Маючи пасивну українську владу, складається враження, що Угорщина, роблячи подібні заяви про місію ОБСЄ, натякає, що на території Закарпаття у майбутньому можливим є військовий конфлікт.
При цьому, якщо акцентувати увагу на етнічних утисках та історичній правді, саме угорці свого часу на території Західної України уже здійснювати криваві етнічні чистки. Проте владі вигідніше про це мовчати.
Угорці під час Першої світової війни вішають українців на Самбірщині, Львівська область. Фото опублікував історик, старший науковий співробітник Музею національно-визвольної боротьби у Львові Орест Круковський.
Про те, чи назріває на Закарпатті реальний міжнаціональний конфлікт і що робить українська влада, щоб захистити права української більшості у Закарпатській області, кореспондент «Вголосу» поспілкувався з командиром добровольчої чоти «Карпатська Січ», громадським активістом Олегом Куциним.
Якщо об'єктивно, на Закарпатті потрібна місія ОБСЄ? Чи виникають у вас конфлікти на ґрунті етнічної ненависті?
Заклики про те, що на Закарпатті потрібно ввести місію ОБСЄ, – це ще один прояв антиукраїнської істерії, яка зараз триває з боку польського та угорського урядів. Я думаю, що це певною мірою продумано та інспіровано спецслужбами Росії. Адже такі конфлікти починають з'являтися без ніяких на те підстав у чи не найнебезпечніший для України час.
У нас на Закарпатті ніколи угорська нацменшина не дискримінувалась. Якщо у цьому регіоні і відчувається певна напруга, то вона виникає лише з боку угорської сторони. Адже цю напруженість провокують структури не українські, а російські та угорські, зокрема і Московська православна церква. Українці не порушують прав угорців на національне самовизначення, немає жодних протиправних дій. Україна навпаки – йде на такі поступки, яких Угорщина не має у жодній країні світу: чи то Румунії, чи в Хорватії, чи в Словаччині. Там вони не мають таких пріоритетів та законодавчих умов розвитку. Варто пригадати слова екс-прем'єра Румунії Міхая Тудоса, який заявив про те, що, «якщо угорський прапор висітиме на установах Румунії, то поруч з прапорами повісять і угорську нацменшину». Натомість в Україні в угорців є свої школи, садочки, гуртки. Всі вони угорськомовні – і це все з державного бюджету фінансує Україна.
А як щодо мовного питання на Закарпатті, чому його не вирішують?
Питання української мови у Закарпатській області я піднімав ще на початку 90-х років. Тодішня влада говорила – не чіпайте нацменшини, вони ж лише хочуть вчитися на своїй рідній мові. І це не проблема, проблема у тому, що вони за 27 років Незалежності не знають української мови. Якщо раніше вони бодай розуміли російську і з ними була якась комунікація, то зараз угорська нацменшина викинута з інформаційного простору України. Через мовний бар'єр вони не дивляться нашого телебачення, не читають ЗМІ. Відповідно, цей вакуум заповнюється угорським інформаційним простором, угорськими історичними казками.
Але без диму – немає вогню. На вашу думку, з чим пов'язані заяви Угорщини про місію ОБСЄ на Закарпатті?
Всі угорські ультиматуми – це наслідок слабкості української влади, яка ні на що не реагує. А тому Угорщина вибиває усе, що можна вибити з України. Через те міністр зовнішніх справ Угорщини поспішає заявити, що в Ужгороді у приміщення угорського центру кинули запалювальну суміш, і що там щось задиміло, нібито був навмисний підпал, який вчинили «радикали».
Для них – це ще один привід для чергового цькування України. Я не коментуватиму, наскільки їхня ідея із введення місії ОБСЄ на Закарпаття є абсурдною. Але проблема полягає у тому, що коли українська влада покірно мовчить, Угорщина нагнітає у Європі ситуацію. І може дійти навіть до того, що у ЄС вважатимуть, що на Закарпатті заледве не угорські етнічні чистки. А це вкрай небезпечно для України.
Тобто ви відкидаєте те, що до підпалу угорського культурного товариства можуть бути причетні українці?
Українські націоналісти ніколи не діятимуть такими примітивними методами ФСБ. На мій погляд, підпал, який був в угорському культурному центрі, організувався якщо не самою Угорщиною, то за допомогою спецслужб Росії.
Але тут варто пригадати, як воїни АТО та націоналісти у листопаді зняли угорський прапор з української адмінбудівлі …
Не можна зняття угорських прапорів трактувати, як антиугорські дії. Зняття прапора іноземної держави з української адміністративної будівлі – це не спрямовані дії проти угорської нацменшини. Ці акти показують українську безсилу владу, яка на своїй території потурає іноземним державам. Я мав можливість воювати на Сході України. Я бачив, як російські окупанти на наших адміністративних будівлях вішали прапори фейкових недореспублік або ж РФ. І те, що на Західній Україні висять стяги іноземних держав, – це абсолютно неприпустимо.
Такі ж ситуації виникають через те, що закон України можна трактувати двояко. І це потрібно було виправити одразу після перемоги Майдану. Але, на жаль, наша влада і досі відтягує прийняття конкретних дій, які б вберегли Україну від територіальних посягань. І тут основні претензії не до прагматичних угорців, які користаються відсутністю у нашої влади національних інтересів, а насамперед до влади. До того ж, угорський прапор ніхто не знищував, ми його через поліцію передали владі, щоб ті нарешті розібрались.
Пригадується, українського воїна АТО Василя Вовкуновича наша влада хотіла покарати за зняття цього угорського прапора. Був навіть інцидент, коли на нього фактично здійснили замах у Берегово. Що зараз?
Ми відстояли нашого побратима Василя Вовкуновича, ми відвідували усі суди, які розглядали його справу. І справді, до його будинку, щоб спровокувати протистояння між нами і угорською нацменшиною, залазили невідомі, вмикали в оселі газ, але, на щастя, все обійшлось. Після цієї ситуації ми охороняли його дім і постійно підтримували зв'язок. А тому він серйозно не постраждав у цій ситуації.
Саме через судилища над патріотами відбувається антиукраїнська істерія та нагнітання ситуації на Закарпатті. Після демонстрації у Берегово почалось переслідування українських патріотів за видуманими звинуваченнями. Але разом з тим, наші дії були демонстрацією того, чим можуть закінчитись недружні дії проти українців, оскільки воїни, які були на Сході, показали Угорщині, що попри латентність влади українські патріоти готові дати відсіч будь-кому. Але повторююсь, це не було спрямовано проти угорської нацменшини, це було проти тих, хто розхитує ситуацію на Закарпатті.
«Москаль на Закарпатті працює не на Україну, а на Угорщину»
І що ж робить місцева влада, особливо голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль?
Москаля потрібно було давно усунути з посади голови Закарпатської ОДА. Ця людина явно не на своєму місці. Його варто було б викинути з влади як через пенсійний вік, так і через його антиукраїнську діяльність. На мою думку, Москаль на Закарпатті працює не на Україну, а на Угорщину. І от вам приклад, на сьогоднішній день влада палець об палець не вдарила для того, щоб відновити українську історичну пам'ять. Якщо на Закарпатті є якісь пам'ятники епохи боротьби за Українську державу, то це встановлено коштами благодійників або дуже давно. Москаль навіть перед великими державними святами не дає вказівки, щоб ті пам'ятники впорядкували. Я вже не говорю про їх реставрацію чи побудову нових. У той же час Москаль постійний завсідник заходів, які організовує угорська громада. На цих дійствах угорською мовою виголошують промови про те, що «Закарпаття було, є і буде угорським». Під час цього вся угорська громада і Москаль радісно аплодують таким сепаратистським висловам. І коли це зафіксували журналісти «112 каналу», які були запрошені на дійство, коли вони це все переклали і пустили в ефір, з'явилася заява Москаля, що журналісти – це «кремлівські провокатори». Але навіть після цього Москаля ніхто не звільнив. А це людина, яка втілює політику президента у Закарпатській області.
Окрім того, Москаль захищає одіозну українофобку, ректора Закарпатського університету Ілдіку Орос, яка на міжнародному рівні, на європейських форумах, в ПАРЄ, висловлює претензії до нашої держави і до президента Петра Порошенка. Вона, де тільки може, обливає грязюкою Українську державу.
«Угорщина – це міні-Росія у центрі Європи».
На ваш погляд, чого від Закарпаття хоче Угорщина?
Сьогоднішня Угорщина – це країна з великодержавними амбіціями, вона до багатьох країн-сусідів має територіальні претензії. Вона хоче забрати практично третину Словаччини, але там вміють на законодавчому рівні давати відсіч угорцям. Угорці мають територіальні претензії до Румунії, Хорватії, Словенії України та навіть до Австрії. І Угорщина впроваджує свою політику. Угорщина – це така собі міні-Росія у центрі Європи.
Порошенко цього не знає?
Національні інтереси нашої влади не є на першому місці. Для них важливіше – це власне збагачення, зокрема – бізнесові та сімейні інтереси. Для них Україна – це бізнес-полігон. І тому вони приймають лише те, що їм вигідно. Хоче Порошенко торгувати в Угорщині – мовчить про Закарпаття. Все, на жаль, дуже примітивно. З точки зору влади, Угорщина ж поки не висуває територіальних претензій до України – і добре. А там і термін перебування біля державного корита закінчиться. І це вже буде не їхня проблема.
Якими для України будуть наслідки угорської агресії та латентності влади?
Такий інформаційний наступ не мине просто так. Це Україні дуже серйозно відгукнеться: якщо постане питання захисту Української держави, то ця угорська громада у кращому випадку не захищатиме наші державні інтереси, а у гіршому випадку – відкриє другий фронт. На Закарпатті можуть повторитись події на Донбасі. Там теж був бізнес, вивішували прапори РФ – всі мовчали, зараз війна.
Коментарі для «Вголосу»:
З проханням прокоментувати можливість та необхідність введення моніторингової місії ОБСЄ «Вголос» звернувся до дипломата, експерта з питань зовнішньої та безпекової політики України Олександра Хари та міжнародного експерта «Українських студій стратегічних досліджень» Юрія Олійника.
З погляду міжнародної безпеки, чи є потреба на Закарпаття вводити місію ОБСЄ?
Олександр Хара:
Спостережні місії ОБСЄ можуть дійсно перебувати не лише у зоні конфлікту, але і там, де порушуються права людини. Але цей випадок із не докинутою в угорські установи запалювальною сумішшю не є підставою для того, щоб на території Закарпатської області вводити місію ОБСЄ. Адже такі дії не є систематичними, в Україні є правоохоронні органи, які все можуть самостійно з'ясувати. До того ж, українське суспільство не є ксенофобським щодо національних меншин, зокрема угорської. За 26 років Незалежності у нас не було жодного конфлікту на ґрунті національної нетерпимості.
Юрій Олійник:
Ніякого терору з боку України на Закарпатті не відбувається і не відбувалося. Там немає гонінь за національною ознакою. Угорці вільно дбають про свої культурні інтереси. Угорська меншина на Закарпатті часто має більше прав, ніж українська більшість там, оскільки їм фінансово допомагає саме Угорщина. Такі заяви угорців – це свідчення слабкості України. Сусідня держава на мирній території незалежної країни немає права дозволяти собі розмови про введення туди місії ОБСЄ. Я не бачу у цьому доцільності, оскільки ця моніторингова місія працює там, де є реальний конфлікт.
«Угорщина територіально погрожує Україні»
Як тоді можна розцінювати угорські заяви щодо місіє ОБСЄ у Закарпатській області?
Олександр Хара:
Заяви угорського уряду потрібно сприймати винятково, як недружній до України вчинок. Штучне питання про нацменшини, мовний закон – це все свідчення агресивної політики угорської шовіністичної влади. Я як дипломат запропонував би ввести моніторингову місію ОБСЄ чи ще якихось міжнародних спостерігачів саме в Угорщину, оскільки щодо діяльності цієї країни є великі побоювання не лише у нас, а й у європейців. В Угорщині були неодноразові випадки порушення прав і свобод громадян, спостерігається посилення авторитарних норм, там при владі дисктруктивні політичні сили. Тож тут питання не втому, що ми щось не так робимо, недостатньо щось комусь дозволяємо, а у тому, що Угорщина сповідує антиукраїнські настрої.
Юрій Олійник:
Такі заяви Угорщини можна розцінити як те, що нам уже територіально погрожують. Угорщина натякає, що вона дивиться на Закарпаття, як на територію майбутньої війни.
Адже ідеї відродження великої Угорщини, яка виникла після Першої світової війни, коли Австро-Угорщина перестала бути імперією, пропагуються і досі. Угорці вважають себе несправедливо ображеними. І звідси переконання, що всі угорці, які живуть поза межами своєї історичної батьківщини, мають мати автономію всередині іноземних держав. Я розцінюю такі заяви, як передумову до переділу в майбутньому кордонів незалежних держав.
«Можна ж було не капітулювати, а зіграти на дипломатичному фронті»
Україна не реагує на заяви Угорщини, а інколи – навпаки, погоджується з ними. Як дипломат, міжнародний експерт, ви вважаєте це правильним кроком?
Олександр Хара:
Щодо українсько-угорських стосунків, то тут українська дипломатія мала б працювати на випередження, чого у нас, на жаль, немає. І якщо пригадати скандал навколо так званого «мовного закону», то наша влада одразу погодилась зі звинуваченням кількох країн, яким він не сподобався. А можна ж було не капітулювати, а намагатись зіграти на дипломатичному фронті. А ми натомість розмовляли з погляду винуватця.
Влада неправильно реагує не лише на заяви Угорщини, а й Польщі, Румунії та інших держав. Цю антиукраїнську коаліцію, яка склалась із Польщі, Угорщини, Румунії, можна було принаймні розхитати. Також владі потрібно було комунікувати із Заходом, пояснювати їм, що відбувається в Україні. Зокрема, що у нас немає ні антиугорських, ні антипольських настроїв. Що той же Бандера не має нічого спільного з Гітлером, а є борцем за незалежну Україну, його постать – це символ опору РФ. До того ж, в Україні немає жодної антипольської чи антиугорської політичної сили. Ми, як ніхто, є вкрай толерантною нацією.
Юрій Олійник:
На таке Україні давно пора відреагувати жорстко. Нам потрібно як Польщі, так і Угорщині показати, що ми – це найбільша європейська нація, і з нами потрібно рахуватися. Варто було ще давно відправити Угорщині дипломатичну ноту та робити інші заходи. Угорці користуються тим, що українська влада проявляє слабкість. Інший аспект полягає у тому, що наша влада має захищати української нацменшини в Угорщині та на території інших іноземних держав. Але олігархія, яка керує Україною після Революції Гідності, чхала на наших співгромадян, на українську діаспору за кордоном. Влада ж з початком російської агресії «забула» про українців в Росії, а їх там мільйони. Порошенко повинен був на міжнародному рівні піднімати питання про доступ українців закордоном до вільного вивчення української мови, культури, чим зараз активно займаються інші країни. От тоді, якщо Угорщина цього не робить, можна було висувати реальні претензії та озвучувати їх у Європейському союзі.
Марія Бойко, «Вголос»
P.S.: Після публікації цього матеріалу до редакції ІА «Вголос» звернувся директор департаменту інформаційної діяльності Закарпатської ОДА Ярослав Галас із проханням опублікувати офіційний коментар Закарпатської обласної державної адміністрації щодо вищеописаної теми.
Коментар Закарпатської ОДА:
Голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль відвідує культурні заходи, які організовують усі без винятку національні громади області – словацькі, румунські, єврейські, ромські тощо, а не тільки угорські (і це широко висвітлюється ЗМІ).
Твердження, ніби на цих заходах угорською мовою проголошуються промови про те, що «Закарпаття було, є і буле угорським» – вигадка журналістів телеканалу «112 Україна». З цього приводу були відповідні заяви як із боку Г.Москаля, так і оцінки фільму Незалежною медійною радою. Яка в своєму висновку заявила, що при підготовці та трансляції документального фільму «Операція «Паспорт» телеканал «112» припустився порушень стандартів достовірності, точності та збалансованості подання інформації (посилання). До речі, після виходу фільму, в якому виявилася величезна кількість перекручень і брехні, телеканал «112 Україна» надав прямий ефір Г.Москалю для озвучення реальної, а не вигаданої журналістами картини. Детальніше з фактами перекручень можна ознайомитися у відповідній заяві Г.Москаля (посилання).
Окремо хочемо повідомити про пам’ятники епохи боротьби за українську державу на Закарпатті. Г.Москаль особисто ініціював встановлення пам’ятника активному діячу Карпатської України Василю Гренджі-Донському в Міжгір’ї, а також пам’ятника президенту Карпатської України Августину Волошину в Ужгороді під час своєї першої каденції на посаді голови Закарпатської ОДА (2001 – 2002рр.). І добився того, щоб у 2002р. А.Волошину було присвоєно найвище почесне звання – «Герой України». До речі, це був перший випадок в Україні, коли «Героя України» присвоїли посмертно.
У 2010р. Г.Москаль за власні кошти видав книжку спогадів президента Гуцульської республіки (1919р.) Степана Клочурака, а минулого року з його ініціативи видана книжка «Августин Волошин: два ювілеї» на основі особистих архівів президента Карпатської України, випадково знайдених на горищі старого будинку в Ужгороді. Цього року з ініціативи Г.Москаля в Ужгороді будуть встановлені два пам’ятники, пов’язані з боротьбою за суверенітет та національною пам’яттю України – загиблим учасникам АТО (попередні роботи вже виконані на Пагорбі Слави) та жертвам голодоморів (проведено конкурс, виділені кошти з обласного бюджету).
Щиро дякуємо виданню «Вголос», що при висвітленні такої делікатної теми, як міжетнічні відносини, Закарпатській облдержадміністрації також надана можливість висловити свою думку.
ІА "Вголос": НОВИНИ