Глава держави говорив багато, затягнуто і дуже солодко. Гучні обіцянки, хвала депутатам і «шалений успіх». Жодного слова про реальні шалені поразки.

«В двох словах – це було фарисейство!» – прокоментував один із нардепів. А сам Президент заявив, що до виборів готується вже.

То ж на чому акцентуватиме, чим «купуватиме» і де вже злукавив у своєму зверненні? Разом із військовим експертом Олегом Ждановим, політоглядачем Олександром Аронцем, аналітиком Ярославом Макітрою, головою правління Майдану закордонних справ Богданом Яременком, політологами Михайлом Басарабом та Олександром Солоньком «Вголос» проаналізував основні тези гаранта.

 

Путін нападе!

Легковажити загрозою з боку РФ не можна. Тим більше, що Кремль й досі роздумує над повномасштабним вторгненням в Україну! «Під виглядом стратегічних командно-штабних навчань (Захід-2017 у Білорусі, – ред.) не виключається створення нових ударних угрупувань російських військ для вторгнення на територію України»

 

Олександр Солонько:

Очевидний шантаж і залякування, яким що Президент, що увесь правлячий клас займається не перший рік. Вони постійно кричать: якщо не я – то стане гірше, або якщо не я – то ще поможу, щоб стало гірше.

У нашого правлячого класу дуже цікава форма шизофренії. Вони собі вибудовують внутрішній світ і не хочуть дивитись на те, що зовні. Але мусять, бо залежать фінансово. У них з'являється два варіанти ототожнення з Україною. Перший: свідоме відривання себе і своїх дітей від України, організація їм життя і навчання за кордоном, і прийняття тут законів, які жодним чином не стосуватимуться їхніх сімей. Другий: коли постає питання про можливість втрати влади, то починають хапатися і заявляти: нас не стане – не стане України. Так вони публічно ототожнюють себе із державою перед народом. Між рядками читається: от як не ми – то ще поможемо все завалити, бо ви нас прогнали. Це відверта погроза і шантаж. Звісно, що ті навчання несуть загрозу, навіть білоруси відчувають неспокій. Але це має рівнятися до реальності, а не виголошуватись для залякування українців. Він мав би пропонувати реальні кроки.

Ярослав Макітра:

Навчання армії РФ на території Білорусі справді несуть загрозу не тільки Україні, а й державам ЄС. У РФ загалом дуже поширена практика – стягування військ ближче до території противника під видом навчань. Саме з «навчань» Росія розпочинала війну із Грузією. Тому Україна має бути готовою до різних сценаріїв, адже безпрецедентний масштаб і близькість до наших кордонів насторожує. Та не певен, що комусь, окрім окремих осіб у Кремлі, відомі плани, точні дати та ймовірність наступу в короткостроковій перспективі.

Олександр Аронець:

На мій погляд, Путіну не потрібні навчання у Білорусі як привід до початку масштабного наступу. Так, це добра можливість для нього і його військ розвідати нову для себе білоруську територію, і потенційна можливість залишити там свої війська. Але не думаю, що перед президентськими виборами в Росії Путін піде на ескалацію конфлікту. Тому з боку Порошенка згадка навчань «Захід-2017» – це лякалка для того, щоб заявити опозиції: сидіть тихо, бо Путін нападе.

Окрім того, варто зазначити, що Порошенко знову закцентував на безальтернативності
«мінського формату» перемовин, що, на мій погляд, є величезною помилкою як Президента, так і української дипломатії, і веде до одного – вічної війни, вигідної як Порошенку, так і Путіну.

Михайло Басараб:

Ризики і загрози справді є. На загрозі перекидання у Білорусь ЗС ПФ під приводом навчань наголошують і західні експерти. Не можемо виключати, що таки відбудеться гібридна окупація РБ шляхом погодженого введення військовослужбовців. Це елемент силової дипломатії Путіна не лише щодо України, а й інших наших європейських сусідів. Це імітація загрози наступу і на нас, і на Європу. Росія виводить військових ближче до Калінінградської області, на кордон Польщі, Литви, України, і отак імітує ймовірність прориву через Сувальські ворота – від кордону із Білоруссю до Калінінградської області. Такий напрямок удару Путіна по Європі проговорюють дуже давно.

Олег Жданов:

Не хитайте човен – Путін нападе! Улюблена казочка Президента. Звісно, не можна скидати з рахунку агресивні плани РФ, але це дуже далека перспектива. За тих темпів, якими вони розвивають свої збройні сили, це, слава Богу, залишається щонайбільше планами на папері. Вони хіба можуть у мінітіатюрі розіграти ці плани на якихось навчаннях, як от у Білорусі. Але оті 13 тисяч військових, про яких вони заявляють, – одна укомплектована дивізія. Говорити про те, щоб однією дивізією піти на континентальну війну…та, вибачте, гітлерівська Німеччина 9 років готувалася до війни.

Я розумію позицію Президента: він боїться чергового Майдану, тому й залякує суспільство, щоб мовчало і боялося висунути носа. Реальних підстав, щоб говорити про такі речі сьогодні, не існує взагалі. Враховувати неадекватність поведінки РФ і її лідера потрібно стовідсотково. Потрібно розвивати обороноздатність країни, підвищувати якісь озброєння ЗСУ, але так лякати суспільство – неприпустимо.

 

Крим – самі віддадуть!

«Треба зробити Крим непосильною ношею для РФ. Як злочинець часом викидає вкрадене, коли воно починає йому пекти, так і Росія може відмовитися від Криму, якщо він стане їй пекти»

 

Олександр Аронець:

Що стосується Криму, то дивує, що Президент виключає можливість повернення півострова військовим шляхом, водночас – сам стверджує, що Росія добровільно з Криму не піде. Таким чином Порошенко розписується у власній неспроможності повернути Крим. А щодо непідйомної ноші – тут погоджуюсь. Але знову ж таки, Порошенко на словах каже, що Крим слід зробити тягарем для РФ, а насправді торговельні, економічні відносини між Україною та окупованим Кримом не припиняє, даючи можливість окупаційній владі за рахунок України тримати населення під контролем.

Ярослав Макітра:

Очевидно, що під «непідйомною ношею» Президент має на увазі створення політико-дипломатичних та фінансово-економічних проблем для самого півострова і РФ загалом. Ймовірно, можна припустити нові санкції Заходу, обмеження чи навіть повне енергетичне, водне тощо блокування Криму з боку України. Проте Кремль до кінця триматиметься за Крим, скільки би це йому не коштувало. Смію припустити, що за життя Путіна тільки мирним шляхом Крим не повернути. Щодо позиції самих кримчан, то тут ситуація двояка. Частина з них справді вважає, що «хоч каміння з неба» аби в РФ, тому для цієї категорії взагалі не важливі дії України. А інших можна розділити на 2 категорії («аби більше грошей в кишені» та тих, хто мріє про повернення до України). Останні при блокаді півострова переживатимуть за те, аби не було блокади особисто їх при намаганні тримати зв'язок з материковою Україною (доступ до українських освіти, до паспортів тощо). Категорія «аби було більше грошей» реагує на це теж неоднорідно, бо одним стало жити краще, іншим – гірше, і винні для них часто обидві держави. Тому не думаю, що подальше санкціонування чи блокування Криму може серйозно змінити ситуацію для нас в позитивний чи негативний бік. Тут все залежить від цілої низки похідних факторів, котрі важко передбачити напевне.

Олександр Солонько:

Щоб про це взагалі говорити, треба себе адекватно поводити. Ми вимагаємо від Заходу санкцій, натомість українські олігархи, які тримають контрольний пакет акцій в українській владі, спокійно працюють собі з російськими колегами, які їм набагато ближчі, ніж українці. Там є і бізнесові партнери Порошенка. Про що мова, коли гарант призначає на мінські переговори відверто антиукраїнських персон…

Михайло Басараб:

Політика щодо окупованих територій повинна полягати у жорстких санкціях і блокаді, про це йдеться давно. Щодо Криму такі заходи справді вживалися, але над ними інколи немає належного контролю. Часом відбувається порушення режиму блокади. Отут запитання до правоохоронних та контролюючих органів: чому не відстежують такі порушення? Попри те, мусимо розуміти, що українських санкцій у цьому питанні не достатньо. Щоб РФ відмовилася від окупації Криму, наші західні партнери і передусім США мусять розширити тиск на Росію. Тільки солідарний вплив на Кремль дасть позитивний для нас результат. Росія вже витрачає на Крим близько 3 млрд доларів щороку, плюс санкції, проблеми зі сполученням з півостровом.

Олег Жданов:

На жаль, обіцяти – не означає одружитись. Президент каже про це вже 3,5 роки, а при тому ми досі постачаємо Криму газ і електроенергію. А взагалі – чергова обіцянка, яку стовідсотково не виконають. Якби хотіли зробити Крим непідйомним для Росії – зробили б це ще 2014-го. І тоді Крим був би реально тягарем для Росії. А ми натомість не тільки допомагаємо РФ утримувати Крим, а ще й дозволяємо зводити їм той гігантський Кримський міст.

 

Виборча кампанія: вперед!

«Треба забезпечити вільну, прозору, конкурентну та чесну кампанію. А я налаштований саме так. До неї треба готуватися вже сьогодні»

 

Олександр Солонько:

Очевидно, що однією із топ-тем просування Порошенка на наступний термін будуть євроінтеграційні моменти, інтеграція в НАТО. Влада вже вкрала легітимність у іноземних політиків, журналістів, активістів, то тепер починає красти її у націоналістів. Президент активно заходить на це поле: мова, культура, українське кіно, розрекламована провальна освітня реформа. Тепер ліплять із Президента інноватора і господарника. Так виглядає, ніби з голови колгоспу намагаються зліпити державного будівничого. Зовнішній патріотизм, війна, Крим, вічний Мінськ, якась там деокупація, де знову не називають війну війною. Вправи в діалектиці, аби тільки не називати речі своїми іменами. Спробують вкотре довести українцям, що війну можна вимкнути, як рубильник.

Богдан Яременко:

Він акцентуватиме на висвітленні боротьби з корупцією, гратиме на патріотичних почуттях і заявлятиме про протидію російській агресії.

Михайло Басараб:

Ймовірно, у своїй передвиборчій пропаганді Президент робитиме акцент на оборонному компоненті і своєму мирному плані. Це, звісно, дисонує між собою. Але ж добре розуміємо, що Порошенко не відходитиме від так званих мінських домовленостей і намагатиметься досягти успіху в їхній реалізації. Також носитиметься з миротворчою місією на Донбасі. Плюс – співпраця із Заходом у тиску на РФ. 

Навряд чи Президентові все ж вдасться похвалитися чимось серйозним. Він робитиме ставку на іміджеві деталі – те, чим і займається останнім часом. Реалізація конкретних завдань і досягнення конкретних цілей у нього підміняється красивими, на перший погляд, заявами.

Ярослав Макітра:

У своїй кампанії Президент наголошуватиме на євроатлантичній інтеграції (підготовка вступу в НАТО та ЄС, надання безвізу, початок дії Угоди про євроінтеграцію), реформуванні основних галузей господарства та функціонуванні органів влади, підвищенні соцстандартів (спроба перехопити ініціативу у Уряду в цих питаннях) та шляхах врегулювання конфлікту на Сході України.

А до того Порошенко застосовуватиме звинувачення у популізмі політичних конкурентів, дискредитацію громадських активістів, котрі ставлять незручні питання, постійно лякатиме «рукою Москви» та великою війною, спробує взяти під контроль ключові медіа.

Олег Жданов:

Він керуватиметься своїми обіцянками. От чого не відбереш у Петра Олексійовича – це вміння красиво говорити і багато обіцяти. Він переконає будь-кого, і бабуся розплачеться від його слів. У нього сокровенне число – 144. 144 вимоги ЄС по безвізу, 144 реформи. Я більше, ніж упевнений, що суспільство не сприйме цього знову. Люди уже зі сарказмом слухають оці промови про «життя по-новому». Зрозуміло, що депутати таки живуть по-новому, а країна живе все гірше і гірше. Піднімуть ото пенсію на 100 грн, потім ще на 100 грн. Піднімуть мінімалку, заберуть з неї податок і залишиться те саме. Грошей в державі нема, то з чого жити краще? Все будуватиметься на красивих словах, але суспільство їх навряд чи прийме.

 

Не вас посадять – то наступників!

«Щоб полегшити для вас прийняття цього рішення (про зняття депутатської недоторканності, – ред.), щоб у вас не було відчуття, що воно якимось чином спрямоване проти вас, я маю дуже просту пропозицію. Давайте ухвалимо це рішення із введенням його в дію 1 січня 2020 року для депутатів вже нової Верховної Ради»

Богдан Яременко:

Це гендлярство Президента. Такі рішення відкладаються лише у випадку, коли мова іде про збільшення зарплати тим, хто їх приймає, аби не було збурення суспільства. Зняття недоторканності нині усіма способами намагаються зробити проблемою. Гарант же особисто хвалив Парламент за те, що він безпрецедентно велику кількість запитів на притягнення до кримінальної відповідальності погодив. Тобто він сам відкидає тезу про те, що це якась катастрофа.

Якщо депутати бояться, що скасування імунітету може стати механізмом тиску на них, то, як компенсаційний механізм, це рішення не треба відтягувати, навпаки ж – треба ще й впровадити закон про імпічмент Президенту, розширити повноваження Парламенту у контролі за правоохоронними органами. Оце компенсувало б їм ті можливі страхи упередженості. Те, що пропонує Президент, – відверте лукавство, обман і політичний торг.

Олександр Солонько:

Навіщо робити це 2020-го року, якщо є відповідний законопроект, для якого зібрали 150 підписів нардепів? Президент вирішив гарантувати парламентарям, що цей законопроект не буде скерований особисто проти них. Фактично, це гарантія консенсусу, який зараз панує у владі, прозорий натяк депутатам, що все залишається на своїх місцях. Ймовірно, ще буде якась активність Луценка із поданнями, але депутати почули те, що мали почути.

Олег Жданов:

Як відомо, закон зворотної сили не має. Тому для наступного скликання вони гіпотетично можуть зняти ту недоторканність, щоб обранці, які прийдуть їм на зміну, уже не мали таких преференцій. Оце вам і старт передвиборчої кампанії. Чи зможе він переконати в цьому Раду…? У нас необмежена кількість каденцій по депутатському мандату, тому деякі обранці плавно перетікають із одного скликання в інше. Чи захочуть вони голосувати проти себе – ще під питанням. Подивимось, наскільки Порошенко зможе керувати Радою цього сезону.

Михайло Басараб:

Це заохочення для депутатів нинішнього скликання, щоб таки проголосували за недоторканність. Очевидно, Президент планує похвалитися цим перед електоратом, тому таки дотискатиме цю тему. А щоб парламентарі погодилися – передбачено застосування цієї норми аж для наступного скликання.

Ярослав Макітра:

Президент чітко усвідомлює, що цей склад парламенту сам собі недоторканність не зніме, хіба «під тиском вулиці». Однак, варто наголосити, що суспільні заворушення є небезпечними і для самого Президента. Тому він продовжуватиме намагатися взяти Парламент під контроль і утримувати його шляхом «вибивання» окремих незговірливих депутатів. А усім іншим він дав зрозуміти, що не чіпатиме їх. Фактично, Порошенко гарантував політичну недоторканність цього Парламенту взамін за лояльність під час виборчої кампанії. І саме під кінець президентської кампанії може серйозно постати питання про зняття недоторканності уже для наступного складу ВРУ.

Проте Президент може й змінити сценарій поведінки, узявши курс на різкі кроки як щодо перевиборів, так і щодо зняття недоторканності тощо, коли розумітиме, що повна дискредитація Парламенту та його розпуск врятує його президентську кар'єру. І тут можуть бути різні варіанти, аж до проведення Всеукраїнського референдуму. Такий розвиток подій поки вважаємо за запасний варіант.

Олександр Аронець:

Тут знову ж таки популістична заява про зняття недоторканності, яка буде виконана так, як і всі його попередні обіцянки: виконана не буде.

 

Московські попи? Нормально

«Я не підпишу законопроект, яким пропонується погоджувати кандидатури єпископів та священників державними органами (мова іде про законопроекти №4511 та №4128, через які держава може отримати вплив на діяльність УПЦ Московського патріархату, – ред.). Це не справа держави»

 

Михайло Басараб:

Ми знаємо, що наш Президент – прихожанин московської церкви. Скоріш за все, у нього досі залишаються тісні взаємини із духовенством цієї конфесії. Дуже шкода, що гарант демонструє лояльність до Московського патріархату, який є одним із інструментів гібридної агресії Кремля проти України упродовж багатьох десятиліть. Прикро, що він досі толерує цю ворожу структуру. В умовах війни ставлення до кремлівської агентури на території України мало б бути зовсім іншим.

Богдан Яременко:

Порошенко заявив про недоцільність впливу держави на релігію, але й виступив проти МП. Він не стільки планує щось зробити, скільки хоче показати прихильникам те, що їм сподобається. Бо значна частина електорату таки є опонентами МП. Власне кажучи, він у всіх питаннях орієнтується на те, що хоче почути виборець. На словах. До дій доходить не завжди. Те, що він говорить, зовсім не означає, що воно буде виконане. За три роки він нічого для цього не зробив.

Олександр Солонько: 

У релігійних питаннях Президент намагається всістися на кількох стільцях водночас. На кожне велике релігійне свято він обов'язково об'їде найбільші храми всіх релігійних конфесій, зокрема і МП. Отут знову подвійні стандарти: з одного боку – відстоювання української церкви, з іншого – невтручання у релігійні питання. Позиція – «і вашим, і нашим». УПЦ МП не є церквою у чистому вигляді. Це фактично структура ФСБ РФ. У Києво-Печерській Лаврі МП має договір на оренду двох храмів і ще якихось там приміщень. А загалом весь заповідник перебуває під контролем Мінкульту. Чи мала би можливість ФСБ контролювати храмовий комплекс без лояльності українського Уряду? Звичайно, що ні. Посеред Києва досі стоїть Росспівробітництво, яке так само є структурою ФСБ, яка відкрито проводить антиукраїнські заходи. Американці видворюють російських дипломатів – ми аплодуємо. Доходить до українофобських структур у нашій же державі – сприяємо. Тому ті всі заяви логічні тільки з погляду на Порошенка як «батька нації».

Саме такий образ намагаються намалювати гарантові піарники і політтехнологи.

Олександр Аронець:

Знову-таки: гучні слова, обіцянки, а насправді – невтручання у питання сепаратистської церкви Московського Патріархату, яка пропагує русскій мір, прославляє Путіна і його підлеглого, так званого патріарха Кіріла, допомагає терористам. Порошенко просто залишає на відкуп агентам Кремля питання національної безпеки.

Ярослав Макітра:

Щодо ситуації навколо контролю над Церквою, то відмова Глави держави від різких рухів зумовлена двома основними факторами. Внутрішній: в Україні дуже велика кількість вірних УПЦ МП, і допоки будуть всілякі заборони, прямі утиски, це загрожуватиме створенням тисяч «мучеників за віру», котрі можуть принести гаранту багато лиха. Зовнішня: пряме втручання держави в справи УПЦ МП може серйозно зашкодити визнанню патріархії УПЦ КП Константинополем, а таку мету озвучив Президент. Ну і третій опосередкований фактор: щонайменше до свого обрання Порошенко був вірним УПЦ МП і розуміє багато речей у Церкві зсередини і як вірянин може мати певні симпатії до конкретної Церкви.

 

До речі:

Політичний аналітик, колишній нардеп Олесь Доній в ефірі одного з українських телеканалів заявив, що Президент Порошенко звів на подвір'ї свого маєтку особисту церкву Московського Патріархату. «Та я просто ошаленів! У нього вона на подвір'ї – церква Московського патріархату. Я особисто її бачив. Щойно зайшов до тієї церкви – відразу ж вийшов. Та там служба велася російською мовою!»

 

Яна Федюра, «Вголос»

 

ІА "Вголос": НОВИНИ