Друга конференція львівських маленьких Ющенків, що відбувалась у Палаці культури, як завжди, розпочалась із запізненням. В залі було пораховано 221 делегатів. Поміж зірок львівського небосхилу засвітилось декілька астероїдів. У першому ряді вирізнявся непосидючий Садовий, який постійно крутився на стільці, чи то намагаючись привернути до себе увагу, чи то пильнуючи, щоб не кинули ніж у спину. Сірик, наче зірка реклами, світився з мобілкою на усі боки. Непомітною була лише героїня серіалу „Рабиня Батьківщини” Емілія Подляшецька, яким нічим не засвітилась, тихенько собі сиділа та спокійно дихала.
В президії, на фоні помаранчевої підкови та слогану „Можемо” сиділи два Наполеони: Мандюк та Олійник. Перший провадив дану конференцію, другий нахмуривши чоло, щось активно писав, чи розписував ручку. На них дивились 440 очей збройного контингенту НСНУ. Жіночки бальзаківського віку в червоних беретах та велика кількість вусатих чоловіків, які косили чи то під Куйбіду, чи то під Фурдичка.
Конференція розпочалась туговато. В м’ясорубку засідання хтось навмисне накидав жил та субпродуктів, тому вона крутилась дуже важко і непереконливо. Хоча провокаторів Тимошенко в залі не було. Лічильну комісію заглючило на годину. Мандюку написали записку, щоб тримав фейс чим далі від мікрофона, бо його голос звучить як з гробниці Тутанхамона. Від цих слів Мандюка злегка перекривило. Він не очікував такого зазіхання на свої голосові дані.
Мандюк розпочав свою доповідь, назвавши свою організацію восьмимісячною, творчою та ініціативною. На балансі якої знаходиться 1025 багнетів та іншої холодної зброї. Похвалився кількістю первинних районних організацій у Львові. До здобутків партії були зараховані наступні подвиги: Свято Миколая, на якому діти отримали книжечки та подарунки; у сиротинці поступило 100 піжам і телевізор; у школі № 48 нашоукраїнці власними руками обладнали ігрову кімнату з телевізором, відеомагнітофоном та іграшками. Акція „Різдво Разом”, завдяки їй гості зі східної України отримали цікаву екскурсію у духовне минуле Львова: поїли куті, пампушок, побували у Шевченківському гаї, відбули різдвяний концерт та перейнялися духом галицького П’ємонту (також гості з східної України активно, довго і нудно бухали у всіх можливих місцях та закутках). Для ознайомлення членів НСНУ було проведено свято Маланки в театрі Заньковецької та спільне колядування.
Делегати Мандюка не слухали: займались своїми справами, голосно говорили, дзвонили і бавились мобільними телефонами, впізнавали мелодії з перших нот тощо. Мандюк вперто говорить про якісь ідеали Майдану, тяжкі випробування, чорний піар, зради, брудні політ технології. Грузив Тимошенко та Януковича за рабство перед Москвою. Мовляв, відставка успішного уряду – це антиукраїнський реванш, політиків, які думають лише про власні амбіції, а не про народ України. І тому жодних Меморандумів більше не буде. Навіки! Амінь! Або ми переможемо, сформуємо пропрезидентську більшість і виберемо пропрезидентського прем’єра, або...
Що буде або, пан Мандюк делікатно обійшов десятою дорогою. Цією ж дорогою Мандюк визнав перевагу Тимошенко, оскільки людям вчасно не пояснили її дії та політику. Тут вистрілила рушниця Олійника, який заявив, що „напевне забагато колядували.” Тут Олійнику надіслали записку, чи, можливо, освідчення у коханні. І він почав похмуро огляди зал у пошуках зухвалого (ї). Мандюк продовжував говорити про радикальне оновлення влади, про людей з чистими руками, холодним серцем та розпеченими мізками. Відзначив крутий поворот в мистецтві пропаганди НСНУ. Стало ще більше нудно, сумно, сіро, тьмяно, нецікаво.
Олійник взяв слово і ... Щось сталось з його голосом. Він був неприроднім, наче марсіани у парламенті. Він дуже важко говорить. Говорить про те, що Тимошенко підштовхнула Ющенка до підписання меморандуму з Януковичем. Делегати все одно шумлять і базікають про банальні, побутові речі, в той час як Олійник повідомив, що він пережив Тузлу серцем і душею. І що відпочивав і катався на лижах у Тисовці разом з Литвином. З ним він також дивився телевізор. Що там було ще, пан Олійник промовчав.
Потім він почав вибудовувати вертикаль влади з Верхнього Синьовидного до Львова та Києва, яка лишить у центрі парламенту болото з Литвином та Тимошенко. З залу йому порадили згадати ще й Тухольку. Олійник з легким серцем поховав усі сподівання УНП та Пора-ПРП на перемогу на виборах. НСНУ та Мороз проходять 100%, усім іншим від побажав успіху та сім ручок під виборчим бюлетенем. Згадав про Тома Круза. Почав говорити про історичну місію Львова. Розповів про інтегральну формулу перемоги з таких інгредієнтів: єдність, віра, тяжка праця. Заявив, що 25 січня він іде у відпустку і буде займатись лише виборчою кампанією і що кандидатуру на мера Львова оголосять на міжпартійній конференції 22 січня. І все. Цитата на пам’ять „Висока честь буди кандидатом у депутати на будь-якому місці!!!”
Мандюк знову взяв слово. Він продовжує гугнявити у мікрофон. Олійник позіхає. Літають мухи. Вітер спроквола пробігає кулісами. Панує атмосфера незібраності та здорового пофігізму. Дійшли до головного. До списків кандидатів посидіти у Львівській міській раді. І тут почалось! Прорвало! І полетіло: чому у списках 80% бізнесменів, чому купа лівих людей, чому не враховані усі квоти районних організацій? Чому у першій п’ятірці немає жінки? Ці слова зустріли бурхливим оплесками. Але не більше. Чому у списках є люди, які не пройшли рейтингове голосування у районах? Чому? Чому? Чому?
Кандидатам, які просиділи у ЛМР два терміни, було запропоновано добровільно відмовитись від місця у списку. Не відмовився ніхто. Чому лише одні голі прізвища? Чому ми маємо голосувати за котів у мішку? Чому? Перенести конференцію на тиждень і нормально розібратись зі списком. Деякі делегати назвали це все „розгулом демократії”, навівши у приклад „Батьківщину”, де на розгляд виноситься список людей і усі дружно за нього голосують без жодного обговорення.
Олійник уважно оглядає стан своїх нігтів. Поволі він починає жалкувати, що у нього лише дві руки, бо у інакшому випадку він би повністю закрився від цього базару королівських пінгвінів. Мандюк починає давити на публіку. Публіка піддається зі скрипом. Але не люблять його партійці, ох не люблять!!! Олійник, впавши на сцену з неба, божественним голосом заявив: „Ми приречені проголосувати за цей список!” І крапка!
Мандюк натискає усіма фібрами своєї душі, ментального та астрального тіла. Виголошує сакраментальну фразу: „Я не хочу говорити по суті.”
До мікрофона вискочив Зеновій Сірик. Він вважає, що позаочі це про нього говорили як про ліву людину, за яку не будуть голосувати. Починає запитувати, чому говорять поза очі, а не відкрито? Олійник якнайнижче нахилившись до підлоги, сказав: „Тому що нам незручно.” Сірик почав виправдовуватись невідомо перед ким. Сказав, що згодний перебратись з 3 місця у списку до 27. Потім зник так швидко, як і з’явився.
Нарешті голосування. За 155. Шок. Класне безкоштовне шоу. Делегати напевне втомились сидіти три години. Захотілось додому, на гарячі пампушки, у тепле ліжко, в обійми чоловіка чи дружини, як кому пощастить. Скільки було крику, а потім раз, і прийняли! Класно!
Після цього вирішувались уже дрібні запитання про створення блоку НСНУ та квоти для учасників цього блоку. НСНУ застовпило собі у міській раді 29 місць, рухівцям віддали 15, ХДС – 3, КУНу – 3, Підприємцям Кінаха – 3, УРП – 1. Варто зазначити, що спочатку нашоукраїнці хотіли 31 крісло, але рухівці вперлись, а Кендзьор три ночі поспіль снився Мандюку. І тільки тому НСНУ пішло на поступки. Останнім пунктом плану було „Різне”. Оскільки ніхто поміж „наших” не захотів бути різним, конференція закінчилась. Усі розійшлись у пошуках підкови щастя, гарних снів та скарбів Львівської землі. 21 година як-не-як.
ІА "Вголос": НОВИНИ