Вона ще дрібненька і квола, але є – пахтить свіжою травою і сонною землею. Навіть у примерзлому ранковому лісі.
Дивне це було безсніжне, весняне, незвичне Різдво. Наче зима в Провансі. Лише не пахло кипарисами та лавром. Львів без снігу сіріший і незвично тьмавий – бракувало блиску від тисяч кольорових жарівок і гірлянд, що прикрашали дерева і кам'яниці, бракувало легкого, як повітряний поцілунок, танцю сніжинок, скрипучих кроків, запахів свіжості та свята. Наче зима дочасу померла. Але свято було.
Воно причаїлось під високими склепіннями храмів, у світлих вікнах домівок, у темних брамах, що пахнули маківниками, кавою, вуджениною і паляницями. Йому байдуже – є сніг чи нема, яка погода надворі, який рік, місяць, день. Народження Бога, як звичайного дитятка. Народження Людини. Це завжди буде святом. Навіть без зими.
Та й свята ще з нами – ходять від хати до хати вертепи і щедрувальники, зігріває душу колядка, обличчя людей ще не посіріли від буднів. Зима ще вернеться – рано її ховати.
І була ж вона таки! Були правдиві зимові дні, які тихо спочили в недавньому грудні. Норовлива пам'ять зберегла і голубі тіні на розлогих білих обрусах ланів, і ясну іскристу паморозь на тонких і крихких пальцях дерев, і вимерзле небо над головою.
А буде ще голодна кутя і свято очищення – Водосвяття. Буде довгий рік попереду, що наблизить нас до перемоги. Бо з нами правда і Бог.
Богдан Волошин, "Вголос"
Фото автора.
ІА "Вголос": НОВИНИ