ПВК – це бізнес, в основі якого є надання послуг досвідченими спеціалістами з лав колишніх представників військових та силових структур. Вони можуть надавати послуги з підготовки сил різних напрямків, але не мають права брати участь у прямих бойових діях або займатися агентурною роботою. Такі компанії можуть стати в пригоді державі, особливо під час гібридної війни – юридично держава не несе відповідальності за діяльність ПВК, але при цьому легко може керувати їхньою діяльністю. Як приклад – вже відома багатьом російська ПВК «Вагнер», що бере безпосередню участь у бойових діях в Сирії. Тобто, існування ПВК можна використовувати як в корисно-позитивних цілях, так і в сумнівних нелегальних спецопераціях.
Цікаво, що і у нас, в Україні, незважаючи на відсутність юридичної платформи, вже існує декілька таких ПВК, але орієнтовані вони в більшості на закордонних партнерів. Отже, щоби трохи розібратися у доцільності узаконення і поширення таких ПВК в Україні, «Вголос» спілкувався з одним із керівників вже існуючої в Україні ПВК «Омега Консалтинг Груп» Тетяною Кебкало та із заступником директора Українського інституту дослідження екстремізму Богданом Петренком.
Пані Тетяно, то з ким воює ваша армія?
Тетяна Кебкало:
«Омега Консалтинг Груп» – це інтернаціональна спеціалізована організація, яка націлена на розвиток та покращення боєздатності Збройних сил, роботи правоохоронних органів, органів державної безпеки, боротьбу з міжнародним тероризмом та уповільненими конфліктами. Також ми займаємося забезпеченням особистої безпеки, захистом стратегічно важливих об'єктів, товарів та послуг військового призначення та співробітництвом з комерційними та урядовими організаціями по всьому світу. Компанія працює в суровій відповідності із законодавством України та тих країн, на території яких компанія представляє інтереси замовників.
І все ж: наскільки доцільно узаконювати ПВК у нестабільній наразі Україні?
Богдан Петренко:
Як на мене, монополією на застосування насилля має володіти лише один інститут в державі – сама держава. А будь-які приватні компанії та приватні структури повинні бути позбавлені цієї монополії. Єдина проблема – ми дійсно переживаємо складну ситуацію в країні.
Якщо повернутися у 2014 рік і згадати, наприклад, створення добровольчих батальйонів, то тут можна провести паралелі і назвати їх приватними арміями. Тоді вони дійсно допомогли, але згодом були різні негативні приклади. У нас досить складна ситуація – і мені здається, що головним завданням сьогодні є відновлення монополії держави на застосування насилля. Не просто якоїсь особистої монополії, а відновлення довіри населення до держави як того інструменту, який може цю монополію здійснювати.
«Такі структури Україні дійсно потрібні, якщо ми протистоїмо Росії в гібридній війні»
Але ж такі компанії існують у США та інших країнах?
Так. Але якщо говорити про приватні компанії на кшталт тих, що існують в США чи в Росії, то це не зовсім приватні компанії. Це насправді державні структури, до яких держава нібито немає ніякого стосунку. Такі структури Україні дійсно потрібні, якщо ми протистоїмо Росії в гібридній війні. Але вони будуть необхідні нам тоді, коли наша сьогоднішня державна еліта психологічно визріє до того, що ми маємо здійснювати активний військовий спротив, а не сидіти в обороні. Я думаю, що є проблема не лише фінансова – не лише в тому, що у нас в п'ятнадцять разів бюджет менший, ніж в Росії, а ще й в тому, що наша політична еліта не готова зараз давати гібридні відповіді Росії – в тому числі і на території Російської Федерації.
«Лобіюють цей проект олігархи, яким треба свою охорону законно забезпечити особистою вогнепальною зброєю»
Тетяна Кебкало:
Я вважаю, що Україні зараз це непотрібно, а лобіюють цей проект олігархи, яким треба свою охорону законно забезпечити особистою вогнепальною зброєю. Це єдиний «плюс» для України, який я наразі бачу в цьому.
Чи існує небезпека перетворення подібних формувань в майбутньому у батальйони українських найманців, які стануть гарматним м'ясом і гинутимуть у всьому світі?
Богдан Петренко:
З російськими «вагнерівцями» так і є. А от у США інші підходи. Там не ідуть люди гарматним м'ясом. В Україні ставлення до людей і до людського життя також інше, ніж у Росії. Тим добровольцям, які пішли на війну і не мали офіційного статусу, після повернення додому принаймні допомагали прості люди. А російських «героїв», яких убили на Донбасі, ховають тихенько – і рідним наказують не патякати нікому про це.
Чи не загострить створення ПВК і без того напружену ситуацію в країні, адже наявність таких військових формувань – переконливий аргумент у політичних іграх?
Богдан Петренко:
Звичайно, враховуючи те, що у нас жоден з представників політичної еліти сьогодні не має навіть 33-відсоткової підтримки українського населення, застосування будь-яких сил можливе – і наслідки малопрогнозовані. Наприклад, ми всі розуміємо, що МВС у нас під крилом політика Авакова, який є представником однієї з політичних сил. Служба безпеки – під крилом Президента. Фактично, ці структури виконують не лише своє пряме завдання, а й використовуються як важіль тиску. Відтак завжди існуватиме загроза, що вони можуть виконувати політичні місії – і в цьому ці структури не надто відрізняються від існування приватних компаній.
Наталія Сергієнко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ