Проти цих законодавчих ініціатив «ПіСу» та про можливі санкції проти поляків у разі їх прийняття одразу заговорили у Європейському союзі та Сполучених Штатах Америки. Прикметно, що з усіх європейських держав судову реформу Качинського підтримав лише угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан, який заявив, «що захищатиме Польщу від інквізиції ЄС» .
Не були байдужими і самі поляки. Майже два тижні тисячі польських громадян протестували проти судових законів «ПіСу» у Варшаві. А три колишніх президенти Польщі – Лех Валенса, Олександр Кваснєвський та Броніслав Коморовський – взагалі заявили, що цими законодавчими ініціативами партія Ярослава Качинського хоче встановити диктатуру в країні.
Як наслідок, президент Польщі Анджей Дуда під тиском громадськості та світу 25 липня ветував два з трьох «судових» законів.
Про масові акції протесту в Польщі проти законів «ПіСу» та про їх наслідки для України «Вголос» запитував у міжнародного експерта, дипломата Олександра Хари, кандидата історичних наук, директора Центру стратегічних розробок Андрія Ніцоя, політичного оглядача Олександра Аронця та члена правління Фонду підтримки демократичних ініціатив, експерта Інформаційного Центру «Міжмор'я» Олексія Курінного.
Після того, як правляча польська партія «ПіС» намагалася взяти під контроль суди, усі заговорили, що Польща тяжіє до диктатури. Що це означає?
Олександр Хара:
Нагадаю, що такі негативні процеси, як встановлення авторитаризму, відбуваються не лише у Польщі, а й у тій ж Угорщині. Це вже загальнонаціональний тренд. Це відбувається для того, щоб політична влада отримала більше впливу, могла посилити себе, щоб мати можливість перебувати при владі тривалий час. І, звичайно, це далеко не позитивне явище ані для громадян цих країн, ані для їхніх сусідів, зокрема України.
Андрій Ніцой:
Те, що відбулось у Польщі, означає те, що спроби запровадити диктатуру в країнах Євросоюзу приречені на провал. Не хочу сказати, що вони неможливі та їх в подальшому не буде, але протягнути це складно.
Влада у посткомуністичній Польщі потай намагалася використати авторитарні процедури та інструменти. Але все ж масовість протесту зупинила ініціаторів цього всього. Спроба натиснути на демократичне польське суспільство була невдалою. Бо демократична нація, яка уже збудувала собі ефективні інституції, не може допустити повернення назад.
Власне, ці події у Польщі спонукатимуть світ стежити у подальшому за польською верхівкою, щоб не допустити нехтування демократією у самому Європейському Союзі. Тобто я думаю, що у Європі обов’язково підкажуть польським «товаришам», як правильно себе поводити у ЄС.
Але не лише світова спільнота була проти, а й поляки вийшли на масові акції протесту?
Олексій Курінний:
Польське суспільство, як і українське, на відміну від російського, не є цілісним і одностайним. Втім, на відміну від українців, всі верстви й політичні течії польського суспільства спромоглись об’єднатись у 1990-ті роки довкола ідеї Євроінтеграції і вступу до НАТО. Однак, перші ідейні розбіжності уже не змусили чекати на себе вже невдовзі після досягнення цих міжнародних пріоритетів – у другій половині 2000-х. Так, у польському суспільстві послідовно посилювалось правоконсервативне крило, втілене нині домінуючою у Польщі партією «Право і Справедливість». На перших своїх виборах від часу створення у 2001 році партія набула 9,5% голосів, надалі набирала не менше 27%. У 2005 році партія здобула владу у складі коаліції, а у 2015 – із результатом у 27% спромоглася сформувати однопартійний уряд.
Попри декларовану консервативність і поміркований націоналізм, значний вплив на ідеологію і популістичні спрямування партії «ПіС» у Польщі мають середовища «кресовяків» та інші радикальні шовіністи й історичні ревізіоністи, чия антиукраїнська риторика нині лише посилюється. Згадаймо заяви як голови «ПіС» Я. Качинського, так і голови польського МЗС В. Ващиковського про неможливість для України «вступити до ЄС із Бандерою».
Але затамовані ідейно-політичні розбіжності далися взнаки нині: тривають багатотисячні протести у Польщі супроти судової реформи – проголосованоих парламентом законів, за якими Верховний суд підпорядковуватиметься Міністерству юстиції. Протести мають виразний ліберальний характер, супроводжуються прапорами ЄС.
Проте нині прецеденти Орбана і Качинського засвідчили: у чистому вигляді «союз шовінізмів» у Східній Європі навряд чи можливий, на відміну від співпраці патріотів-націоналістів України, Балтії, Грузії, інших країн гіпотетичного Міжмор’я.
Олександр Хара:
У Польщі суспільство мобілізувалося і не дозволило провести ті реформи, які б спаплюжили систему правосуддя, не допустило можливості впливу політичної влади на роботу судової гілки. Масові протести поляків, світовий тиск досягли певної мети. І президент Дуда вирішив ветувати два закони, завдяки яким політична влада мала можливість впливати на параметри судової системи. Звичайно, що це є перемогою тих людей, які вийшли на вулиці. І ще це хороший знак для Брюсселя та Вашингтону, оскільки там дуже критично ставились до планів такої реформи. У ЄС та США робили заяви, що польські закони «ПіСу» є недемократичними та навіть погрожували позбавити Польщу права голосу в Раді ЄС. Тобто ця польська реформа могла б мати негативні наслідки не лише всередині країни, а й у зовнішній політиці.
Олександр Аронець:
Поляки мають зріле громадянське суспільство. Саме тому найбільший опір у суспільстві стався при спробі узурпації судової гілки влади – на відміну від України, де українці фактично змовчали, коли у 2010 році Янукович узурпував Конституційний суд, який забезпечив йому диктаторські повноваження. Власне, незалежність судової гілки влади – найбільша умова для стабільного економічного та політичного розвитку країни. Те, чого в Україні і зараз немає, у Польщі є. І поляки це цінують.
Що ці події у Польщі означають для нашої країни?
Олександр Хара:
Концентрація влади в одних руках у сусідній країні, як показує сумний досвід з Росією, – це не позитив для України. Тим більше, якщо ми подивимось, які погляди сповідує польська провладна партія «ПіС», а вони є точно не українськими. Варто лише згадати висловлювання одного з керівників Польщі, який заявив, що «з Бандерою Україні немає чого робити у європейській спільноті». Хоча, як на мене, все йде до того, що з Качинським Європа може позбутись Польщі.
Зрештою, наслідки через антиукраїнську політику «ПіСу» будуть не лише для України, а й для поляків. Зараз ми перебуваємо у стані «гарячої» війни з Росією, а Польща у стані «холодної». І, звичайно, якщо буде не лише антиукраїнська риторика, а й певні дії з боку польської сторони – це остаточно загострить взаємини з Україною. Також це негативно позначиться на обидвох країнах з точки зору мобілізації спільних сил. Це негативним чином позначиться і на ЄС, як на об’єднанні, яке в сучасному світі ще не знайшло нових орієнтирів. До того ж, у Польщі є певний конфлікт інтересів з Німеччиною, і якщо він посилиться, то це буде означати, що ЄС є неоднорідним.
І найголовніше – конфлікт інтересів уже посилився: у Польщі свого часу була ідея Міжмор’я, куди входила і Україна. Але згодом Варшава запропонувала проект Тримор’я – це проект, який включає країни ЄС та НАТО. Відповідно до нього, Україна уже не є повноправним членом, а країною, яка може приєднатись. Це теж негативний сигнал для нашої держави.
Олександр Аронець:
Нам загрожує ультрапопулізм польської влади у історичних питаннях, адже це плекає агресію в поляків у ставленні до українців. Як наслідок, це унеможливлює налагодження стратегічної співпраці у формуванні ще одного об’єднання – Балто-Чорноморського союзу. Власне, цей союз вигідний і нам, і полякам. Адже таке об’єднання захистить наші кордони від зазіхань з боку російського агресора та убезпечить від повторення сумної історії, коли після втрати незалежності Україною, зрештою, і Польща опинялась під російською окупацією.
Які сценарії розвитку українсько-польських стосунків можливі в подальшому?
Олексій Курінний:
Останні події показали, що така внутрішня польська ситуація, яка є зараз, у середньотерміновій перспективі є дуже важливою для України. По суті, у польсько-українських стосунках є два сценарії розвитку подій: надалі орієнтуватись на «ПіС» і правих консерваторів, здійснювати спроби замиритися із ними ціною певних поступок, або ж чекати «доки тіло недруга пропливе Віслою» і вже нині вибудовувати спілкування із проєвропейськими ліберал-демократами, які швидше рано, ніж пізно, візьмуть владу у Польщі.
Разом з тим, тут важко не провести паралелі: поляки вийшли на акцію протесту проти судової реформи і фактично перемогли, а українці лише нарікають на продажні суди, але не протестують. Чому?
Олександр Хара:
Власне, поляки через суди уже вийшли на вулиці, а українці ще не вийшли. І для українців це погано, оскільки без зміни роботи нашої судової системи неможливо уявити покращення ситуації в політичному, економічному секторі. А нинішня українська судова система побудована так, що вона надзвичайно залежна як від прокуратури, президента, так від різних політичних гравців. А поляки цього не допустили.
Прикро, що українське суспільство не реагує на це, що є негативним явищем для самої України. До того ж, невідомо, яку судову реформу готують нам наші можновладці і чи через неї таки не доведеться вийти на вулиці, як це було у Польщі.
Андрій Ніцой:
Додам, що поляки вже більше двох десятиліть живуть в умовах правової політики та правосуддя, в Україні жодному її громадянину невідомо, що таке справжнє правосуддя. У нас суди раніше керувалися генеральною лінією комуністичної партії, а потім, в міру їхньої фінансової та політичної корумпованості, підпорядковувалися адміністраціям президента, прокуратурі, міліції, поліції і просто багатіям. Тому українці не протестують проти того, чого вони не розуміють. Протестний потенціал українців виражається по-іншому, ніж в країнах правової демократії. У нас він виливається у бунти, які переростають у революції. Нам ще потрібно набувати політичної протестної культури. Адже нам не подобається корупція, а де мітинги проти корупції? Де масові виступи українців на захист української мови? Їх теж немає, але мільйони українців є дискриміновані тотальним засиллям російської мови. Ці та інші надважливі проблеми «на паузі». Але коли «накипить», ми матимемо не просто протест, а революцію, яка призведе до зміни влади.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ