1. Для українців війна не закінчилася 9 травня

Попри пропагандистський радянський міф про закінчення війни та настання миру після 9 травня 1945 року, українські землі ще багато років після цієї дати залишалися ареною активних бойових дій. Сталінський режим, повернувшись до України, продовжив репресії та переслідування населення, розпочав насильницьку радянізацію західних областей та масову колективізацію – тобто конфіскацію селянських земель та грабіж їхнього майна. У відповідь Українська Повстанська Армія розгорнула нерівну боротьбу проти радянських окупантів. У так звані «післявоєнні» роки УПА вчинила 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, у яких ліквідовано майже 30 тисяч партійних радянських працівників і військовослужбовців. У 1945-1946 рр. загони УПА тримали під своїм контролем територію майже 150 тис. км2, створювали альтернативні радянським органам влади національно-державні структури і вели бої із застосуванням артилерії і мінометів.

«Для українців воєнні жахіття продовжувалися і після 9 травня 1945 року, а західноукраїнські землі на довгі роки перетворилися на територію нічних облав, перестрілок та репресій»

У відповідь сталінський режим провів 9238 каральних операцій, під час яких було вбито 34 тисячі повстанців і 46 тисяч захоплено в полон. До Сибіру висилали цілі сім'ї і села за зв'язок з УПА, а жертвами депортацій стали близько 500 тисяч осіб. Тож для українців воєнні жахіття продовжувалися і після 9 травня 1945 року, а західноукраїнські землі на довгі роки перетворилися на територію нічних облав, перестрілок та репресій, які припинилися лише після смерті Сталіна, та жорстокого придушення й залякування цивільного населення. Можливо, для когось війна закінчилася у травні 1945 року, але не для нашого народу.

2. Після 1945 року відбулася заміна нацистського тоталітарного режиму комуністичним

Перемогу СРСР над нацистською Німеччиною інколи справедливо називають перемогою Колими над Бухенвальдом, адже замість нацистських концтаборів сотні тисяч українців тепер сиділи у радянських таборах, часто навіть більш страхітливих. Одразу після закінчення війни на українських землях на повну запрацювала сталінська репресивна машина: радянські окупанти почали розправи над тими, хто вимушений був співпрацювати з нацистськими окупантами. Мільйони українців опинилися в статусі громадян другого сорту, оскільки Сталін не довіряв тим, хто був на окупованій території.

«Ті, хто воював в Радянській армії і хто чекав на прихід радянських визволителів, померли голодною смертю в мирний, вже радянський час»

На наступний рік після війни Сталін організував в Україні третій Голодомор у 1946-47 роках, від якого загинули близько мільйона українців. Штучний голод був організований Сталіним, який, прагнучи підняти рейтинги компартій, ініціював конфіскацію селянського врожаю, щоб подарувати його «братнім соціалістичним країнам: 350 тисяч тонн зерна – Румунії, 600 тисяч тонн –  Чехословаччині, і 900 тисяч тонн хліба – Польщі. Ті, хто воював в Радянській армії і хто чекав на прихід радянських визволителів, померли голодною смертю у мирний, вже радянський час.

Якщо в когось повертається язик назвати це «перемогою», то це, очевидно, лише нащадки або послідовники тих енкаведистів, які відбирали у голодних українців хліб у післявоєнні роки.

3. В Європі закінчення війни відзначають 8 травня

Для всіх європейських країн війна закінчилася капітуляцією Німеччини, вночі 7 травня 1945 року, після підписання акту беззастережної капітуляції перед представниками США, Великобританії, Франції та СРСР керівником штабу головного командування Вермахту Альфредом Йодлем у французькому місті Реймсі. Але Сталіна не влаштовувала капітуляція Німеччини «в якомусь там французькому Реймсі», він хотів, щоб Німеччина ще раз капітулювала перед радянським командуванням у столиці Рейху.

Аби не дратувати радянського лідера, західні союзники погодилися влаштувати для нього ще одну церемонію. 8 травня англійці привезли до Берліну полоненого  фельдмаршала В. Кейтеля і о 23 годині за берлінським часом розпочали другу церемонію капітуляції. У Москві це вже було 9 травня, тому Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем перемоги. Таким чином вся Європа, якщо й відзначає перемогу над нацизмом, то робить це 8 травня. А дата 9 травня – це дипломатична перемога особисто Сталіна, і саме цей день кремлівські пропагандисти нав'язують нам, як урочисте свято.

4. Друга світова війна закінчилася 2 вересня

День капітуляції Третього Рейху не став днем миру ні для світу, ні для українців, адже ще продовжувала спротив союзниця Німеччини – мілітаристська Японія. Навесні 1945 року радянський уряд денонсував пакт про ненапад з Японією, а  9 серпня 1945 року радянські війська під керівництвом маршала Василевського нанесли удар по японській Квантунській армії, яка налічувала 1 млн солдат та офіцерів. Дислоковані на Далекому Сході радянські війська склали три фронти загальною чисельністю приблизно в 1 мільйон 747 тисяч осіб. У кожній радянській частині, за інтернаціональною комуністичною традицією, були й численні українці, яких також мобілізували на японський фронт.

«Акт про капітуляцію підписав офіційний представник СРСР, українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко»

А 2 вересня 1945 року в Токійські затоці, на борту американського лінкора «Міссурі», була підписана капітуляція Японії. Акт про капітуляцію підписав офіційний представник СРСР, українець генерал-лейтенант Кузьма Дерев'янко. Тож українці, якщо й хочуть відзначати завершення Другої світової, повинні це робити в честь пам'яті сотень тисяч наших співвітчизників, які взяли участь в  останніх боях цієї війни.

5. Перемога над нацистською Німеччиною втратила геополітичну актуальність

Скільки б не захлиналася кремлівська пропаганда, але в умовах викликів ХХІ століття Третій Рейх став глибокою історію і сьогодні не має жодної геополітичної актуальності. Який сенс тоді на державному рівні, з офіційними вихідними та врочистостями святкувати перемогу у війні минулого століття? Політичне святкування має сенс, коли мобілізовує народ та об'єднує спільними цінностями, важливими у сьогоденні. Але немає сьогодні ніякої нацистської Німеччини, яка прагне захопити світ, а нацистські ідеї стали лише поодинокими епізодами з хронік вуличної злочинності.

«Країна, яка сьогодні потребує всебічної допомоги Німеччини у війні з Росією, на державному рівні врочисто святкує спільну з Росією перемогу над Німеччиною у минулому столітті»

Натомість є найбагатша і найвпливовіша в Європі Федеративна Республіка Німеччина, в якої наша держава намагається добитися прихильності і у врегулюванні конфлікту на Донбасі, і в питанні антиросійських санкцій, і щодо вступу в ЄС. Виглядає парадоксально: країна, яка сьогодні потребує всебічної допомоги Німеччини у війні з Росією, на державному рівні врочисто святкує спільну з Росією перемогу над Німеччиною у минулому столітті.

Кожне політичне свято повинно бути актуальним для сучасності, а не лише в історичному контексті. Це приблизно те ж саме, якби офіційно святкувати тисячолітні перемоги над печенігами чи половцями, які несли для нашого народу не меншу загрозу, аніж нацисти. Українцям слід навчитися жити сьогоденням і дивитися в майбутнє, а не жити історичними міфами колишніх окупантів.

6. Святкуючи «День перемоги», ми продовжуємо залишатися в сфері кремлівської пропаганди

Незважаючи на декларативну декомунізацію, на 25 році незалежності Україна досі не наважилася позбутися одного з найбільш пропагандистських радянських свят – так званого «Дня Перемоги». Українська влада, попри російську агресію, надалі дотримуєся догм російсько-радянської імперської парадигми, виправдовуючи державний статус цього свята повагою до «численних ветеранів». При тому, що свято «Перемоги» було створене Кремлем не для вшанування полеглих воїнів, а для прикриття безславних і ганебних сторінок історії помпезною славою та роздутим піаром, що вже стало традиційною практикою російської і радянської державної політики.

Результати найтрагічнішої війни, в якій загинуло близько 30 мільйонів радянських громадян, радянська влада оголосила «Великою Перемогою», яку слід помпезно відзначати й прославляти комуністичних вождів. 9 травня на державному рівні почали відзначати лише через 20 років після війни, оскільки Сталін, усвідомлюючи колосальні матеріальні та людські втрати, вважав, що святкувати нічого. Тому вже в «епоху застою», старіючий генсек Брєжнєв, який любив «липові» ордени і медалі, вирішив запровадити для совка ще один червоний день календаря.

«Святкуючи радянське свято разом з росіянами, українці залишаються об'єднаними з ними спільними цінностями і продовжують перебувати у сфері впливу кремлівської пропаганди»

А в путінській Росії 9 травня стало найбільшим пропагандистським святом російського імперіалізму, демонстрації військових парадів, воєнної могутності і мобілізації агресії росіян. Культ «Дня Перемоги» сьогодні несе не стільки зміст перемоги над Німеччиною, з якою Москва хоче дружити, скільки став своєрідним святом ностальгії по СРСР та публічним ексгібіціонізмом цінностей «русского міра»: радянські марші, воєнні пісні, «Слов'янка» і «Катюша», російська мова, портрети комуністичних тиранів та «спільна боротьба братніх народів» проти Заходу. А під нацистами пропагандисти «Дня пабєди» сьогодні розуміють саме українських патріотів і націоналістів, яким начебто «наваляли в 1945-му». Святкуючи радянське свято разом з росіянами, українці залишаються об'єднаними з ними спільними цінностями і продовжують перебувати у сфері впливу кремлівської пропаганди.

Для України, яка стала жертвою російської агресії, сьогодні святкування Дня Перемоги над фашизмом є передчасним. Рано святкувати, коли війна з російським загарбником триває, перемога ще далеко, а фашизм, який став державною політикою Кремля, ще не переможений.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ