Бойкот Московської Олімпіади 1980 року
Після радянського вторгнення в Афганістан 104 країни на засіданні Генеральної Асамблеї ООН засудили комуністичну інтервенцію в суверенну мусульманську країну, а головні антагоністи «Імперії зла» – США та Велика Британія закликали бойкотувати московські Олімпійські Ігри. У січні 1980-го президент США Джиммі Картер заявив, що американці бойкотуватимуть Олімпіаду, та поставив Кремлю ультиматум: або СРСР виведе до 20 лютого війська з Афганістану, або збірна США не поїде на Ігри.
З метою посилити тиск на СРСР Картер закликав підтримати бойкот інші держави й засудив Радянський Союз за порушення прав людини та грубе вторгнення в незалежну ісламську державу. Радянський Союз на ультиматум не відповів – і радянський бойкот невдовзі підтримали 65 країн світу (майже половина з усіх тоді існуючих), серед них – Китай, Німеччина, Канада, Японія та більшість західних країн.
«Московські Ігри бойкотували найпотужніші спортивні держави світу – США, Німеччина, Китай, Японія та Велика Британія»
Міжнародний олімпійський комітет тоді відмовився переносити Олімпіаду до іншої країни, адже до змагань залишалося мало часу, і крім того, МОК у ті роки очолював відомий друг радянського режиму – Хуан-Антоніо Самаранч, який до того, як очолити олімпійський рух, працював послом Іспанії у СРСР. У підсумку московські Ігри бойкотували найпотужніші спортивні держави світу – США, Німеччина, Китай, Японія та Велика Британія. Деякі спортсмени з Британії, Франції та Греції приїхали на Ігри в індивідуальному порядку, але виступали під олімпійським прапором. Радянська Олімпіада була відверто зіпсована. Країни, що підтримали бойкот, щоб надати можливість спортсменам, які не взяли участь в XXII Літніх Олімпійських іграх, провели у Філадельфії альтернативні «Олімпійські ігри бойкоту», в яких взяли участь атлети з США, Китаю, Канади, Єгипту, Таїланду, ФРН, Кенії, Судану та багатьох інших країн.
Бойкот Московської олімпіади найбагатшими західними країнами обійшовся не лише великими іміджевими втратами для Кремля, але й призвів до значних фінансових збитків. Олімпіада обійшлася СРСР у 2 млрд рублів ($3 млрд), які сподівалися відбити завдяки напливу туристів з багатих західних держав. Але замість очікуваних 2 млн туристів СРСР відвідало лише близько 500 тисяч осіб. Для порівняння, у 2017 році Львів відвідали 2,7 млн туристів з України, Польщі, Азербайджану, Молдови, Білорусі, Ізраїлю, Німеччини та інших країн. У Москву приїхали лише переважно представники країн соціалістичного табору та постколоніальних африканських й азіатських держав, за стимулювання участі яких СРСР надав щедрі кредити, гуманітарну та військово-технічну допомогу.
Тоді у 1980 році демократичні країни продемонстрували Кремлю, що порушення прав суверенних країн та військова агресія не минуться даремно і насолоджуватися атмосферою помпезного свята на могилах афганських жертв комуністам ніхто не дозволить.
Псевдобойкот російського Чемпіонату-2018
Однак у 2018 році, коли правонаступниця СРСР Російська Федерація зайняла визначне місце в списку міжнародних агресорів та ворогів світової безпеки, Чемпіонат світу з футболу в РФ не бойкотує жодна з демократичних країн. Після російської анексії Криму, вторгнення на Донбас та 11 тисяч смертей українських громадян, після офіційно визнаної нідерландським судом вини РФ у збитті малазійського боїнга російською ракетою, що призвело до загибелі 300 людей, ніхто з так званої «цивілізованої спільноти» не збирається вдаватися до бойкоту свята російського диктатора.
А між іншим, у сучасному світі на початку ХХІ століття є дуже небагато президентів, діяльність яких призвела до смертей десятків тисяч людей. Одним з таких є президент РФ. Якщо врахувати війни, розв'язані Путіним в Україні, Грузії, Чечні, Сирії, репресії та теракти проти власного населення у житлових будинках у Волгодонську, Буйнакську та Москві, то загальна приблизна кількість людських жертв за 18 років правління Путіна лише за мінімальними офіційними даними становить 40 тисяч. А максимальна, проте не визнана офіційно чкількість може в декілька разів перевищувати задекларовані цифри.
У знак протесту проти російського свята на крові, глава МЗС України Павло Клімкін, президент Петро Порошенко та один з лідерів кримських татар й екс-голова Всесвітньої асамблеї тюркських народів (1997–1999) Ільмі Умеров закликали світ бойкотувати ЧС-2018 на території країни-агресора. Крім того, близько 60 депутатів Європарламенту закликали уряди ЄС не відвідувати Чемпіонат світу 2018. «Поки Путін продовжує нелегальну анексію Криму, утримує українських політичних в'язнів і підтримує війну на сході України, ми не можемо вдавати, що цей турнір проводить наш хороший сусід», – йдеться у їхньому зверненні.
«Сьогодні жодна з країн, які найбільше говорять про демократію та права людини, не відмовилася від участі своїх офіційних збірних в російському святі»
Однак бойкот російського чемпіонату має дуже сумнівний характер і суттєво відрізняється від справжнього бойкоту, яким світ продемонстрував своє ставлення до СРСР у 1982 році. Сьогодні жодна з країн, які найбільше говорять про демократію та права людини, не відмовилася від участі своїх офіційних збірних в російському святі. Команди всіх західних та демократичних країн розважатимуть Путіна своїми виступами та приноситимуть прибутки бюджету країни-агресора. Все, на що спромоглися уряди декількох західних демократій, це оголосити «дипломатичний бойкот», який означає відмову прем'єрів та найвищих високопосадовців від поїздки в РФ у якості глядачів. Про відсутність наміру їхати до РФ оголосили ісландські посадовці, члени британської королівської родини та уряду і президенти Польщі й Фінляндії.
До так званого дипломатичного псевдобойкоту Чемпіонату світу з футболу в Росії долучилася й Австралія, яка вимагає від Росії компенсації сім'ям 38 австралійців, загиблих унаслідок збиття російськими військовими літака MH17 у 2014 році. В рамках цього «бойкоту» офіційна урядова делегація від Австралії до РФ не поїде. «Уряд Австралії не буде втручатися у рішення Федерації футболу Австралії у зв'язку з Чемпіонатом світу. Посол Австралії в Москві візьме участь у програмах чемпіонату», – заявила голова МЗС Австралії Джулі Бішоп. Фактично, світ не застосував проти кремлівського диктатора жодного бойкоту. Мовляв, «політика поза спортом», – виправдалися низка урядовців «демократичних країн».
Притому, що Російська Федерація давно набула недоброї слави порушниці серед іншого і норм та принципів чесного спорту. Міжнародний олімпійський комітет неодноразово вказував на систематичне порушення Росією антидопінгових правил, доведене Всесвітнім антидопінговим агентством (ВАДА). Світ бачив оприлюдненні дослідження, які підтверджують факти фальсифікацій з допінг-пробами під час Олімпіади-2014 у Сочі. Там «брудні» аналізи російських спортсменів змінювались на заздалегідь підготовані «чисті», а курувалися ці махінації російським міністерством спорту та ФСБ. ВАДА навіть рекомендувала Міжнародному олімпійському комітету дискваліфікувати усю збірну Росії з Олімпіади у Ріо-де-Жанейро.
Чим Україна гірша за Афганістан?
Чому ж країни, які вчать інших жити по-демократичному й поважати права людини, беруть участь у святі кремлівського диктатора, який вже вбив десятки тисяч людей, погрожує світу ядерною зброєю й окупував низку територій суверенних країн? Відмовитися від участі в спортивному чемпіонаті – це ж не виконувати норми Будапештського меморандуму, за якими треба було захищати від російських військ територіальну цілісність країни, яка здала свій ядерний арсенал в обмін на міжнародні гарантії безпеки і захисту. Але навіть на це не спромоглися західні демократії в ХХІ столітті – всі їхні команди та дипломати без докорів сумління долучаться як до формування міфу іміджу РФ як великої держави, так і до наповнення валютою російського бюджету, левова частина якого піде на озброєння проти тих же ж західних демократій.
«Життя афганців для Європи виглядає більш вартим уваги та політичної реакції, аніж життя 11 тисяч українців, вбитих внаслідок російської агресії»
Виходить, що радянське вторгнення в Афганістан стало для світу та Європи вагомішою подією, аніж російське вторгнення в Україну, після якого світ навіть не оголосив бойкоту агресору. Життя афганців для Європи виглядає більш вартим уваги та політичної реакції, аніж життя 11 тисяч українців, вбитих внаслідок російської агресії. Після вторгнення СРСР до Афганістану на Москву наклали санкції, які через кілька років обвалили радянську економіку. А через кілька років після вторгнення РФ в Україну, Німеччина та інші європейські країні відкривають додатковий російський газопровід «Північний потік-2», який принесе Москві величезні прибутки і зробить Німеччину головним партнером російського газового бізнесу. Подвійні стандарти та співробітництво з кривавими диктаторами стали в ХХІ столітті офіційною політикою країн, які найбільше декларують принципи демократії, гуманності та прав людини.
Світ повторював подібну помилку перед Другою світовою війною, коли в рамках так званої «політики умиротворення агресора» відмовився від бойкоту Олімпійських ігор 1936 року у нацистській Німеччині. Вже тоді лунали пропозиції бойкотувати Ігри у Берліні через расові закони та антисемітизм гітлерівського режиму, розпалювання шовіністичних настроїв і репресії в країні. Але той час від бойкоту Ігор відмовилися, намагаючись «задобрити» нацистського фюрера. Результати такої політики призвели до загибелі 60 млн людей. У ХХІ столітті західні демократії повторюють таку ж помилку, святкуючи футбольний чемпіонат з російським Гітлером ХХІ століття.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ