Увесь склад української збірної із важкої атлетики відсторонений від міжнародних змагань на 1 рік через позитивні допінг-тести спортсменів на Олімпійських іграх 2008 і 2012 рр.

У Міжнародній федерації важкої атлетики кажуть, що відповідне рішення 3 одноголосно ухвалила Виконавча рада МФВА (IWF).

Також дискваліфіковано збірні Росії, Казахстану, Китаю, Білорусі, Азербайджану, Вірменії, Туреччини і Молдови.

«Нам ще не повідомили кого саме дискваліфікували, – заявив «Вголосу» відомий тренер із важкої атлетики Ярослав Мартинюк, який виховав, зокрема, Ігоря Шимечка. – Можливо, йдеться лише про національну збірну України, а не усю Федерацію. У будь-якому випадку, вважаю, це рішення є несправедливим. Допінг-проби Наталії Давидової, Ольги Коробки та Юлії Калини дали позитивний результат. Вони свого часу проходили допінг-контроль в Україні, згодом на міжнародному рівні. Завоювали медалі, знову пройшли контроль. Усе було гаразд. І лише після 8 років, коли удосконалися технології виявлення заборонених препаратів, дівчат звинуватили у вживанні заборонених препаратів. Як на мене, не варто цього робити. Дівчата ж могли не знаючи цього приймати якісь харчові додатки, які містили незначну кількість чогось недозволеного. Тоді усе було гаразд, а зараз, коли технології пішли уперед, є проблеми. Та ви візьміть проби 20-річної давності, там в усіх буде щось недозволене. Так що, їхні країни теж дискваліфікувати?»      

У боротьбі за гроші годяться будь-які методи

Про фармакологію і ВАДА (WADA – Всесвітня антидопінгова агенція) уже давно говорять практично стільки, скільки і про рекорди, результати, перемоги і поразки у спорті. Дискваліфікація, навіть, відомих атлетів давно перестала бути якоюсь невіданою сенсацією.

Для будь-якого спортсмена хороші результати автоматично покращують якість його життя і збільшують банківський рахунок. Навіть у економічно відсталих країнах, хороші спортсмени часто живуть значно краще від інших, навіть кваліфікованих співвітчизників. А щоби бути сильнішим, швидшим і витривалішим одних лише тренувань та генів не достатньо. Потрібна, як мінімум, фармакологія, максимум – допінг.    

«Чи можна досягнути результатів без допінгу? Цікаве запитання, – розповів «Вголосу» відомий важкоатлет, автор низки світових рекордів у змаганнях ветеранів Василь Мартинюк. – Скажімо так, у нашому виді спорту без сучасних медикаментозних препаратів не можливо показувати результати світового рівня. Але взагалі, ця тема є суперечливою і дискусійною. Поясню чому. У 1990-х роках широко застосовували групу препаратів, які вважали абсолютно нешкідливими. У 2000-х чимало таких препаратів зарахували до списку анаболічних. Навіть такий простий препарат, як рибоксин, на сьогодні заборонено. Деякі препарати було дозволено ще рік тому, а тепер вони вже в списку заборонених».

Спортсмени, як солдати на полі бою

Сучасний спорт – це війна фармакології і ВАДА. Одна індустрія вигадує препарати, які допомагають поліпшувати результати. Інша щоразу вигадує механізми для виявлення і заборони усе нових препаратів. ВАДА вигадала спосіб виявляти присутність препаратів в організмі спортсмена упродовж дуже довгого періоду часу. Якщо раніше анаболічний стероїд фіксували впродовж 30 днів з моменту його вживання, то потім його почали виявляти після 60-ти днів, а нині після 2-х років.

«Виходить, що спортсмени вживають препарати, які максимум дають ефект упродовж 2-х місяців, а виявити їх можуть упродовж двох років, – каже Василь Мартинюк. – Через це виникають проблеми. Під час лікування травм медики можуть прописати атлету ліки, які містять заборонені речовини. І ці препарати ВАДА може виявити впродовж двох років».

Експерти сходяться на думці, що в уособленні ВАДА відбувається втручання бізнесу в спорт. Антидопінговий комітет тепер має вплив на результати турнірів. Когось може благословити, а когось відсторонити від участі в змаганнях. Тобто комусь дають виступити, а комусь – ні. І так триває вже десятки років.

Атлет може вживати на сьогодні дозволений креатин чи білки, протеїни. І він не має гарантії, що завтра ВАДА один із препаратів не оголосить забороненим. Тоді його відразу дискваліфікують.

Представники таких країн, як Україна чи Білорусія не мають достатніх коштів на повноцінну фармакологічну підтримку. Тому тамтешні спортсмени не мають гарантії, що вживають на 100% дозволені препарати. Зрештою, через рік можуть заборонити будь-який препарат.

Лідери по анаболікам

За словами Василя Мартинюка, найбільше лабораторій працює на благо спорту, зокрема, важкої атлетики, в Китаї, Кореї та Ірані. Представники цих країн увірвалися в різні види спорту з неймовірно високими результатами, але за рахунок чого це відбувається, ніхто не знає. Школа, методи тренування – відомі, але допоміжні засоби – це секрет.

Хочеш допінг – плати гроші

Фармакологія – недешева. Для того, щоби підготуватися до чемпіонату України і претендувати на перше місце, необхідно на недорогі фармакологічні засоби витратити 10 тисяч гривень. До чемпіонату світу підготовка значно дорожче обійдеться. Для цього потрібно мінімум 10 тисяч доларів. Інакше годі розраховувати на медалі такого турніру. Якщо готуватися фундаментально, як це роблять в Ірані, Китаї чи Кореї, витрати можуть зрости і до 50 тисяч доларів. Фармакологія потрібна впродовж 6-ти місяців перед турніром. Окрім неї, звісно, треба ще якісне харчування, тренувальні збори, екіпіровка. Тож у результаті маємо кругленьку суму. Не маючи таких коштів, розраховувати на місце серед світових лідерів не варто».

Спорт найвищих досягнень чи спорт найкращих анаболіків?

Якщо дехто, сором’язливо відводячи очі, розповідає про «правильну» фармакологію, тобто вітаміни і дозволені харчові додатки, то є серед професійних спортсменів і ті, хто прямо говорить: рекорд на борщі чи вітамінах не встановиш. Хіба-що у себе у дворі. А на змаганнях на найвищому рівні потрібен допінг. А якщо ти хочеш зіграти чесного атлета, то будеш серед лузерів.

Олег Петренко, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ