Коли немає більше чим пишатися

Сьогодні в світі важко знайти бездарніший народ, якому нічим більше пишатися, окрім як історичними подіями минулого століття. В сучасному світі сила є об’єктом захоплення і поваги хіба серед школярів, в той час, як дорослі чоловіки поважають інших за вміння заробляти гроші, за розум і таланти, за успіхи серед жінок, за соціальний статус та популярність. Так само й серед країн у ХХІ столітті ніхто не поважає тих, хто вважає себе сильним – це сприймається як неотесане варварство. Також не поважають країни, які розбагатіли лише завдяки нафті і газу, адже ці ресурси стали подарунком природи, а не були створенні копіткою працею. Такі нації сприймають як мажорів, які самі нічого не досягли, а лише хизуються грошима батьків.

У сучасному світі поважають за економічний розвиток, за вміння створювати технології, за рівень ВВП та за якість і успішність продукції національних корпорацій. Наприклад, німці та японці пишаються якісними автомобілями і надійною технологічною продукцією, французи та італійці – високотехнологічною побутовою технікою та лідируючим статусом у галузі законодавства моди, парфумерії та виноробства. Голландці виготовляють найкращу сільськогосподарську техніку, американці – створили найуспішнішу економіку і задають тренди технологічної моди, лідирують у сфері економічного прогресу. Південних корейців та тайванців поважають за «стрибок тигрів»: за двадцять років вони перетворили свої країни рисових полів та джунглів на світових лідерів технологій, комп’ютерів, гаджетів та автопрому. В сучасному світі поважають ті нації, які вміють виготовляти щось вартісне, які створили самі себе, які демонструють успіхи з нуля, без ресурсів і корисних копалин, як от ті ж японці.

Натомість, чим можуть пишатися сучасні росіяни? Від минулих космічних досягнень, які створювали всі народи СРСР, залишилися лише спогади. В той час, як американці запускають Falcon та готуються до висадки на Марс, російські ракети падають одна за одною. Хвалена російська зброя та бойова техніка купується лише країнами афроазійського третього світу, що є її дуже показовою оцінкою. В часи, коли в Малайзії та на Філіпінах виготовляють комп’ютери та смартфони, росіянам немає чим похвалитися ні в галузі технологій, ні в галузі автомобілебудування, не кажучи вже про стандарти життя та темпи росту економіки.

Сучасні росіяни – це нація аутсайдерів. Будучи територіально найбільшою країною світу, з найбільшими запасами природних ресурсів, маючи інфраструктурну мережу та освічене населення - і не зуміти нічого виготовляти на експорт, не вміти створити власних технологій і перетворитися банальний ринок збуту азійських товарів, – це ганьба і сором. Росія стрімко перетворюється на відсталу, реакційну державу, яка вороже ставиться до решти світу. Поки в Росії за вказівкою церкви воюють з покемонами і забороняють «Сімпсонів», в Німеччині успішно випробовують летючі автомобілі. Зрештою, примітивні та агресивні наклейки, які росіяни чіпляють на свої фольсквагени чи опелі з написами «На Берлін», є свідченнями цивілізаційної поразки росіян у Другій світовій війні.

Тому феесбешній хунті, яка зараз заволоділа владою в РФ, залишається лише прикривати провали та регрес свого управління пишнослівною пропагандою. Людям треба дати привід пишатися минулим, якщо немає чим пишатися в сьогоденні. Прикриття безславних і ганебних сторінок історії, а особливо сучасності, помпезною славою та роздутим піаром, стало традиційною практикою російської і радянської державної політики. Результати найтрагічнішої війни, в якій загинуло близько 30 мільйонів радянських громадян, а мільйони фронтовиків стали нікому не потрібними каліками, що без рук і ніг принизливо жебрали на вулицях міст, радянська влада оголосила «великою перемогою», яку слід шикарно відзначати й при цьому прославляти комуністичних вождів. Патріотичною міфологією радянська владна номенклатура намагалася відволікти увагу обдурених громадян від будівництва соціального раю – комунізму, який усе ніяк не наставав. Сьогодні ж Путін намагається помпезними святкуваннями відволікти увагу громадян від погіршення рівня життя.

«Можем повторить»

В п’яному угарі «побєдобєсія» тисячі росіян сьогодні приходять в екстаз від гасла «1941-1945 можем повторить», яке, на їхню думку, є аргументом тупої сили на їхню теперішню недолугість. Нібито «ми перемогли вас колись, можемо перемогти й тепер, якщо будете з нами сперечатися». Тим, хто не пам’ятає війни, або ж знає про неї лише з пропагандистських фільмів та байок псевдоветеранів, видається, ніби у 1945 році дійсно була якась велична перемога Росії не тільки над Німеччиною, але й над усім Заходом.

Проте якою насправді була «перемога» в 1945-му і що саме теперішні росіяни хочуть повторити? Ганебний нищівний розгром 1941 року? Кожного п’ятого загиблого в Україні? Голод блокадних міст? Кинутих напризволяще без гвинтівок в окопах Сталінграду? Десятки тисяч залишених командуванням на поталу німцям у Севастополі? Більше п’яти мільйонів полонених? Без ліку потонулих в Дніпрі? Мільйони полонених, відправлених в ГУЛАГ?

Реальне число втрат населення СРСР можна оцінити у близько 30 мільйонів загиблих, а ще були десятки мільйонів поранених та інвалідів. Страшна статистика стала відома тільки зараз. Попри славослів’я в честь ветеранів, ставлення керівництва СРСР до своїх солдатів як до людського матеріалу було вражаюче нелюдським. Втрати сторін на радянсько-німецькому фронті досягали 1:10 – на 1 мертвого німця припадало 10 мертвих радянських військових. З фронтів так званої «великої вітчизняної» війни повернулися додому:

- контуженими з розбитими черепами 775 000 фронтовиків
- однооких 155 000
- сліпих 54 000
- з пошкодженими хребтами 143 000
- одноруких 3 000000  
- безруких 110 000
- одноногих 3 255 000
- безногих 1 121 000
- з частково відірваними руками і ногами 418 905
- безруких і безногих, так званих «самоварів», – 850 942

А  скалічених героїв Другої світової, які, кинуті державою напризволяще, тисячами просили милостиню на вулицях міст, радянська батьківщина вирішила позбутися, щоб не ганьбили країну перед іноземцями своїм жалюгідним виглядом. Їх зібрали за одну ніч спеціальними нарядами міліції та органами держбезпеки і відвозили на залізничні станції, вантажили в теплушки й відправляли в так звані «будинки-інтернати» – справжні концтабори, найвідоміший з яких був на віддаленому острові Валаам. У них відбирали паспорти і солдатські книжки – фактично їх переводили в статус зеків, та й самі інтернати були у відомстві НКВС. Там їм допомагали швидше померти і не обтяжувати країну, якій вони віддали здоров’я та життя. Хоча, зрештою, в Росії ніколи не ставилися з повагою до своїх солдатів, про що свідчить приклад кинутих напризволяще ветеранів Чечні.

Втрати в СРСР після Другої світової були, мабуть, найбільшими втратами країни за всю історію людства – принаймні в історичних джерелах немає свідчень про більші катастрофи. Чоловіків, народжених у 1921-23 роках, які на початку війни були мобілізовані до армії, після «пабєди» залишилося живими лише 3 %. В країні не вистачало здорових чоловіків репродуктивного віку, в селах не було кому працювати на полях – землю орали коровами жінки та малі діти. Мільйони людей не мали даху над головою і жили в хлівах та землянках.

На жаль, сьогодні,  в п’яному угарі «победобєсія», росіяни забувають, що саме вони хочуть «повторить» і кому вони кидають виклик. 250-мільйонний СРСР ледве вцілів у війні з удвадцятеро меншою Німеччиною, при цьому врятувавшись завдяки американському лендізу. Сьогодні РФ з відсталою економікою та населенням 136 млн, погрожує «повторить» двом найбільшим економікам світу – США та ЄС із загальним населенням союзників близько мільярда чоловік.

Проте влада в Кремлі знає, що поки в країні є горілка, пропаганда та «майскіе празднікі», росіяни знову задля її «захисту» принесуть у жертву десятки мільйонів вбитих та скалічених життів. А внуки відправлених на смерть жертв знову йтимуть добровольцями вбивати сусідів за цінності «рускава міра».

 

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

 

ІА "Вголос": НОВИНИ