Що таке «план Маршалла»?
План Маршалла у своєму початковому сенсі – це американська програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни, яка почала діяти з 1948 року. Її розробив тодішній держсекретар США Джордж К. Маршалл.
Як зазначає професор, доктор економічних наук, директор Інститут міжнародного ділового співробітництва Леонід Кістерський, відповідно до «плану Маршалла», з 1947 р. до 1952 р. 16 європейських країн отримали близько 13 млрд доларів у вигляді економічної та технічної допомоги.
Країни та суми кредитів, які вони отримували відповідно до «плану Маршалла»
«Нині цифра допомоги згідно із «планом Маршалла» не здається значною, але у той час, в окремі роки його виконання вона дорівнювала майже 10% федерального бюджету США, або 2% валового національного продукту. Якби американці захотіли повторити «план Маршалла», нині його еквівалент становив би близько 220 млрд доларів», – наголошує професор.
Разом з тим, реалізація «плану Маршалла» передбачала обмеження, встановлені США для країн-одержувачів кредитів. Зокрема, вони мали відмовитися від націоналізації промисловості, надати повну свободу приватному підприємництву (при тому відбувалось гальмування розвитку конкурентних із США галузей промисловості), зняти обмеження з імпорту американських товарів і знизити ввізні митні платежі, обмежити торгівлю із соціалістичними країнами. Заборонялось також вивозити товари, завезені з США. Дотримання цих умов контролювала спеціально створена Адміністрація економічного співробітництва.
Продовольство, пальне, міндобрива становили 70 % американської допомоги Європі. Водночас американський бізнес за вигідною ціною скуповував західноєвропейські підприємства.
Попри те, як зазначає професор Леонід Кіндзерський, вже на початку 1950 року інфляцію в більшості країн-учасниць «плану Маршалла» було зупинено, а обсяги внутрішньоєвропейської та зовнішньої торгівлі серйозно перевищували показники, очікувані на початку виконання цього плану.
«За чотири роки його реалізації валовий національний продукт західноєвропейських країн зріс більше ніж на 32%: зі 120 млрд дол. до 159 млрд дол.; сільськогосподарське виробництво перевищило довоєнний рівень на 11%, а промислове виробництво – на 40%. Починаючи з 1952 року, економіка Західної Європи ввійшла в період небаченого піднесення, яке тривало понад 20 років», – зазначає професор.
Що відомо про план «Кубілюса-Кубіва»
Натомість план «Кубілюса-Кубіва», який за аналогією називають у нас «планом Маршалла» для України, за словами його ініціаторів, заснований на досвіді Литви при проведенні реформ в 1990-х. Про умови самого плану, який мають розглядати у листопаді на саміті Східного партнерства у Брюсселі, відомо наразі мало.
Як зазначив під час брифінгу екс-прем'єр-міністр Литви Андреас Кубілюс, для підйому української економіки світова спільнота повинна виділяти щонайменше 5 млрд євро щорічної підтримки реформ, які мають бути спрямовані на економічне зростання та розвиток, що має забезпечити Україні зростання економіки на 6-8% річних. Допомога Україні має надаватись протягом десяти років.
«Ми відштовхувались від підрахунків експертів. Скажімо, екс-міністр Наталія Яресько вважає, що за п'ять років потрібно влити в реальну економіку десь $ 25 млрд євро. Інший експерт Андерс Аслунд говорить про 5 млрд євро на рік, тобто виходимо на ту ж суму . За оцінками Аслунда, це підняло б зростання економіки до 6-8% з нинішніх 2%», – підкреслив Кубілюс.
Він також зазначив, що крім інвестицій розглядається ідея виділити для України 3% бюджету ЄС за рахунок європейських платників податків. Проте у наданні такої допомоги Україні Кубілюс не впевнений.
«Мова йде про 30 мільярдів євро. Це додатково до тих 5 млрд на рік, про які ми говорили. Подивіться на наш приклад: зараз Литва отримує близько 10 мільярдів євро на рік. Скорочення на 3% означає, що ми б отримували 9,7 мільярда. Звичайно, інші країни можуть заперечувати, але я не вважаю, що це повинно заважати нам виходити з такою ініціативою. Ми ставимо це питання, оскільки зараз ЄС підходить до обговорення своєї нової фінансової перспективи на 2020-27 роки. Чи буде це затверджено – звичайно, впевненості немає. Але така можливість є», – сказав Кубілюс.
Чи потрібен нам такий «план Маршалла» і що він означає для України? Про це «Вголос» запитав у міжнародного експерта Ігоря Гарбарука та голови Комітету економістів України Андрія Новака.
У чому, на вашу думку, полягає «План Маршалла» для України?
Андрій Новак:
Український «план Маршала» називають «планом Кубілюса-Кубіва». Його реалізація, вочевидь, має певну перспективу, оскільки про нього уже заговорили у ЄС. Але варто наголосити, що якщо проводити аналогію із «планом Маршалла», який розробили США для країн Західної Європи після Другої світової війни, то цей план передбачав зовнішнє фінансове управління. Тобто США надавали кредити та інвестиції країнам Європи, але за ці ж кредитні кошти США самі у себе закуповували продукти харчування та обладнання і відправляли їх у європейські держави. Тобто фактично країни Європи цими грошима не розпоряджались. А Штатам це було вигідно, бо, надаючи кредити європейським країнам, вони мали стабільні ринки збуту. Що ж стосується України, то сьогодні важко уявити, щоб наші олігархи дозволили зовнішнє фінансове управління. Тоді ж нічого буде вкрасти.
Такі «плани Маршала» для України пишуть чи не щороку. Яка перспектива цього разу?
Андрій Новак:
Так, такі ініціативи стосовно «плану Маршалла» для України з'являлись уже не раз. Загалом їх було шість. Вперше про фінансову допомогу Україні заговорили ще у 2007 році. Тоді організація «People-Centered Economic Development» запропонувала документ «Microeconomic Development and Social Enterprise in Ukraine: A «Marshall Plan» for Ukraine». Він передбачав низку соціальних реформ та стимулювання розвитку малого бізнесу. Інші плани порятунку України були розроблені уже після анексії Криму та російської агресії. У 2014 французький журналіст та філософ Бернар-Анрі Леві запропонував свій «План Маршалла» для України, який передбачав створення спеціальної страхової компанії, що фінансувалася б страховими компаніями з країн-членів ЄС та українськими олігархами, а також велику європейську позику у формі боргових зобов'язань державного казначейства України, які будуть гарантовані ЄЦБ і МВФ. Далі – британський історик, письменник і журналіст Тімоті Ґартон Еш у вересні 2014 запропонував програму 10-річного плану допомоги для України і запропонував назвати його «План Меркель». План передбачає військові, політичні та економічні кроки, у тому числі постачання устаткування і озброєнь, готовність НАТО вести таку ж гібридну війну, яку веде Росія; надання Україні безвізового режиму з ЄС; економічну допомогу Україні. А у квітні 2015 року громадською ініціативою «Marshallplan für die Ukraine» була зареєстрована в Бундестазі Німеччини петиція щодо реалізації плану допомоги Україні. Автори аргументують свій план тим, що ключ до мирного розвитку Європи знаходиться зараз в Україні. 29 лютого 2016 року депутат Бундестагу Карл-Георг Вельман повідомив про початок розробки Плану Маршалла для України. Окрім того, у 2017 році Європейською партією був розроблений план про довгострокову підтримку України. Цей документ, як і план «Кубілюса-Кубіва», передбачає фінансову підтримку реформ на суму $ 4-5 млрд на рік. Але через шалену корупцію в Україні усі ці плани потрапили «під сукно».
Що можете сказати про сьогоднішні «план Кубілюса-Кубіва»?
Андрій Новак:
Якщо конкретно, то ця ініціатива незрозуміло чия, але підтримана колишнім прем'єр-міністром Литви і нібито отримала схвалення з боку Європейського Союзу. І все, що на сьогоднішній день відомо – це те, що незрозуміло, хто даватиме нам кредити у розмірі п'яти мільярдів щороку протягом десяти років. Валюта цих кредитів теж, до речі, невідома. Цей «план Маршалла» для України, або ж план «Кубілюса-Кубіва», буде представлений на саміті Східного партнерства в Брюсселі. Зараз для експертів незрозумілим є питання, хто конкретно надаватиме ці кредити: Європа, США чи якісь комерційні структури, на кшталт МВФ. Україна ще не є членом ЄС, а тому розраховувати на кредитування Євросоюзу не варто. Щодо США, то можна собі уявити таке кредитування. Але наразі лише уявити.
Ігор Гарбарук:
Виникає враження, що чіткого уявлення про план немає ні у кого з тих, хто про нього говорить. Є тільки його ідея, реалізація якої може стати або успіхом, або черговим розчаруванням для країни і її партнерів. Одні прихильники «плану Маршалла» вбачають у ньому перелік великих інфраструктурних проектів. Інші бачать його у вигляді надходження іноземних інвестицій в обсязі 4-5 млрд євро на рік, що має прискорити зростання реального ВВП з прогнозованих на цей рік 1,6-1,8% до 4-5%. Невідомо, звідки такі розрахунки, але цей обсяг точно не вплине на темпи економічного зростання. До того ж, мова знову йде про кредити міжнародних фінансових організацій, які збільшують і без того надвеликий держборг, який потрібно повертати переважно завдяки бюджету.
П'ять мільярдів достатньо, щоб підняти економіку України?
Андрій Новак:
У законі про «Держбюджет України на 2017 рік» видатки нашого бюджету передбачались у розмірі понад 75 мільярдів гривень, тобто понад 20 мільярдів доларів. 5 мільярдів доларів чи євро на рік – це не є настільки великою сумою, яка б могла вмить підняти нашу економіку і кардинально змінити фактичну ситуацію. Взагалі, тут є два сценарії: при реалізації даного плану можна було б розраховувати ще й на інвестиції з інших джерел, тобто це б дало позитивний сигнал для іноземних інвесторів. Або ж інший – нічого не зміниться, лише зросте державний борг України, а він у нас і так перевищує 75 мільярдів доларів. Тобто кожен українець винен кредиторам України понад 46 тисяч гривень.
На вашу думку, якщо цей план візьмуться реалізовувати, у що вкладатимуть кредитори чи інвестори ці 5 мільярдів?
Андрій Новак:
Як інвестор, так і кредитор дає гроші тільки на ті галузі, які є вже прибутковими або мають такий потенціал. Найімовірніше, мова йде про такі сфери, як енергетика, ІТ-технології, аграрний сектор.
«План Маршалла» 1947 року для країн ЄС передбачав низку умов. Наразі про умови нам нічого не кажуть. Але ж вони будуть?
Ігор Гарбарук:
Розглянемо приклад Німеччини. Спочатку США хотіли зробити все, щоб Німеччина не могла відродитись промислово, адже там були надпотужні промислові комплекси і велика кількість спеціалістів. А тому американцями спершу було розроблено «План Моргентау», який передбачав перетворення великої промислової країни у картопляне поле. Тобто спочатку вони хотіли зробити з Німеччини сировинний придаток. Але потім прийшло розуміння, що їм же ж потрібно буде кудись вивезти і розселити 23 мільйони «зайвих» німців. А тому придумали «план Маршалла». Фактично США великі кошти інвестували у Німеччину через те, що це була країна-буфер між європейським світом та Радянським Союзом.
Що стосується України, то наша сьогоднішня ситуація дуже схожа. Зараз відбувається чергове протистояння між США та Росією. Ми стали полем битви для цих держав. І щоб нам ніхто не виставляв кабальні умови, маємо самостійно вийти з цієї кризи. А це ми зможемо зробити тільки тоді, коли в основі стратегічної політки держави буде українець, а не інтереси олігархічних груп та світових корпорацій.
Тобто маємо знайти своє місце у світі. І ніхто, крім нас, цього не зробить. Якщо ми виконуватимемо вимоги, які перед нами ставитимуть наші кредитори – це шлях до бідності. Ми лише розпродамо ліс, землю і опинимось ні з чим. Досить, що ми вже розпродали свою промисловість. Україні, щоб розвиватись, насамперед потрібно позбутися комплексу другосортності і неповноцінності.
Вочевиль тому й план порятунку України пишуть не українські фахівці, а розробляють у інших державах?
Ігор Гарбарук:
План розвитку чи порятунку України можуть розробити тільки українці. Адже будь-хто зовні, яким би він не був патріотичним чи лояльним до нас, розроблятиме ті плани, які будуть працювати на його народ і його країну. І якщо ми вважаємо, що наші європейські партнери працюватимуть винятково заради України – це хибна думка. Як, наприклад, Німеччина може інвестувати у промисловість України, якщо через певний проміжок часу та ж Україна вироблятиме настільки хорошу продукцію, яка зможе конкурувати із німецькою? Тобто це нонсенс. Тому іноземні держави нам напишуть такі правила, що врешті ми станемо винятково сировинним придатком та споживачем їхньої продукції. Теза «прийдіть і щось нам зробіть» – це не позиція відповідальної влади.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ