Rudi Zygadlo "Great Western Laymen" (2010)

Хлопчик з Глазго бавиться в юний конструктор, збираючи з уламків трушного дабстепу, вонкі та електро свій авторський деконструктив.

Концептуал подібний до творчості How To Dress Well і тут сфокусований на розмиванні стандартів того ж сінті-попа. Дабстепа в традиційних параметрах заглюченого утворення петлі для суїцидальних нахилів, а от вонковий його варіант більше підтанцьовує біля Guido.

Тільки якщо в Guido – це таке собі, доросле мистецтво балетного пачкування, то Rudi Zygadlo – це дитяче загравання з розжовування детальок до кашеподібного стану. Як й належить дитячості в грайливості хлопчика простежується іронічна інфантильність, яка то бавиться з автотюном, то в більш збоченому варіанті залітає в піонерський олдскул з романтичним вокодером у головній ролі, або просто сусідиться з індітронікою.

Для дотримання трендового стайлу присутня мінімалістична меланхолія, що закономірно окуповує кінематографічні території власного оспівування. Меланхолія переповзаючи територію дабстепу гусеничними рухами жанру знову опиняється біля вонкових порівнянь з Guido, тільки тепер вже в області використання елементів фрі-джазу. Дитинство у даному випадку, точно грає не в області жопи, а десь значно вище шиї, хоча також можливі варіанти.

1. Manuscripts Don't Burn
2. Something About Faith
3. Layman's Requiem
4. A Room To Sing
5. Perfect Lust
6. Filthy Logic
7. Song Of Praise
8. Magic In The Afternoon
9. Stop/Reject
10. Resealable Friendship
11. Missa Per Brevis
12. The Man In The Duck
13. Opiate Of The Mass
 

Badly Drawn Boy "It's What I'm Thinking Pt.1" (2010)

Болтонський мен Деймон Гоф ака Badly Drawn Boy розвертає свою яхту в більш мінімалістичний бік британської меланхолії, як це вже було в нього на "The Hour of Bewilderbeast" (2000), хоча й фірмових знаків виконавця з "One Plus One Is One" (2004) – тут також вистачає. 

Фолк диску тусує біля спадщини Ніка Дрейка, аранжувальний талант стишений під знаком зазначеної меланхолії. Оркестровки мідь не видувають, свідомо не затарюючи собою певний простір мовчання.

Гітарна романтика лише на фініші перебивається існуванням електроніки в мережі, але й за нею не сховати фірмовий саунд. Мінімалістичність вдало передає атмосферу ("You Lied"), ліричні переходи привертають увагу "What Tomorrow Brings". Найбільшою вдалістю відзначають 2-ва стартові треки і "The Order Of Things" – найбільш знаковий тому приклад.

1. In Safe Hands
2. The Order Of Things
3. Too Many Miracles
4. What Tomorrow Brings
5. I Saw You Walk Away
6. It's What I'm Thinking
7. You Lied
8. A Pure Accident
9. This Electric
10. This Beautiful Idea

Tricky "Mixed Race" (2010) 

Напевне, найвеселіший диск Трікі, де не так важливий саунд, як артистична поза його автора, що величезною тінню бовваніє на стіні лякаючи занадто довірливих громадян.

Трікі розпочинає свої циркові номери з мінімалістичного блюзу з плантаційною госпельністю та фанкушності денсо-рока кінця 80-х. Поступово дівчатка починають розтягувати задоволення духовим сексапілом джазових моментів. І ось вже брутальна дарковість евілом підступно підповзає до спокусливого горла. Все це відбувається занадто гіперболізовано аж до театральності, щоб бути несмішним. Окрім такої професійності Трікі радує ще й обмежена тривалість треків.

Відступати Трікі вже немає куди і він починає викидати ще більш кучеряві фіглі. То з’являється якийсь араб зі скрипочками а-ля Гоголь Борделло, який своїм тремтливим голосом напускає саспенсу про нестабільність усього сущого на землі, де люди мруть, як мухи, так ще й на беках якась оперна примадонна підвокалює пустотою та розгубленістю.

Тему випадковості продовжує гаражний блюзон біля барної стійки, де у грайливій позі Трікі під свінгуючі духові малює з себе, чи то піжонистого сутенера, чи то ганстеріто з сухого закону.

Трікін стьоб остаточно зашкалює на "Murder Weapon", де Сінатрин "My Way" в кіндерній естетиці вруслюється в басову лінію "The Peter Gunn Theme", де детективності і бондовості ніяк не уникнути характерної карикатурності. Тому підозріла інфантильність наступного треку так й сексапілить, що слідом за вонкі тягнеться до блюзонів з фільмів Родрігеса, де басухи дзижчать оргіями, щоб цілим кагалом скручених тіл повністю впасти в кінематографічний гон, де жонглюють палаючими зміями та стрибають кониками через вогняні ножі.

1. Every Day
2. Kingston Logic
3. Early Bird
4. Ghetto Stars
5. Hakim
6. Come to Me
7. Murder Weapon
8. Time to Dance
9. Really Real
10. Bristol to London
 

Amiina "Puzzle" (2010)

Ісландські феї, які несуть усю красу своєї внутрішньої природи в оркестровках Sigur Ros пазлюють другим альбомом, де кращими номерами стають не амбієнтові колискові, а пост-рок зіграний на підручних матеріалах.

Дзвіночки, ксилофончики та застосована для тонкої душевної конструкції північних просторів у холодну пору звичайна пилка – нікуди не щезли. Дід Мороз готує санчата. Жучки на роликах гасають сірниковою коробкою на рівні дитячого вушка, коли усе тіло поспішає на день народження до мухи-цукотухи під оркестровану індітронічку.

Вечірні колисанки відзначають билинними сподіваннями на Чудо у своїх спогадних амбієнтах та конкретно пейзажних образах тужливості так схожої на певні моменти The Album Leaf (що пишеться на студії сігурів). Скандинавська епіка бояниться хоровими дівчатками та давньодавніми героями, а колискова замріяність по коліна дружить з прихлопами і притопами для маляток.

Але "Ásinn" насуплений пост-роковими ходами до майже нео-фолкового драматизму з саспенсним шурхотінням та "Sicsak", де світло назавжди щезає у хутрах Венери з Вельветного андеґраунду і де очікування чи сподівання мають зовсім інший вектор руху. В напрямку аж до бажання падіння скель на їх грішні тіла, а це, як не крути, вже прогрес для люлябайних фей.

1. Ásinn
2. Over and Again
3. What are we Waiting For?
4. Púsl
5. Into the Sun
6. Mambó
7. Sicsak
8. Thoka

Sufjan Stevens "The Age of Adz" (2010)

Хитромудрий мікрокосмос концептуала Стівенса розгалужений в захмарні горизонти дає закаблука, який краще назвати міксом Зоряних воєн та Лебединого озера. Вдало стартанувши на цьогорічній EP "All Delighted People" він дав вінегретик зі свої штатових дисків та заглюченої електронічки на "Enjoy Your Rabbit" (2001). За 9 років у музиці щось таки змінилось, тому електроніка відзначена й новими віяннями.

Лірична бароко-попа швидко перебивається глітчем, де брутальні роботи так граціозно відстрілюють рожевих фламінго. Фірмові оркестровки пруться шизофренічними духовими поки хорова капела безповоротно намагається відшукати дабстепний вхід для ангелочків. Від такої долі бароко-поп починає швидко збочувати у своїй дружбі з привидами і шиза буфонадно відривається на далеких 80-х з їх вокодерами, що задовбали уже все, що загзагує.

Ще далі Стівенс продовжує цирковий номер Трікі, але тут вже важливий власне саунд, бо сам автор часто розчинається в ангельських хорах і намагається щонайменше фіксуватись на своїй присутності. Акустика присідає на психоделію та нойз. З’являється навіть вонкі, який буквально втілює у життя жаб’ячий заглюк у колі дружньої родини, а флейти продовжують далі битись крилами в екстазі.

Останній трек на 25 хвилин Стівенс примудряється звінегретити бароко-попом, психоделією, електронікою, автотюном, восьмибітками, еренбі та харизматичними дарами ще й успішно пробує стукатись до Неба. Такий фінішний грандіоз мав би запам’ятатись найбільше, але ж його 25 хвилин більше схиляють пам’ять до "Age of Adz", "Now That I'm Older", "Get Real Get Right", "All for Myself" і дуже особливо до "Vesuvius" та "I Want to Be Well".

Тому, "The Age of Adz" – поки що найкращий диск в творчості Стівена і найшизофренічний диск 2010 року, як на жовтень місяць.

1. Futile Devices
2. Too Much
3. Age of Adz
4. I Walked
5. Now That I'm Older
6. Get Real Get Right
7. Bad Communication
8. Vesuvius
9. All for Myself
10. I Want to Be Well
 11. Impossible Soul

ІА "Вголос": НОВИНИ