У нинішньому кабінеті Сергія Тулуба, як і тоді, коли він був міністром палива й енергетики, а пізніше головою «Енергоатома», працює датчик частоти струму.
Стежу за показниками: 50 Гц, 49,9 Гц і одразу знову 50. Розумію, енергосистема країни працює, попри морози, нормально. І думаю про те, що високі нагороди в нашій країні і навіть таку, як Герой України, нерідко несправедливо ставлять під сумнів. Що він, мовляв, такого зробив, та ще в мирний час, щоб називатися Героєм? Якщо таке запитання поставлять на адресу Тулуба, то скептики повинні знати: ця людина побудувала два атомні мільйонники в той рік, коли в усьому світі спорудили лише чотири такі блоки. І саме їй ми значною мірою зобов'язані нормальною частотою струму в наших будинках, де майже в усіх квартирах й установах працюють додаткові опалювальні прилади, що пожирають у сумі безліч електроенергії. Тулуб зараз входить у політику, до якої його душа ніколи особливо не лежала, але по суті залишається в енергетиці, якій віддав усе попереднє життя.
Президентський передвиборний лозунг закликає нас думати по-українськи. Чи вдається вам сьогодні реалізувати його в повсякденній діяльності і яка на сьогодні для українців, на вашу думку, головна проблема, що її потрібно в патріотичному руслі, поміркувавши, вирішувати насамперед?
Я розумію так, що думати по- українськи — означає відчувати відповідальність за нашу країну, за кожного українця та кожну його дію. Наші думки мають бути спрямовані на те, щоб усі громадяни жили краще. Але сьогодні, на жаль, склалася така ситуація, особливо минулого року, що реалізувати це на практиці було досить складно. Я знаю це зі свого досвіду. Ми, наприклад, зібрали команду молодих бізнесменів і зайнялися трьома інвестпроектами, що дуже корисні і навіть необхідні для всієї країни, для всіх українців. Наприклад, проект, пов'язаний зі створенням нових робочих місць у таких депресійних регіонах, як Кіровоградська область. У результаті, реалізовувавши проект із нарощування видобутку бурого вугілля (в Україні його, виявляється, великі запаси, приблизно шість-вісім млрд. тонн) відкритим способом, ми могли б вийти на підвищення ефективності роботи вугільної галузі, н а додаткові джерела енергоносіїв. Наш німецький партнер спільно з українськими науково-дослідними та проектними інститутами розробив відповідний майстер-план, що дозволяє на базі буро-вугільних басейнів Кіровоградської, Дніпропетровської, Житомирської, Черкаської областей створити потужний енергетичний комплекс, що працює на цьому паливі. За розрахунками фахівців, ціна вугілля не перевищуватиме п'яти-семи доларів (у ціні електроенергії 80% займає ціна палива), і дешеве вугілля стане альтернативою електроенергії, що її сьогодні виробляють із дорогого газу. Увесь минулий рік ми вели переговори про інвестиції з французькими, німецькими, італійськими фірмами. І на сьогодні ми практично вже маємо варіанти вирішення, але при цьому, звісно ж, необхідна підтримка держави. На жаль, нас поки що не чують. Хотілося б, щоб у цьому сенсі органи влади працювали більш ефективно. Це лише один приклад. А таких потужних проектів у нас декілька. Ми сьогодні активно працюємо із зарубіжними фірмами, з науково-дослідними та проектними інститутами в Україні.
Я знаю, ви виходець із Донбасу. Тому хочу запитати: чи усвідомили ваші земляки, що вони живуть в Україні, що вони будують Україну, що в них немає і не буде, крім неї, іншого дому, іншої країни. Як позначилися на актуальності української теми в шахтарському краї підсумки президентських виборів і минулий рік?
Донбас завжди був в Україні. Він із нею — нерозривне ціле, хоча живуть там 119 національностей. Але здебільшого це українці. І якщо не етнічно, то за місцем народження, за вихованням, за духом. Мені доводилося працювати на багатьох шахтах, назви яких говорили про походження вуглекопів — Тернопільська, Житомирська... Свого часу в Донбас на будівництво та відновлення шахт приїжджали багато вихідців із західних областей і там залишалися. Їхні діти, внуки, правнуки живуть там і нині. Мого батька привезли туди в 1947 році на відновлення шахт із Черкаської області, моя мати приїхала з Кіровоградської області, вони там працювали, відновлювали шахти, там познайомилися, одружилися... Донбас — це така спільнота, така територія, на якій живуть усі національності, які представлені сьогодні в Україні. І вони вважають себе українцями. На мій погляд, більш дружніх людей немає. А скріплені вони, особливо шахтарі, між собою й з усією Україною, для якої працюють, як і для своїх сімей, саме мужньою працею. Вони щодня наражаються на небезпеку, але щодня йдуть на це, щоб країна мала світло й тепло.
Ви хочете сказати, що жодної відособленості Донбасу від іншої України не існує?
Безумовно. Її не було, немає і не буде. Ніхто на Донбасі ніколи не хотів і не хоче не лише відділятися, а й відособлюватися від України. Інша річ — розширення деяких прав регіонів і місцевих бюджетів. Але це все треба вирішувати конституційним і законним шляхом, з урахуванням того, що Україна — єдина країна і повинна спільно вирішувати всі свої проблеми.
А країна загалом, чи йде вона сьогодні до консолідації, чи ж створює собі проблеми на цьому шляху? Яка ваша оцінка? Візьмімо, скажімо, Майдан: була така згуртована сила, а погляньмо на неї тепер — на що вона перетворилася? Чи не тривають у країні процеси дроблення, причому в усіх політичних силах?
Зверніть увагу на програму Партії регіонів. (Я взагалі людина безпартійна, але сьогодні я разом із цією партією йду на вибори). У її програмі є бажання відтворити єдину Україну, створити для цього і політичні, й економічні умови. І при цьому зробити так, щоб люди, однаково, російською або українською мовою вони розмовляють, почувалися українцями, жили в єдиній, багатій, щасливій країні. Це мене привабило. Я вважаю, що Партія регіонів, реалізовуючи свою програму, здатна забезпечити країні економічний підйом (це вона вже довела в 2003— 2004 рр.) і на цій основі забезпечити українцям їхні конституційні права та свободи.
Але, здавалося б, і влада, й опозиція у цьому напрямі мають спільні завдання — вони повинні були б іти паралельним курсом. Чи можливо це зробити? Чи це стане реальністю тільки після виборів — досягнути в країні консолідації?
Влада повинна конкретними діями реалізовувати ту політику, яку вона проголошує. А ви бачите, що сьогодні робиться? Навпаки, триває роз'єднання. Скажіть, чи виправдані всі ті заяви по відношенню до Росії, які ми протягом минулого і цього року постійно чуємо? Нащо нагнітати ситуацію? Я вважаю, що користі для нашої країни від цього не буде. Дуже багато проявляється при цьому непрофесіоналізму в усіх питаннях — і технічних, і ідеологічних...
У шахтарів, а ви також зараховуєте себе до них, є, здається, такий термін — напруження пласта. Іноді воно стає вкрай небезпечним. Який момент, на вашу думку, минулого року найбільше підходив під це визначення?
Минулий рік узагалі, на мій погляд, був роком досить великої кількості помилок чинної влади. Адже те, що було проголошене на Майдані, вселило в людей великі очікування, і всі думали, що ось зараз, за якийсь короткий час відбудуться фантастичні зміни в суспільстві, економіці, у стосунках між людьми. Але до влади прийшли ті, хто обіцяє одне, думає про друге, а робить третє. Для мене були дуже великим розчаруванням події, які почалися у вересні. Це скандали навколо корупції, усіх рішень уряду Юлії Тимошенко, пов'язані з м'ясом, зерном, паливом, відставка цього уряду. На мій погляд, це було велике напруження для всієї країни. І правильно його розрядив Президент. А потім створення нового уряду. Але знову ж таки, а хто в новому уряді? Залишилися переважно ті ж, хто працював і в попередньому. Необхідного оновлення не сталося.
Як колишній двічі міністр енергетики, ви повинні знати багато таємниць. Що ж, на вашу думку, призвело до газової кризи? Чи була вона спричинена тільки тиском Росії, чи ж у неї є й вітчизняні причини? Чи можна говорити, що нова влада з якихось причин спробувала вписатися в стару схему і сталося взаємне відторгнення?
Аналіз показує, що саме дії керівників паливно-енергетичного комплексу привели нас до результату, який ми маємо на сьогодні. Оскільки прийшли люди, які не зовсім компетентні, які не мають достатньо досвіду міжнародних відносин у питаннях ведення переговорів тощо. І вони спробували, на мій погляд, внести щось своє у наявну та відпрацьовану систему, бажаючи здатися великими і правильнішими реформаторами-ринковиками порівняно з тими, хто працював до них. Усе будувалося на порівнянні з попередніми керівниками, що, мовляв, ми кращі. І оцим своїм «краще», а насправді некомпетентно, непрофесійно, без досвіду, вони натворили тих справ, через які й вибухнув цей скандал. Адже завжди в усіх питаннях, особливо таких, як енергетична безпека, у міжнародних відносинах має існувати наступництво. А подивіться, який був лозунг: усіх, хто раніше працював із колишньою владою, — геть! Прийдуть нові, вони зроблять! І що зробили? Ну, замінили 20 тисяч чиновників, а де сенс? Змінилося на гірше.
А чи є у вас позитивна програма, спрямована на те, щоб не допустити спаду в економіці, який, як усі передбачають, може виникнути внаслідок підвищення газових цін? Схоже, ви не маєте наміру допомагати в цій справі уряду, сподіваючись, що виправлятимете ситуацію вже після того, як прийдете до влади в результаті виборів. А країни не шкода? А що, як вона увійде в такий штопор, із якого її потім уже ніхто не виведе?
По-перше, сьогодні Партія регіонів має чітку програму виходу з сьогоднішнього стану, програму антикризових заходів і подальшого розвитку економіки України, що дає можливість бачити динамічний розвиток економіки та відновлення тих темпів і позицій, які втратили минулого року. Але треба сказати, що все це тепер буде дуже важко реалізувати. Адже кожна дія сьогоднішньої влади призводить до погіршення тих чи інших показників, і ви це чудово знаєте. Візьміть будь-який економічний показник, будь- який показник у паливно-енергетичному комплексі. 2005 рік закінчився. Але закладені в результаті кризових дій тенденції погіршення, стагнації, скочування вниз ще до кінця не проявилися. Деякі помилки, яких влада припустилася минулого року, ще дадуть свій негативний результат десь у середині цього року. Наведу приклад. Сьогодні в бюджетне фінансування вугільної промисловості закладено, якщо подивитися на абсолютні цифри, начебто більше коштів, ніж минулого року. Але джерело понад половини закладених коштів — спецфонд держбюджету. А він наповнюється за рахунок оплати електроенергії споживачем України. І ми знаємо з досвіду, що протягом січня-лютого оплата, як правило, на досить низькому рівні, і наповнення цього фонду не буде, а отже, не буде фінансування вугільної галузі. Водночас цикл виготовлення обладнання для вугільників розрахований десь на три місяці. Тому триває відставання в підготовці та запуску нових очисних вибоїв. А немає очисних вибоїв — немає вугілля. Минулого року видобуток вугілля знизився порівняно з 2004 роком, а цього року закладений новий спад. Чим це нам загрожує? Коли піднялася ціна на газ — з'явилася необхідність економити, отже, треба перейти на вітчизняне вугілля, і вугілля має бути досить ефективним за ціновими параметрами, за якістю, рентабельністю тощо. А його немає. Ви ж бачите, закладено так, що буде провал. Запитується: де ж дії уряду? Отепер, у цій ситуації йому треба вирішувати, що ж робити з вугіллям? І акцент треба робити на вітчизняне виробництво, закликати та використати шахтарську гвардію, які нині залишилася не при ділі. За минулий рік різко зменшилася кількість тих, хто безпосередньо видобуває вугілля. За один рік приблизно на 6% знизилася чисельність гірників очисних вибоїв — а це основна підземна професія. Залишилися приблизно 30 тисяч осіб. Річ у тому, що не виконана програма підготовки нових очисних вибоїв. Спостерігається цілковитий провал — треба вживати екстрених заходів.
А чи були спроби сісти за круглий стіл із владою та роз'яснити їй ці проблеми, що також було б якоюсь допомогою?
Хоч скільки намагався наш лідер Віктор Янукович знайти контакт, із цього нічого не виходило. Влада продовжувала шукати ворогів і відповідала політичними репресіями. Але коли стало ясно, що реальної підтримки в парламенті вона не має, вдалося підписати хоч якийсь документ — меморандум, спрямований на те, щоб подолати роз'єднаність у країні. І зненацька ось тобі — «ми образилися, ми відкликаємо підписи». Від чого підписи відкликаємо? Ви подивіться всі пункти. Та це треба було продовжувати, поглиблювати, розширювати, адже меморандум був хорошою основою для того, щоб починати будувати єдину процвітаючу країну. Тим паче, що сьогоднішня влада має унікальний досвід — вона пройшла школу опозиції, вона була опозицією при минулій владі і мала винести з цього уроки — як треба працювати з опозицією та як брати в неї всі розумні пропозиції. Чому не можна було залучити людей навіть не з опозиції, а просто тих професіоналів, хто цю владу підтримує?
Адже була ж спроба залучити Гайдука. А чим вона, до речі, закінчилася?
Справді, Гайдук не з опозиції, ви ж пам'ятаєте, кого він підтримував і як уся ця група висловлювалася. Але мене більше цікавить професіоналізм. Гайдук — це професіонал високого класу. Ця людина відбулася, досягла досить- таки великих висот і на державній службі, і в бізнесі. Я впевнений, він приніс би в паливно-енергетичний комплекс багато позитивного, оскільки він один із небагатьох, хто відчуває ПЕК. Але ви ж бачите, як вчинила влада. Тепер не тільки він, а й будь-яка інша людина, що поважає себе, добре подумає, перш ніж приймати подібні пропозиції...
Гайдук мав час подумати над цим питанням і вже сказав, що за жодних умовах тепер не піде працювати в цей уряд.
Кадрова політика — це рутинна робота, щоденна, і тут не можна комусь передоручати або на когось покладати надії. Кожному керівнику цим треба самому займатися, особисто.
Працюючи в «Енергоатомі», ви не тільки вивели цю організацію з прориву, а й ввели в дію два нові енергоблоки, що багато в чому пом'якшило нинішню енергокризу. Крім того, як пам'ятається, вам вдалося суттєво підвищити коефіцієнт використання встановленої потужності працюючих блоків. Чи вдається підтримувати такий рівень і тепер?
Атомні електростанції працюють, а це означає, що «Енергоатом» ними нормально керує. Але, чесно кажучи, знаючи закладений потенціал, чекаєш кращого результату у виробництві електроенергії на атомних електростанціях. Але зростання обсягів виробництва порівняно з минулим роком досить невелике — всього лише, якщо не помиляюся, 1,6%. Адже в 2004 році введено два мільйонні блоки, які, хай не на повну потужність, але весь 2005 рік працювали і мали виробити щонайменше близько 12 мільярдів кіловат-годин (з урахуванням усіх зупинок, профілактичних ремонтів, перезавантаження палива тощо) І що ми маємо? Удесятеро менший приріст обсягів виробництва електроенергії. Отже, дороге обладнання атомних електростанцій використовували неефективно. Друге запитання — на чому це позначилося? Ціна на електроенергію (хоч блоки вже не будують) підвищилася на 18%. Була 6,9 копійки за кіловат, а стала 8,1. І все це лягло на плечі споживача електроенергії, тобто на наші з вами плечі. А атомна енергія, з урахуванням введення двох блоків, має стати рентабельнішою, ефективнішою, і ціна повинна бути відповідною. Адже чим більший об'єм — тим меншою повинна бути вартість, а що ми бачимо? Мало того, вважаємо великою помилкою керівництва те, що була відмінена програма, пов'язана з експортом електроенергії в Росію. Адже з пуском двох атомних енергоблоків Україна перетворилася з країни енергодефіцитної на енергонадлишкову. Був укладений контракт на поставку електроенергії в Росію, щомісяця — 300 мільйонів кіловат-годин (за рік виходило приблизно три мільярди). Контракт відмінили, а блоки ж стояли. Отримали простій, причому минулого року більший, ніж позаминулого. Про це, й переконливо, свідчить коефіцієнт використання встановленої потужності. Він поменшав на шість пунктів. Я вже не кажу про соціальну та житлову програму, про фінансове становище тощо. Ми чітко знаємо, що треба робити і як робити, щоб налагодити ефективну роботу цієї державної компанії.
Зараз планують будувати нові атомні блоки? Йшлося про п'ять майданчиків.
Я чув про цю програму, там 15—20 нових блоків... Але, я думаю, треба уважніше підійти до розташування цих блоків на території України. Принаймні, розташування їх у регіонах, де в достатній кількості немає водних ресурсів, — це велика помилка. Я думаю, сьогодні треба розвивати атомну енергетику в обов'язковому плані в таких напрямах: перший — це продовження термінів експлуатації працюючих енергоблоків; другий напрям — це добудування блоків на наявних майданчиках, тобто використання наявних майданчиків. Там, де є технологічні, технічні та природні можливості. Орієнтуватися треба насамперед на ефективну й безпечну роботу атомних електростанцій. Треба подумати також про те, як очистити її від усього їй невластивого, залишивши лише головне — виробництво електроенергії, як це робиться в усьому світі. А у нас «Енергоатом» — це і сільгоспугіддя, і чого тільки немає.
Відставка уряду, в яку його відправив парламент, на вашу думку, додала країні стабільності? А якщо не так, то нащо вона була потрібна? Що треба зробити, щоб державний механізм, який зараз дає збій, знову запрацював? Чи є у вас відчуття того, що хаос у країні — це дуже небезпечно?
Уряд Ю. Єханурова відправили у відставку тому, що він з усіх можливих варіантів вибрав найбільш руйнівний для країни: підготував бюджет, який продовжує руйнувати державу і, по суті, суперечить навіть тим принципам, які проголошує влада. Останньою краплею стала зрада національних інтересів при вирішенні газового питання.
Уряд постарався не тільки приховати правду від народу про реальний стан справ в економіці й енергетичному секторі, а й публічно відмовився від очевидної необхідності внести корективи до державного бюджету у зв'язку з двократним зростанням цін на газ, а також узявся обманювати наших співгромадян і покривати злочинні дії керівництва НАК «Нафтогаз України».
У таких умовах подальше перебування на посадах членів Кабінету Міністрів Партія регіонів вважає щонайменше недоцільним, а також таким, що завдає збитків економіці та шкодить українському народу.
Тому відставка уряду — це не його звільнення, він став виконувачем обов'язків і має продовжувати працювати над реалізацією держбюджету та держпрограм. З уряду ніхто не знімав відповідальність за своєчасну виплату пенсій і зарплат та ведення всієї поточної діяльності. Верховна Рада лише позбавила Кабінет Міністрів можливості приймати стратегічні та кадрові рішення, таким чином узявши на себе політичну відповідальність за стабілізацію ситуації та недопущення подальших ускладнень. Пригадайте 2000-й рік. Як вчинив тоді міністр палива й енергетики, коли не погоджувався з політикою, яку проводила віце- прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Написав заяву і сказав: «Я не працюватиму». Ні за крісла, ні за владу не тримався. Але це нікого нічого не навчило, жодних уроків ніхто в нашій країні з цього не виніс, хоча такий вчинок в уряді України був зроблений уперше. У нас віддають перевагу ще раз і ще раз наступати на ті самі граблі, і у вересні пан Президент це побачив сам. Йому самому довелося відправляти Юлію Володимирівну у відставку. Тому що він побачив істинну суть цієї людини.
Проте Партія регіонів сьогодні нібито в одній ситуативній зв'язці з партією Юлії Тимошенко. Що вас об'єднує в нинішній ситуації, а що розділяє?
Об'єднує те, що об'єднало всіх нормальних людей у Верховній Раді, коли голосували по уряду. 250 голосів дали не тільки БЮТ і Партія регіонів, а й представники інших фракцій. Про що це свідчить? Про те, що сьогодні уряду треба робити висновки. Такого не буває, щоб різні люди протилежних політичних поглядів мали однакове бачення. Отже, справді допущені помилки, за які треба відповідати та які треба виправляти.
А що було в основі вашого тогочасного конфлікту з Юлією Володимирівною, коли ви були міністром? І чи сприймали ви схеми, — а серед них, напевно, були й позитивні, — які вона здійснювала, працюючи на той час в уряді?
Усе позитивне сприймалося, і сьогодні, через деякий час, я можу чітко сказати, що в окремих моментах, напрямах у нас були розбіжності, але вони дали можливість проаналізувати ситуацію та побачити, що де в чому і я помилявся. Я це побачив. А в деяких питаннях саме я мав слушність. Сьогодні результат показує, хто мав слушність, а хто ні. Ви порівняйте сьогоднішні результати. Подивіться показники за останні роки, динаміку, і ви побачите, хто був правий.
Тимошенко недавно сказала, що головний її противник на виборах — це Регіони. А чого більше бояться Регіони — Тимошенко чи адмінресурсу, який може бути проти них використаний?
Я скажу так: боятися можна хвороб, стихійних лих... Регіони нічого не бояться, бо в них прекрасна програма, дохідлива та зрозуміла для кожної людини. Що таке регіон? Це те місце, де живуть сьогодні люди. Ви уявіть, людина народжується в регіоні, у ньому вона здобуває початкову освіту, в регіоні вона побачила свою матір, у регіоні вона починає ходити, читати, починає працювати, в регіоні вона помирає і її ховають. І тому цінності, за які ратує Партія регіонів, — це все для людини. Причому вони повинні бути доступні кожному українцю, незалежно від того, в якій частині країни він живе. А що таке адмінресурс? Сьогодні люди вже зрозуміли, яке це зло, і не дадуть можливості жодному адмінресурсу повністю себе проявити. Я думаю, ми не дамо йому волі, тим паче, що влада і сам Президент також це обіцяють, хоча говорити — одне, а робити — інше, але ми все-таки сподіваємося на те, що ці вибори будуть чеснішими.
Ви завжди були оптимістом. Сьогодні економісти, в тому числі й зарубіжні, роблять для України невтішні прогнози. Чи вірите ви в те, що країна зможе подолати насування на неї суспільно-політичної й економічної криз?
Думаю, Партія регіонів переможе на виборах і потім залучить професіоналів до реалізації своєї програми. Якісь труднощі при цьому, звісно, можливі, але не криза, а багато, багато роботи і позитивний результат!
ІА "Вголос": НОВИНИ