Нинішня модель функціонування нашої держави виглядає відвертим тупиком. В Україні не працюють закони і органи нагляду за їх дотриманням. Судова система і прокуратура перетворились на привілейовану касту недоторканих. Країну від центральних органів влади і до районної поліклініки пожирає корупція, з якою (попри створення нових антикорупційних органів) ніхто не хоче боротись.
Що говорити, коли в країні не працює навіть основний закон – Конституція, яка гарантує громадянам безкоштовну освіту і медицину. А дві революції так і не змогли зламати систему і оновити владу – за рідкісними винятками, нами продовжують керувати ті ж люди, що й 10-15 років тому. І всі їхні наступні кроки кардинально нічого в країні не змінюють. Хоча саме заради таких рішучих змін уже загинула не одна Небесна сотня українців.
Передумови для перезаснування України справді є: дві революції не змогли змінити ані політичну еліту, ані існуючу політичну систему, які є головними гальмами реформ та розвитку країни, вважає політичний експерт ГО «Конституційний конвент» Вікторія Подгорна. «Їх зміни напряму пов'язані зі зміною моделі держави – від пострадянської клептократичної до демократичної і сервісної. Це запит Революціі гідності, яка проголошувала зміну системи, а не облич. Незмінність облич не дає змінити систему. Тому і питання перезаснування впирається в проблему: хто його буде здійснювати?», - підкреслює експерт.
Хто пропагує ідею перезаснування
Ідею перезавантаження України вперше почали озвучувати ще після Помаранчевої революції. «Друге дихання» у неї вдихнули за часів президентства Януковича: тоді напрямок руху країни був абсолютно незрозумілим, і поки «Сім’я» підгрібала під себе країну, у багатьох українців вперше почало з’являтись відчуття безвиході.
Міркування з приводу перезаснування держави висловлювали окремі політики та експерти. Не так давно про необхідність перезаснування заговорили навіть Юлія Тимошенко і Надія Савченко.
У лідерки «Батьківщини» традиційно специфічне бачення: в усіх бідах вона звинувачує… двовладдя у керівництві держави – наявність президента і прем’єра (як тут не згадати війни Юлії Володимирівни з Віктором Андрійовичем). Тож Україні потрібен новий суспільний договір у вигляді нової Конституції, яка б закріпила парламентську форму правління і посаду прем’єра чи канцлера на чолі країни, вважає Тимошенко. Не важко здогадатись, під кого вона готова зліпити такий уклад держави.
Колишня полонянка, а нині доволі скомпрометована своїми неоднозначними витівками, нардеп Надія Савченко висловила ідею написання нової Конституції і законодавчої бази України, замість Верховної Ради створити Народну раду, а президента зробити «символічною фігурою». Ця «концепція перезавантаження України», на її думку, мала б «довести до пуття» розпочате на Майдані.
Крім цієї когорти, яка обстоюює ідею перезапуску держави, в останні роки сформувались громадські об’єднання, що намагаються системно займатись підготовкою до перезавантаження України. Вони проводять дискусії та мозкові штурми, їздять по регіонах і збирають ініціативні групи.
До складу цієї «Коаліції громадянського суспільства «Народна Конституція» увійшли колишні нардепи, серед яких Віталій Чудновський, який є співзасновником «Народної Конституції».
Усе б нічого, якби не пан Чудновський. За інформацією ЗМІ, на початку 2000-х він тісно співпрацював з одним із київських авторитетів, який контролював велику мережу з продажу побутової техніки та горілчаний завод. У політиці Віталій Чудновський з 2006 року, член БЮТ і, як стверджували окремі журналісти, мало не охоронець та довірена особа Юлії Володимирівни. Що не завадило йому в 2011р. засвітитись в історії з перепискою із сестрою Сергія Льовочкіна Юлією, потім балотуватись як мажоритарнику (2012 р.), та отримати підтримку БПП (2014 р.).
«Ми намагаємося знайти нехай один, нехай два принципи, які нас об’єднують. Існують же у нас природні права – на життя, свободу, свободу переміщення, які повинні бути непорушними. Існують права і правила, які ми можемо обговорювати. Залучення якомога більшої кількості людей до цього і стане запорукою, що створений спільними зусиллями документ (який стане основою Конституції) буде виконуватися», - окреслює нинішню діяльність Чудновський.
Як пропонують перезаснувати Україну
«В цій трагічній для країни ситуації, єдиним виходом є створення технократичного уряду професіоналів – реформаторів. Він мусить бути створений по без квотному, безолігархічному принципу та висунутий громадянським суспільством. Вимога до нього одна: воля до рішучого прориву України в цивілізацію майбутнього і переходу до ціннісно-етичної горизонтальної асоціативної екосистеми організації суспільства і на цьому тлі досягнення мети революції гідності – повне перезавантаження держави.
На перехідний етап, для швидкого здійснення революційних реформаторських змін, Верховна Рада Конституційною угодою має надати відповідні повноваження технократичному уряду і ліквідувати норму розпуску парламенту при розвалі коаліції. Наступні вибори мають відбутися у 2018-2019 році після затвердження нової Конституції на загальноукраїнському референдумі на основі електронного голосування через ідентифікацію громадян шляхом електронного цифрового підпису. Вибори мають пройти на принципах і за процедурами нового суспільного договору. Якщо Порошенко відчуває свою відповідальність за країну та майбутнє її поколінь, то мусить пристати та очолити такий варіант розвитку, або залишитися в політичному небутті. Так, це революційний варіант змін за 1000 днів. Але іншого вибору немає», - пише Сергій Іванов, засновник громадської мережі «Україна - це я».
Найкращий і найефективніший механізм перезаснування – це створення Суспільної угоди і закріплення її в новій Конституції, переконана Вікторія Подгорна. Питання зміни політичної системи, побудови нової моделі держави та нових інститутів – це конституційний рівень. Суспільна угода також дозволяє вирішити питання стійкості держави.
Просто написати нову Конституцію елітам чи експертам - це не дасть жодного результату. Питання саме у участі громадян в процесі створення основного закону: така участь є єдиною гарантією того, що справді можуть бути вирішенні питання пошуку спільних цінностей, цілей розвитку України, будуть зняті конфлікти і свідомо визначенні права та обов’язки громадян, готовність їх захищати і виконувати. «Без участі громадян Конституція залишиться пактом еліт, що як ми бачимо розділяє, а нам важлива Конституція яка об'єднує», - каже Подгорна.
Під цей процес вже деякий час намагаються підвести й законодавчу базу. Якщо коротко, то пропонується у разі збору 3 млн. підписів громадян таємним голосуванням обрати 300 представників у Конституційні Збори (кандидати 5 років до, і 10 років після цього не повинні займати високі пости у владі чи судовій системі), які й повинні підготувати проект нової Конституції України.
В Україні вже були спроби створити Конституційні (установчі) збори, або Конституанту. У жовтні 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на неокупованих територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне, усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.
Західно-Українська Народна Республіка від моменту свого утворення також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки. Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари поховали тоді усі надії на Конституанту Українського Народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку.
Україну потрібно перезаснувати на засадах, що Україна є правонаступницею УНР, вважає директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. Він наводить приклади Польщі, Угорщини, країн Балтії та Фінляндії, які зробили аналогічний крок.
«Всі країни після І світової війни, які були колоніями, вони це зробили на початку ХХ ст.. Єдина, хто не зробила в повному обсязі, тому що була окупована російсько-комуністичними військами – це, на жаль, Україна. І коли будемо перезасновувати державу, потрібні перехідні вибори. І обрані народні депутати мають дати клятву, що вони зроблять перезаснування України як спадкоємниці УНР», - сказав Соскін в коментарі «Вголосу».
Політичний експерт Олександр Кочетков вважає показовим приклад Ісландії, в якій основною проблемою тривалий час була корумпованість політичної верхівки, і яка прийняла свою нову Конституцію на референдумі зовсім нещодавно – у 2013 році, після довгого та максимально широкого суспільного обговорення. «Мешканці Тунісу, які прагнули вийти з тіні релігійних догматів ісламу та створити сучасну світську державу, досягли мети через вибори Конституційної Асамблеї та створення основного закону. Кенія після створення власної Конституції за ініціативою «знизу» в 2015 році досягла росту ВВП на рівні 6,5%. Всі ми маємо можливість увійти в цей процес і стати батьками-засновниками», – зазначає Кочетков, натякаючи на аналогію з творцями основного закону США.
В більшості випадків, які знає світ, такий процес триває від двох до трьох років і призводить до позитивних результатів, вважає Вікторія Подгорна. Вона також наводить приклад Кенії, яка вийшла з громадянської війни і потенційного розколу країни саме через інклюзивний Конституційний процес: тепер це більш стабільна політична система, немає узурпації влади президентом, більш захищені права людини, економічне зростання стійке на тлі зростання рівня життя.
Звісно, в Україні зараз непроста внутрішня ситуація, ускладнена ще й зовнішньою військовою агресією. Влада і так не поспішає робити радикальні реформаторські кроки, а згаданий вище законопроект про Конституційні збори «маринується» вже майже рік із негативним висновком науково-експертного управління. Ну а у відповідь на рішучі кроки активної частини громадян можна очікувати й активного протистояння – не даремно ж в країні посилюють сили Нацгвардії та ремонтують водомети.
«Конституційний процес - це як раз найкраща альтернатива можливим кривавим сценаріям», - переконана Подгорна. Хотілося б вірити, що Україна – якщо й не Ісландія, то принаймні краща за Кенію, і якщо в нас запустять процеси Конституанти, то все пройде спокійно.
Сергій Дацюк, філософ, письменник
Погано, коли про перезаснування України говорять певні недолугі політики – вони довели, що їм це довіряти не можна. Адже вони й досі не можуть позбутися народних депутатів, які підозрюються в підтримці агресії Росії (маю на увазі нещодавні подробиці допиту Медяника і Ландика). Більш адекватними виглядають наміри Конституанти – тобто, громадського процесу перезаснування країни через напрацювання нової Конституції. Це більш імовірно, і механізми для цього існують.
У нас, зрештою, все вперлось у те, що цей напрямок почала розігрувати Росія, зокрема, всередині Мінського процесу. Як тільки прозвучало питання про особливий статус для Донбасу, так одразу політики (особливо наші), намагались це інтегрувати: мовляв – ага, особливий статус, то давайте це в процесі децентралізації, а ще краще - в процесі Конституції це зробити. Як відомо, цей процес був через парламент заблокований.
Відтак і на час війни громадськість не надто активно стимулює цей процес. Але це не означає, що вже за якийсь місяць усе не може змінитись. Поштовхом може стати усе що завгодно. І це не має бути черговий Майдан, адже є не менш ефективні альтернативи: за допомогою Інтернету, через загальнонародне віче, можна - як і пропонувалося - через законодавче оформлення: ухвалення закону в парламенті, і далі все – його основі.
Перезаснування держави може тривати два-три роки. Це має бути напрацювання юридичних механізмів – розробка – рік обговорення – прийняття.
Чи проходитиме цей процес спокійно? І чи відбуватиметься він взагалі? Поживемо-побачимо.
Юрій Сколоздра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ