Начальник Головного управління статистики у Львівській області Семен Матківський розповідає про динаміку чисельності населення Львівщини, його реальні доходи, рівень життя, справжній рівень безробіття (який, до речі, відрізняється від того, який показує обласний Центр зайнятості).
Скільки працівників у штаті Державного управління статистики у Львівській області?
Наша структура складається із обласного і районних управлінь та відділів статистики. Половина штату, а це 230 осіб, знаходиться в обласному управлінні, а в кожному районі, в залежності від його величини, ще по 5-10 осіб, як є наприклад у Бориславі та Червонограді. Загальна цифра - 500-550 осіб
Колектив в нас більш-менш стабільний, переважають здебільшого жінки, є лише декілька керівників-мужчини. Власне в обласному управлінні 95% - жіноцтво.
До речі, професійність наших працівників, порівняно з іншими областями, набагато вища.
В чому причина такої підвищеної професійності?
Ми маємо у своєму розпорядженні Самбірський технікум інформатики та статистики. Протягом багатьох років він випускав спеціалістів зі статистики і в районах зараз працює дуже багато випускників саме цього закладу. До речі, він в Україні у своєму роді єдиний. Це по-перше. По-друге, в нас вже є 4 випуски на економічному факультеті Університету Франка за спеціальністю «економічна статистика».
Крім Львова, статистиків навчають у Київському національному економічному університеті. Також в столиці діє Академія статистки та обліку при Державному комітеті статистики, який здійснює випуск і статистів і бухгалтерів. В Києві це все. Випускають статистиків університети Харкова, Одеси та Дніпропетровська. На Західній Україні в нас випуск вищої школи лише у Львові.
Хоча це не означає, що в статистиці мають бути тільки ті, хто має статистичну освіту. Нам достатньо і працівників з економічною освітою. 95% людей зайнятих в органах статистики -особи з економічною або супутньою до неї освітою. Наприклад, географічний факультет випускає економічних географів, а політехнічні вузи – спеціалістів з інформаційних систем в економіці. Вони також працюють у нас.
Серед працівників обласних управлінь та Держкомстату - 95% з вищою освітою. Інакша ситуація в районах, де переважають працівники з середньою спеціальною освітою. Саме тому Держкомстат запровадив при Академії статистики та обліку курс перепідготовки. Це у два рази дешевше, аніж в інших закладах.
Пане Семене, які найбільші проблеми переживає сьогодні українська статистика?
Головне завдання статистики – збір та опрацювання статистичних даних і надання достовірних даних споживачам. Щодо останнього, то сумнівів з цього приводу завжди лунає багато, але реально вони ще ніколи не підтверджувалися. Чому? А тому, що статистика як й інші галузі працює за світовою методологією. До речі, вона будується на так званій теорії Закону великих чисел, який дозволяє грамотно будувати статистичні спостереження.
Я працюю в статистиці з 1969 року – проблеми були завжди. Наприклад, зі сторони адміністрації, коли є мінус у виробництві. Сварять кого? Адміністрацію. А адміністрація з цим не згідна і значить статистика не дораховує. А коли є великий плюс, то можна почути, що статистика там щось приписує. Це вже політика. Ситуація тут суто оціночна. Наше завдання – вибити дані, забезпечити їхню достовірність, а все решта - питання громадськості, політики, і в першу чергу журналістів, які чомусь дуже не люблять коментувати економічну інформацію, а повинні б. Між іншим, завжди кажу, що журналісти наші люблять тільки «смалене», а розкривати та коментувати, так як є в розвинутих економічних країнах – не дуже. Тобто завдання статистики – не давати оцінку, бо вона буває різною. Повторюю: це вже політика. Якщо є політика в статистиці, то вже не має статистики. Аналогічних прикладів маємо дуже багато. Взагалі, коли була планова економіка, політика яскраво позначалася на статистиці. Мова йде про той самий адміністративний тиск і так далі. Зараз ситуація абсолютно змінилася, абсолютно змінилася поведінка наших респондентів - тих, хто нам надає інформацію. Вже немає оцього адміністративного впливу на них.
Чому я кажу, що ми повинні «вибивати» інформацію?. Колись спробувало б лише підприємство не виконати план, не прозвітувати на перше число про виконання плану - ми не мали з цим клопотів. А зараз, наприклад, головний бухгалтер чи директор запросто можуть поїхати собі в літні канікули, і забути прозвітувати в статистику. Ми тепер не збираємо звіти – ми їх вибиваємо.
В чому причина? А в тому, що палка має два кінця. Так само тут. Якщо колись з одного боку, достовірність була дуже сильна, то в той же час можна було і прикрасити дані для виконання плану. В даному випадку підприємець є вільний. Він показує ті дані, які хоче, а питання достовірності вже інша справа. Це вже проблема професійності кадрів. Але наголошую - він не підзвітний плану, райкому чи комусь іншому.
А як сьогодні з тиском політиків на вашу структуру?
Я мав такий випадок. В нашій області було виконання промислового виробництва на 99,9 %. Один з колишніх губернаторів, прізвища я не називатиму, каже: “Ну, Семен Олексійович, тобі вже ця нуль одна десята так важлива, що не можна показати 100%?” Я звичайно відмовився, бо тут вся система зав’язана. Ця одна десята - мільйони для Львівської області.
Ще одна сторона - збільшилася кількість підприємств. На початку 90-х років у Львівській області було 4 тисяч 900 підприємств та організацій. А зараз 58 тисяч. Це лише юридичних, а ще окрім того є фізичні особи, які подають звітність по єдиному податку. А оцінку треба давати по всіх. Тому є різні підходи до подання звітності малого, середнього та великого бізнесу. Середній та великий бізнес не звітує кожний місяць. А з великим підприємствами проблем особливих немає. Ну поодинокі випадки можуть бути, пов’язані хіба що з перепадами у роботі підприємства. Хоча здебільшого тут вже схема відлагоджена. Також виникають труднощі з малим бізнесом, зокрема зі зміною адрес. Кожний рік в нас реєструється до 3 тисяч підприємств. Реєстрація відбувається припустимо в Пустомитівському чи Яворівському районах, а фактично фірма може знаходитися тут у Львові.
Яка ситуація з реформуванням галузі?
Якщо говорити про реформу статистики, то її потрібно розглядати з двох сторін. Реформа методології статистики вже давно відбулася, точніше почалася давно, ще у 1992 році прийняттям Верховною Радою України концепції про перехід на Міжнародну систему обліку та статистики. З того часу ми її впроваджуємо поетапно. Якщо в свій час класифікація та структура економіки була радянська, то зараз у переважаючій більшості ми перейшли на міжнародні стандарти. Наприклад, КВЕК – класифікатор видів економічної діяльності базується на європейській класифікації. Зараз ми спільно з Люблінським воєводством РП видаємо з цього приводу порівняльні збірники, бюлетені, тому що у нас розрахунки вже йдуть в одних системах виміру. Наприклад, Валовий внутрішній продукт. ВВП почав рахуватися лише з 1995 року і на території Львівської області ми почали його розраховувати за методами Євростату та ООН. А це передбачає впровадження системи національного рахівництва, аби ці показники були порівняльні. Крім того впровадження реєстрових форм та проведення опитувань - це також реформування статистики. І звичайно ж не можна оминути умови вдосконалення технології збору та обробки інформації. Мова йде про оновлення поліграфії, оргтехніки та комп’ютерного оснащення. Це одна з найбільших наших проблем. Якщо ми працюємо з інформацією, то нам необхідні комп’ютери у значно більшій кількості, аніж 1-2 у районі.
Як ця проблема вирішується?
Цю проблему може вирішити грант Світового банку. Я особисто приймав участь у обґрунтуванні цього питання в Києві. Верховна Рада вже ухвалила відповідну програму і наразі оголошено тендери на участь у проекті. А власне реалізація програми має розпочатися наступного року.
А який другий бік?
Це навіть не реформа, а експеримент. Проводиться він в декількох областях України, зокрема на Львівщині, Волині, у місті Київ, Житомирській, Луганській та Миколаївській областях.
Чому обрали саме їх?
По-перше, це області різної величини. З великих тільки дві – Львівська та Луганська. Ну, це й Держкомстат вирішує. Запропонував і практично всі погодилися. Сам експеримент полягає в переході на дворівневу систему статистики з апробуванням можливих варіантів збору інформації. Бо, як я вже казав - це найбільша наша проблема. Ми маємо у кожному районі 10 осіб, а було би добре, якби хоча б частина з них була тут, у Львові. Акумулювання трудових ресурсів дає можливість підвищити ефективність обробки інформації.
Львівщина спробує використати варіант, коли експеримент буде втілюватися у життя поступово, а не одразу.
Для прикладу візьмемо Сколівський район. Там промислових підприємств стає все менше, а сільськогосподарських взагалі немає. А ми повинні дійти до села, тобто до сільської ради. Отож, за ідеєю, на базі Стрия буде створено кущове управління статистики, що збиратиме інформацію по адміністративних територіях Стрия, Стрийського району, Моршина та Сколе. Найважче зараз зі Сколе, бо це віддалений район. Основною метою експерименту є здешевлення обробки інформації таким чином, щоб Стрий мав безпосередній канал зі Львовом. Ми вирішуємо технічне питання так, аби Стрийське управління працювало як будь-яке відділення обласного управління і центр мав доступ до бази даних регіонів, так само як і до своїх. А зараз цього немає.
До речі, така ж схема працює у Латвії, яка як і Львівщина має 20 районів а населення цієї країни є меншим за населення нашої області. Ми маємо 2,5 мільйони жителів, а вони – 2, 4. У розрізі експерименту латвійці з 20 районів зробили 4 кущових райони обробки інформації.
Скільки таких районів планується створити на Львівщині?
Це буде залежати від ефективності експерименту. А він тільки розпочався. Зокрема на початку липня було видано розпорядження голови ЛОДА про впровадження заходів у межах проекту.
Хто фінансує проект?
Проводиться він в межах наявного фінансування. Додаткових коштів немає.
Коли ви повинні прозвітувати про перші результати роботи?
Прозвітувати ми повинні до грудня цього року у Держкомстаті і після того виробити пропозиції для подальшої роботи.
Яку позицію займає Львівщина щодо демографічних показників?
На сьогодні за демографічними показниками Львівщина на перших позиціях в Україні. Взагалі, якщо брати в цілому, то якщо зменшення кількості населення Україні розпочалося в 1992 році, то у в Львівській області цей процес стартував тільки у 1996 році.
Чи втішним є результат впровадження Указу Президента про одноразову допомогу при народженні дитини?
Звичайно, він ще мало діє. Хоча маленьке-маленьке світло з’явилося, але цього не досить.
У 1994 році Львівщина мала населення 2 777, 3 осіб, а після цього почалося зменшення. На 1 червня цього року населення регіону становить 2 571, 4 чоловік. Від перепису до перепису, тобто з 1989 року, коли відбувся перший український перепис, до наступного у 2001 населення зменшилось на 160 тисяч. Зауважу, що це багато. По кількості це разом населення Дрогобича, Стебника та Трускавця.
За останні роки тільки від природного скорочення населення зменшується на 10 тисяч за рахунок того, що народжуваність зменшилася, а смертність збільшилася. В середньому щороку 23 тисячі осіб народжується і 33 тисячі помирає.
Зрештою серйозні проблеми з’являться в нас через 5-6 років, коли почнуть вступати в дітородний вік народжені з 1996 року. До того у нас було збільшення кількості населення, однак народжуваність дуже низька. Припустимо, за 5 місяців минулого року народилося 10 тисяч 456 дітей, а цього року – 10 600, що майже на 200 дітей більше. При тому всьому, якщо візьмемо попередні періоди, то було постійне зменшення кількості народжуваності, хоча і смертність трохи зменшилася. За аналогічний період померло відповідно 15 930 і 15 336 чоловік, відповідно природній приріст сягнув межі 10 дітей на 1 тисячу людей. Але я б не дуже тішився, бо у нас був момент, коли рівень народжуваності та смертності зійшлися. Але тоді свою роль зіграв високосний рік. До речі, це проблема для Львівщини. І коли маю можливість, то я навіть зі священиками говорю, що слабо ведеться робота серед нашої молоді, яка вступає до шлюбу. Діти народжуються в сім’ї. Міцна сім’я – міцна держава. А в нас виходить так – за рік 18 тисяч шлюбів і 7 тисяч розлучень. Для прикладу у Польщі, в сусідніх нам Прикарпатському та Люблінському воєводствах, розлучень у два рази менше, аніж у нас. А більшість наших шлюбів триває лише 2-3 роки.
Європа старіє. Що ми можете сказати про Львівщину?
Населення Львівщини також старіє. Якщо раніше середній вік населення області (за переписом 1989 року) був 34 роки, то зараз він становить 36. Особливо старе населення у нас сільське, де і народжуваність менша. В нас є села, де протягом року немає шлюбів, а тому відсутня народжуваность. Ми за 10 років постаріли на два роки.
Хоча, наголошую, Львівська область є успішною областю. На Східній Україні набагато більше скорочення населення. Наведу лише приклад від перепису до перепису. За даними перепису 1989 року Луганська область була на 4 місці за кількістю населення і мала на 100 тисяч більше жителів аніж Львівська. За переписом 2001 року ми на 4 місці, а Луганщина майже на 100 тисяч відстає від нас. А у Чернігівський області скорочення почалося ще у 1982 році.
Який рівень життя українців?
Загалом рівень життя в українців достатній. Пригадаймо лишень 2000 або 1995 роки. Зараз таки краща ситуація. Інша річ, що ми хотіли аби позитив проявлявся скоріше. Але є і наповненість, і зростання рівня заробітних плат – робота економіка очевидна, особливо якщо говорити про останні роки. Середня зарплата зростає, хоча при тому зростає і інфляція. Але однозначно ми простежуємо зріст реальної заробітної плати. В Україні зараз середня зарплата 1000 гривень.
А щодо Львівщини?
У рейтингу областей Львівщина за рівнем зарплатні знаходиться трохи вище за середню межу. Тут ми маємо допрацьовувати, бо ж за більшістю показників ми входимо до десятки кращих.
Знову ж таки, хоча для тих, хто працює торік зарплатня зросла в номінальному виразі десь на 34%, а реально з врахуванням індексу інфляції – приблизно на 18%. Підкреслюю, мова йде про тих, хто зайняті, а не про тих, хто не працює. Я знаю, що є песимісти. Так само як і знаю, що і ви, і я хочемо мати більші зарплати.
А відносно рівня життя – у нас бідне населення. За нашими даними, 27% населення на Львівщині – бідне населення. Йдеться про тих, чиї доходи на одну особу є нижчими від прожиткового мінімуму.
А яка ситуацію на ринку праці Львівщини?
Рівень офіційного безробіття – 3, 2%, торік ця цифра складала – 3,7%. Це за статистикою Центру зайнятості. Ми ще здійснюємо оцінку за міжнародною методологією, яка каже що насправді в нас рівень безробіття є більшим за 9%. Тут показник рівня безробіття розраховується інакше – це відношення економічно активного населення, яке на цей час перебуває у пошуках роботи, до економічно активного населення у віці 15-70 років.
На Львівщині більше безробітних чоловіків чи жінок?
Тут немає великої різниці. Безробітних є практично порівну, хоча доволі часто ми фіксуємо перевагу таки безробітних жінок.
Додам, що в нас ще залишається проблема працевлаштування молоді після вищих навчальних закладів. Рівень випускників вищої школи збільшується. Однак зауважу, що така ситуація буде до 2013 року, а потім вона зміниться внаслідок зменшення кількості населення.
І за моїми прогнозами рівень безробіття буде зменшуватися, особливо, якщо ми будемо виконувати декларації щодо входження в Євроринок. Коли є сталий розвиток, створюються нові місця і безробіття, хоча і не сильно, але буде зменшуватися. Плюс до того – пропозиція робочої сили також зменшуватиметься, адже все менша кількість населення входитиме у працездатний вік.
ІА "Вголос": НОВИНИ