Військова частина у селищі Брюховичі площею понад 130 га, на території якої були склади з боєприпасами, офіційно припинила своє існування у березні 2009 року. До цього часу, за словами чиновників, звідти вивезли всі вибухонебезпечні предмети.
Про всяк випадок ми вирішили перевірити, чи справді це так і у якому стані зараз знаходиться сама територія військової частини. У Регіональному медіа-центрі МО України (м. Львів) нас запевнили: там немає ні охорони, ні жодного військового на території. Їхати можна хоч уночі і фотографувати все, що завгодно і коли завгодно. Тож ми і поїхали.
На мапі знайти цей об'єкт не так вже й легко. Проте центральна дорога зі Львова у напрямку Брюхович виводить прямо на військове містечко, що «заховалося» у мальовничому сосновому лісі. Кордони колишньої військової частини видають білі мури. Якщо звернути вбік та зайти у ліс, мури раптово переходять у два шари колючого дроту.
Коли потрапили на місце, здивувались. Ледь встигли окинути оком вхідну браму, як до нас вже прибіг охоронець. Виявляється, охорона тут таки є. І попри заяви представників Міноборони, на територію пускати чужих наміру на має.
На вхідній брамі, що ховає територію від цікавих очей та непроханих гостей, не вказано, що це територія військової частини. «Табличку зняли», – пояснює страж «воріт». «А що ви там охороняєте, якщо тут вже не залишилось боєприпасів? – цікавимось ми. «Ну, ми ж мусимо підтримувати порядок. Тут ще залишились приміщення, які не завалилися. Тому охороняємо, аби їх не розграбували. Проте без зброї», – пояснює він. – За брамою неподалік є приміщення колишнього штабу та складів, де зберігали зброю».
Проте бачимо, як туди заїжджають автомобілі, та ще й з іноземною реєстрацією. «Це хто?» – дивуємось ми. Небагатослівний охоронець таки вичавлює із себе: «Тут живуть військові, які досі очікують на квартири». Однак нас пускати навідріз відмовляється.
Чому ж охоронці бояться представників преси, якщо територія нічим не загрожує громаді? Що ж вони там насправді так пильно охороняють? Намагаємось хоча б краєм ока заглянути за огорожу та подивитись, що знаходиться на тій прихованій від людського ока території. Багато за межами муру побачити не встигли, бо подорожній, що їхав місцевою дорогою, вочевидь, подумав, що ми шпигуни, та щосили почав гукати охорону.
Вирішили оглянути довколишню територію. Що далі в ліс – то помітнішим стає колючий дріт навколо неї. І яким же було здивування, коли за сотню метрів від центрального входу на територію частини, біля лісу, ми узріли… активне будівництво котеджного містечка.
Прямуємо знову до центрального входу під пильним оком наглядачів. Нас пропускати на територію вкотре відмовляються. «Ми охороняємо територію тільки по периметру. Далі навіть нам вхід заборонений». Охоронець пояснює це тим, що там… нерозмінована земля (!) і всяке може трапитися.
Звертаємось ще раз до Регіонального медіа-центру МО України (м. Львів) та повідомляємо: ваші твердження розходяться з реальністю!
Там пояснюють: «Якщо ця територія вважається землею Міністерства оборони, відповідно там можуть бути структури, які відповідають за її «життєдіяльність» та за те, аби не було мародерства, оскільки є будівлі, пожежні водоймища та інша інфраструктура. Якщо залишити цю територію напризволяще – невідомо, що з нею буде. Тим більше, цю територію експлуатували понад 100 років і вона містить багато вибухонебезпечних предметів.
Розповіли також, що тепер це вивільнене «Військове містечко № 160». Земельна ділянка знаходиться на балансі Міністерства оборони, зокрема, його структурного підрозділу «Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова». Порадили за дозволом оглянути територію звертатися туди.
У Квартирно-експлуатаційному відділі м. Львова, м'яко кажучи, не дуже зраділи журналістам. Повідомляти «зайву» інформацію з наразі невідомих нам причин наміру на мали. Дозволу на відвідини об'єкту не дали та порадили звертатися із запитом навпростець у Міністерство оборони України.
Ми, звісно, так і зробили – і тепер з нетерпінням очікуємо на відповідь. Бо вельми цікаво як для нас, так і, вочевидь, для громади міста – з'ясувати щонайменше кілька питань. По-перше: чи справді мер Садовий сказав львів'янам правду, стверджуючи, що усі вибухонебезпечні предмети давно вивезені з цієї території? Адже працівники військового містечка розповідають журналістам про 130 замінованих гектарів за три кілометри від мільйонного міста! По-друге, яким чином на цих «мінних полях» (чи поблизу них) будується котеджний комплекс? По-третє, що Міноборони планує робити із цією дуже дорогою (з комерційної точки зору) землею серед реліктового лісу після її «розмінування»? Ну і, звичайно, чи дадуть нам врешті можливість побачити на власні очі, що ж серед цієї лісової ідилії насправді ховають за парканами колишнього військового об'єкту – заміновані поля чи, можливо, чиїсь каламутні комерційні оборудки?
Як кажуть, далі обов'язково буде.
Марія Волошин, Адріана Гринишин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ