Нова «східна політика» Польщі
Якихось 4-5 років тому переважна більшість українського суспільства та респектабельних представників політикуму й преси не вбачали ніякої військової загрози з боку Росії, а тих поодиноких українських націоналістів, які на таку загрозу вказували, було прийнято вважати маргіналами. Навіть жорстка критика Росії ще недавно сприймалася як необґрунтована русофобія, але як виявилося, те, про що давно говорили мислячі патріоти, стало реальністю. Ми живемо в епоху, в якій відбувається переформатування світового порядку: Росія безкарно воює в Грузії, Україні та Сирії, Китай стає державою з найбільшим ВВП і такими ж геополітичними амбіціями, ООН не здатна зупинити війни, а Євросоюз залишають ключові держави. З огляду на зростання хвилі українофобії у Польщі, яка має повну державну підтримку в той час, як Україна воює з Росією, українці не повинні думати, що на західному кордоні слід залишати тил беззахисним. Початок польської інформаційної війни проти України на заході, синхронізований з активною фазою російської агресії на Сході, в рамках чого проявляється озвучена російським радикалом Володимиром Жириновським пропозиція Кремля розділити Україну між Росією та Польщею.
Попри те, що активізація антиукраїнської істерії у Польщі розпочалася і підживлювалася з Москви, але без поширеної побутової українофобії серед поляків вони б не мали успіху у вигляді одноголосної ухвали польських парламентаріїв. Розігріте шовіністичними колами, а особливо антиукраїнським фільмом «Волинь», польське суспільство зараз не хоче навіть чути українську позицію. З початком цієї істерії польсько-українське примирення під гаслом «пробачаємо і просимо пробачення» відкинуте поляками в односторонньому порядку. Українців прийнято вважати лише вбивцями, садистами, варварами, які на колінах повинні каятися перед «святим і непогрішимим польським народом», який, як люблять казати поляки, був колись, немов Ісус розіп’ятий між трьома імперіями.
Вже сьогодні багато польських політиків відкрито декларують територіальні претензії до України. Сенатор від польської провладної партії «Право і справедливість», відомий історик Ян Жарін заявив, що українці не стануть повноцінною нацією без усвідомлення того, що Волинська трагедія була геноцидом польського народу, а «без Львова, міста, яке завжди було вірним Польщі, немає польського народу. На сьогодні це очевидно, хоча сучасні польські політики намагаються не згадувати про це», - стверджує політик ПіС.
Якщо через 70 років після трагедії польські націоналісти раптом згадали «злочини українців», а весь польський Сейм це підтримав, значить Польща починає нову «східну політику» і вона не характеризуватиметься миролюбністю.
Західний фронт?
Вже сьогодні багато українців задаються питаннями: чому «адвокат» України в Європейському Союзі так стрімко перетворюється із дружньої країни на потенційного ворога? Чи може розпочатися нова польсько-українська війна? Чи може Польща напасти на Україну і за яких обставин?
В умовах непередбачуваного ХХІ століття, коли в міжнародних відносинах воєнна агресія набула гібридних та блюзнірських форм, українцям слід розглядати загрози в тому числі й на західному кордоні. Ми пам’ятаємо, як останні роки перед російським вторгненням московські телеканали обливали брудом все українське і зображали українців злочинцями. Те саме зараз почалося і в польському суспільстві. Якщо це продовжуватиметься, то через кілька років населення буде зазомбоване антиукраїнською пропагандою до тієї міри, коли виборці гаряче підтримають найжорсткіші дії щодо України аж до військового вторгнення. Польська агресія може розпочатися за умов найбільш скрутного міжнародного становища України, коли Росія розпочне масштабні бойові дії в південно-східній Україні, а міжнародна спільнота поділятиме думку, що українці винні у геноциді та й сама Україна - безнадійно корумпована держава. За цих умов Польща може заявити, що «мусить ввести війська в Україну для захисту католицького населення від наступу російських військ» а також «для створення буферної зони в Західній Україні, заради безпеки Польщі». Хоча польська армія менша і не має такого бойового досвіду, як загартована в боях українська, але, враховуючи, що 4/5 українських військ перебувають на Сході, поляки раптовим наступом можуть досягти певних результатів.
На Стокгольмський синдром хворіють не лише жителі східної України, але й також і західної. Показово, що мешканці різних частин України терпимо ставляться до близького колишнього окупанта, натомість найбільше ненавидять далекого історичного ворога. Наприклад, мешканці Сходу, яких Росія гнобила, виморювала та вбивала 300 років, до нещодавнього часу позитивно ставилися до РФ: їздили туди на заробітки, торгували, захоплювалися російськими фільмами, музикою та політиками. Натомість критично ставилися до німців та поляків, які порівняно недовго колонізували Україну, до того ж навіть не їхні землі. Водночас до Євромайдану західні українці найбільше недолюблювали далеких росіян, які в порівнянні з поляками володіли Галичиною недовго, в той час як у сусідніх поляках, попри вікове історичне гноблення, ворога не вбачали. До Польщі їхали на закупи, на заробітки, а польську мову розуміли як рідну. Польща для багатьох західних українців видається тим самим, чим для кримців і доннечан у 2014 була РФ: майже своя, рідна і зрозуміла країна, з вищим рівнем життя, значно більшими зарплатами, якісними дорогами.
Серед мешканців західної України є чимало таких, хто б волів радше жити у цивілізованій Польщі, аніж у корумпованій Україні. Багато хто з таких українців переконані, що якби Волинь чи Галичина увійшли до складу Польщі, це зовсім б не означало гноблення українців, як у минулому. Адже сьогодні Польща, на їх переконання, - правова, європейська держава, в якій українців ніхто не обмежуватиме в правах і не триматиме у концтаборах - часи не ті. Навпаки, вважають вони, приєднання Галичини до Польщі означало б лише найкращі можливості для українців: чудові дороги, дешеві продукти, чесні суди та державні установи, освіта без хабарів, високі пенсії та зарплати. Зрештою, це був би найлегший шлях довгоочікуваної євроінтеграції, адже так галичани швидше б потрапили до складу ЄС, аніж з рештою України, з «москалями та східняками». Крім того, багато українців вже отримали «карту поляка», яка дає підстави для дедалі більших симпатій до Польщі, аніж до рідної України. Кожен рік близько 50-60 тисяч українців отримують «карту поляка», які не зі слів підтверджують родичам та односельчанам, як добре жити в Польщі. То ж коли галичанам доведеться вибирати між польською перспективою у ЄС та злиденним існуванням в корумпованій і дискредитованій власній державі, дехто з прагматиків може зробити прагматичніший вибір.
Отож після потужної інформаційної атаки та дедалі глибшого укорінення переконання у західних українців, що життя в Польщі краще, аніж в Україні, і гріх не скористатися шансом зажити по-людськи, на заході може реалізуватися сценарій Донбасу 2014 року. Так само, як населення Сходу падало під гусениці українських танків, не пускаючи свою ж армію, вигукуючи «Росія». Так і на Заході може спрацювати пропаганда,в стилі: «Україна безнадійно корумпована, а в Польщі станемо частиною цивілізованого світу, будемо в Євросоюзі, буде безвізовий режим, будуть вищі зарплати та пенсії». Для реалізації такого сценарію не треба мати підтримку більшості громадян. Як свідчать події в Криму і на Донбасі, російські диверсанти не мали й 40% прихильників приєднання до РФ. Але в них було ядро з 5-10 % симпатиків, які за сприяння спецслужб та платної масовки зробили видимість «всенародної підтримки» і захопили ключові стратегічні об’єкти. І що найважливіше, їм вдалося приспати пильність і фактично ввести у стан політичної апатії більшість населення регіону, яких переконали не втручатися в політику у переломний момент. Мовляв: Україна неефективна, а в Росії буде жити все таки краще.
Все це звісно не означає, що слід починати рити протитанкові траншеї на польському кордоні, проте Україні слід адекватно реагувати на загрози, щоб знову наївно не прогавити початок інформаційної війни в сусідній країні. Як і слід вчасно викорінювати сепаратистську агентуру в регіонах, щоб від України знову не відривали території всі, кому забажається.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ