За даними міжнародної програми Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні від аварії постраждали близько 5-ти мільйонів громадян, радіоактивного забруднення зазнали 5 тисяч населених пунктів у 12-ти областях нашої держави. Нині, відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи», всебічної уваги і захисту держави потребують майже 2 мільйони осіб, серед яких понад 108 тисяч інвалідів і більше ніж 418 тисяч потерпілих дітей. Водночас самі ліквідатори запевняють, що уваги і захисту, про який так багато говорять можновладці, недостатньо.
Пригадаймо лише одне з останніх засідань Верховної Ради, 21 квітня 2016 року, коли напередодні роковин катастрофи в парламенті не знайшлося більшості для внесення в порядок денний чорнобильського питання, що стосувалося відновлення пільг постраждалим. Проте цього ж дня депутати радо ухвалили Закон «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким пільги чорнобильців надали постраждалим від інших ядерних надзвичайних подій.
Голова Львівської обласної організації «Союз Чорнобиль України» Всеволод Смеречинський, який у 1986 році через два тижні після аварії вже був у Чорнобилі, в інтерв’ю «Вголосу» пригадав події 30-річної давнини і поділився власним баченням ситуації, що нині розгортається навколо постраждалих у трагедії.
Пан Всеволод каже, що ліквідатори не тримали зброї в руках, утім втратили здоров’я, а нині ще й віру у справедливість. «Серед ліквідаторів наслідків чорнобильської катастрофи неушкоджених не було. Всі щонайменше зазнали впливу радіації і втратили здоров’я. Проте ми виконували свою роботу чесно, ніхто не відступив. Незважаючи на це, тепер чорнобильців-ліквідаторів представляють як хапуг, які ні про що інше не думають, лише про пільги, пенсії та власні бажання», – ділиться очевидець подій.
Пане Всеволоде, 2016 рік проголошено роком ушанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Окрім цієї гучної назви, що останнім часом зроблено для чорнобильців?
В Україні нині немає єдиного правового поля, не виконують вимоги закону. І тому нічого казати про соціальний захист громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи. Через Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», ухвалений із порушенням Конституції й законів про Регламент ВР, фактично всі категорії постраждалих громадян утратили пільги та компенсаційні виплати. Так, дітей чорнобильців узагалі виключено зі списку, вони не мають жодних пільг. Громадян, зарахованих до 2-ї категорії, позбавили безоплатних санаторно-курортних путівок, пенсії за віком не дотягують навіть до мінімальної. Окрім того, ці люди можуть претендувати на податкову соціальну пільгу лише в тому разі, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує 1700 грн. Їх так само позбавили права на безплатне придбання ліків за рецептами, а одноразову допомогу при встановленні інвалідності чи при втраті годувальника – все віддано на відкуп Кабміну. А ще є четверта категорія, про неї взагалі мовчу…
Ви кажете, що закон було ухвалено з порушеннями. Поясніть, про що йдеться?
Закон №76-VІІІ було внесено на розгляд Верховної Ради 28 грудня 2014 року і проголосовано в остаточному варіанті 29 грудня о першій ночі, а Президент підписав його 28 грудня! Тобто закон було підписано раніше, ніж проголосовано. А відповідно до процедури, від ухвалення закону депутатами до підписання Президентом має фактично пройти не менше ніж два тижні. Тому я говорю про порушення.
Єдина надія в нас залишалася на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (реєстр. №2093), яким запроваджували щорічне медичне обстеження дітей ліквідаторів аварії у спеціалізованих медичних закладах, їхнє безкоштовне навчання у дошкільних навчальних закладах (до 8 років) і безкоштовне харчування у школах. Законом також передбачали нарахування пенсійних виплат членам родин ліквідаторів у зв’язку з втратою годувальника, безоплатний проїзд у межах країни всіма видами транспорту (крім таксі) дитині та особі, яка супроводжує хвору дитину до місця лікування, і багато інших позитивних моментів. Цікаво, що закон підтримали 272 депутати, але Президент України Петро Порошенко наклав на нього вето. Тобто в рік 30-річчя катастрофи ми маємо такий собі «подарунок» від Президента.
Чому так сталося? Чому Порошенко ветував цей закон?
Щодо цього є доволі цікавий коментар головного експертного управління Верховної Ради України. У деяких моментах експерти погоджуються з Президентом, бо цей закон порушує права третьої категорії постраждалих, порівняно з четвертою. Але, на мою думку, треба бути послідовним до кінця, бо в одному випадку Президент бачить такі порушення, а в іншому – ні. Однак висновком експертів є те, що Порошенко має підписати цей закон, щоб зняти соціальну напругу серед постраждалих унаслідок аварії на ЧАЕС.
«На нашу думку, в умовах обмежених фінансових можливостей держави доцільно, насамперед, використати методи верифікації кола громадян, які мають належні і підтверджені підстави для їх посиленого соціального захисту, а не механічно скасовувати державні гарантії, надані у зв’язку з особливими обставинами. У зв’язку із викладеним, Головне управління вважає, прийнятий Закон має бути підтриманий з врахуванням окремих пропозицій Президента України».
За 30 років багато води утекло. В Україні змінилися вже п’ять президентів: Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович, Порошенко. Як ви вважаєте, за правління кого з гарантів Конституції було більш-менш позитивне ставлення до чорнобильців?
Жоден президент, жоден Кабінет Міністрів не йшов назустріч чорнобильцям. Лише один міністр у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Георгій Готовчиць був насправді відданий чорнобильцям і ліквідаторам аварії. Він дійсно вболівав за нас, слухав, знав суть проблем і розв’язував. Але, на жаль, він відійшов у кращі світи…
Пане Всеволоде, коли ви потрапили в Чорнобиль?
Через два тижні після вибуху, 9 травня 1986 року, я потрапив у Чорнобиль у складі 49 Самбірського полку хімічного захисту. Мене призначили командиром взводу, тож у моєму підпорядкуванні було 30 солдатів, 20 з яких зовсім юні, бо проходили строкову службу (18-20 років). Поблизу реактора ми не працювали. Нашим завданням була санітарна очистка зони відчуження: спеціальними розчинами мили будинки, дороги, лікарні… І хоча ця робота виявилася даремною, всі поставилися до завдань відповідально. У нас не було фактів саботажу чи мародерства. Інша річ, що керівництво армії, вчені, науковці не знали, як боротися з радіацією, бо це була перша у світі аварія такого масштабу. Через це не було системи, алгоритму, як виходити з того становища. Тож робили все методом проб і помилок. Загалом у цій зоні я був два місяці.
Скільки вам було років?
На момент аварії мені виповнилося 33 роки. Жінка була вагітною і відразу після того, як я поїхав, потрапила в лікарню на збереження. Два місяці була там. Потім, коли я вже повернувся додому, через місяць у нас народився син.
Як вплинули проведені два місяці роботи на ваше здоров’я?
Я є інвалідом другої групи, маю купу хвороб, мені доволі важко пересуватися, говорю із затримкою. Немає здоров’я. Нещодавно ми робили статистику і дійшли висновку, що близько 60% ліквідаторів уже померли від різних хвороб. І нас стає дедалі менше.
Не дай Боже, але якби нині сталася в Україні аналогічна аварія, чи поставилися б люди з таким патріотизмом, як у 1986 році? Чи поїхали б люди долати наслідки катастрофи?
10 років тому під час зборів нашої організації в Золочівському районі ми поставили таке запитання ліквідаторам і фактично 90% з них сказали, що поїхали б. А ось тепер, думаю, 90% сказали би протилежне. Ми були в Чорнобилі, наші діти нині захищають країну в АТО, а є так звані депутати і чиновники, які й від Чорнобиля відкупилися, і дітей своїх від АТО відкупили. Тому, коли бачиш таку несправедливість і цинізм, з яким руйнують наш чорнобильський закон, лишається одне – брати вила в руки і нарешті закінчити цю війну.
Розкажіть детальніше про основні пільги чорнобильців?
Інваліди першої групи мають 50% пільгу на квартирну плату, плату за утримання будинків, газ, електричну і теплову енергію, водопостачання. Є пільги на проїзд у комунальному транспорті, але фіксуємо багато випадків, коли водії просто виганяють наших людей із маршруток. Основна пільга стосується пенсійних виплат. Згідно із законодавством, в інвалідів-чорнобильців третьої групи ці виплати не можуть бути нижчими за 6 мінімальних пенсій за віком, для інвалідів другої групи – 8 мінімальних пенсій, для першої групи – 10 мінімальних пенсій.
Однак у таких розмірах пенсії не виплачують, тому люди судяться і виграють, але знову перепона. Є закон України про гарантію держави щодо виконання судових рішень, є Конституція, у якій чітко написано, що рішення судів діють по всій території України і підлягають виконанню, і водночас є маленький допис у законі – виплати відбуваються в межах бюджетних призначень. Тож, наприклад, держава має виплатити чорнобильцям 10 млрд грн на рік, а в бюджет депутати закладають лише 153 млн грн. Розумієте, там мільярди, а тут мільйони. А ще є чорнобильці-інваліди зі статусами «переселені», «евакуйовані», ті, хто мешкає на забруднених територіях. Так, половина Вінницької області належить до забруднених територій, третина Волинської, Житомирської, частина Київської, Чернігівської. Загалом близько 1,8 млн осіб. І Пенсійний фонд не витримує.
Є ще інша категорія ліквідаторів, які на сьогодні мають пенсію за віком розміром 400-500 грн і яким держава доплачує до мінімальної пенсії. Тобто плює в очі ліквідатору! Чи це не ганьба?
А яка ситуація з безкоштовними ліками?
Дехто думає, що чорнобильці гребуть гроші лопатою… Є в нас так звані пільги на отримання ліків безплатно за рецептами. Держава, відповідно до закону, зобов’язана безкоштовно забезпечувати ліквідаторів ліками. Але все залежить від бюджетних призначень. Знаєте, скільки у Львівській області на місяць на одного чорнобильця виділяють коштів на ці потреби? 17 грн на одну людину. І що можна купити за ці гроші? І це називають пільгою. Ну яка це пільга? Це – знущання!
Яку матеріальну допомогу призначила держава чорнобильцям до 30-ї річниці трагедії?
Матеріальні виплати держава зі своїх плечей переклала на місцеві бюджети, з яких до річниці чорнобильцям-ліквідаторам виділили по 500 грн. З одного боку, це добре, але з іншого – погано. 500 грн мало кого врятує, але суть не в тому. Заберіть ці 500 грн, заберіть половину пільг, але виконуйте закон і стежте, аби тих, хто його порушує, було покарано. Тоді в нас не буде бунтів, мітингів, акцій протесту. А поки що ми маємо? Чиновники ніби на словах розуміють чорнобильські проблеми, але зазвичай не знають законів. Повна неграмотність, повне свавілля.
Тетяна Зеленська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ