ватикан і Папу Римського про злочини фашистів у Львові та в Бабиному Яру в Києві, хоч там не надали цій сумній вістці широкого розголосу.
Без сумніву, ми вітаємо польських інтелектуалів і в тому числі Грегоржа Лінковського та Павла Смоленського, що об’єктивно висловилися про всесторонню діяльність Митрополита УГКЦ, заперечивши таким чином брехливі твердження і перекручування фактів мастодонтами від політики і науки.
Контроверза щодо оцінки діяльності Шептицького зустрічається і в Україні. Із зміцненням незалежності України, доступністю до архівів сусідніх країн і Ватикану відпаде потреба захищати маєстатичну постать нашого Митрополита. Бог і правда на нашому боці.
фото: gazeta.lviv.ua
ІА "Вголос": НОВИНИ