Амністія для зрадників

Наприкінці грудня 2017 року депутат від партії «Самопоміч» Наталія Веселова у співавторстві з Олесею Цибулько внесли законопроект «Про встановлення справедливості та покарання винних у злочинах по подіям на території Донецької та Луганської областей», в якому вкотре пропонується амністія для бойовиків. Стаття 6 законопроекту передбачає: звільнити від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили в період з 20 лютого 2014 року по день завершення АТО діяння, що містять ознаки злочинів (за виключенням воєнних злочинів). Особи звільняються від кримінальної відповідальності за умови, що вони до спливу місяця з моменту завершення АТО звільнили або не утримують заручників, добровільно здали державним органам зброю, бойові припаси, вибухові пристрої і техніку, не займають приміщення державних органів...». Тобто пересічний донецький бойовик може випустити з підвалу українських заручників, закопати зброю і повноцінно «реінтегровуватися» в українське суспільство.

Це далеко не єдина подібна ідея, адже те ж саме нам пропонують робити і наші «європейські партнери», закликаючи Київ не переслідувати нікого за «політичну позицію» і примиритися з сепаратистами, наділивши їх рівним доступом до політичних посад та представництва в Україні. Тобто амністію мають оголосити всім аксьоновим, захарченкам, плотницьким та «бабаям», які катували і знущалися з українських військових, ґвалтували жінок та грабували майно громадян. Амністія мала б списати всі військові злочини заради досягнення взаємного примирення. Логічним кроком для утвердження справжнього миру в цих регіонах мало б стати не лише звільнення терористів від будь-яких переслідувань, а й визнання їх учасниками бойових дій, надання пенсій за інвалідність, лікування за державний рахунок. Адже юридично всі вони мають бути повноцінними громадянами України та повинні мати такі ж права, як й учасники АТО. Інакше примирення та діалогу між Сходом та Заходом не буде досягнуто, а дискримінаційний статус регіону з великою кількістю зброї стане джерелом нового конфлікту.  Якщо повернення Донбасу та Криму відбудеться в найближчому часі за сценарієм, який нам проштовхує Кремль, Україна одержить декілька мільйонів українофобськи налаштованих громадян, які вважатимуть нас фашистами, звинувачуватимуть у руйнуванні їхніх регіонів та вимагатимуть компенсацій.

Ніхто з тих, хто руйнував цю країну, не буде покараний, а повернеться до теплих державних та бізнесових посад, що лише утвердить думку про безкарність антидержавних злочинів проти України. Патріоти ж, які проливали кров на війні, бачитимуть, що злочинці, які катували українців, непокарані, а герої АТО змушені після «примирення» боротися за виживання: оббивати пороги бюрократичних установ та добиватися пільг та медичного обслуговування. А то й іти на роботу до донецьких бізнесменів, які за награбовані на війні гроші повідкривали ресторани, магазини та підприємства по всій країні.

Загальна амністія бойовиків та сепаратистів може настільки обурити суспільство, зокрема радикалізованих патріотів та ветеранів АТО, що такий крок стане фатальним для владної коаліції й уряду та призведе до загальної кризи влади. За подібних умов повернення Донбасу та Криму, Україна стане фактично слабкою та крихкою державою, яка в будь-який момент може розвалитися за вказівкою чиновника з Москви. Повернення окупованих територій на запропонованих умовах «реінтеграції» є насправді бомбою сповільненої дії, закладеною під саме існування незалежної та економічно-успішної України.

Закон про колабораціонізм

Одним з варіантів виходу з ситуації, коли українцям пропонують або продовження війни, або капітуляцію на умовах ворога, може бути закон про колабораціонізм, який не допустить, щоб люди, які діяли проти України, не мали права продовжувати це робити безкарно після «реінтеграції». Мова йде про своєрідну люстрацію для тих, хто займав посади чи словами або діями допомагав окупантам, хто співробітничав з ворогом.

Щоб до своїх державних посад знову не повернулися донецькі чиновники-сепаратисти, міліцейські посадовці, які зрадили присягу, директори шкіл та декани факультетів, які перейшли на службу ДНР-ЛНР та виховували серед молоді ненависть до України й прославляли сепаратистів. Всі колабораціоністи повинні втратити право займати будь-які державні посади в українській державі. Ніхто з тих, хто став вчителем в школі ДНР, не повинен мати права працювати в державних українських школах. На жодній посаді – навіть сторожем чи прибиральником. Держава Україна повинна накласти вето на наймання до державної сфери будь-якої особи, яка була сепаратистом.

Окрім того, має бути встановлена і моральна відповідальність за колабораціонізм,  так як це було здійснено в демократичній Франції після Другої світової війни. Тоді в осіб, які співпрацювали з нацистами, націоналізували власність та забороняли займати будь-які державні посади. Оскільки колабораціонізм як суспільно-небезпечний злочин не повинен поширюватися, слід заборонити всім, хто буде визнаний колабораціоністами, займати будь-які посади, пов'язані з адміністративною діяльністю, управлінням людьми, а також фінансовим управлінням підприємств та установ навіть у приватній сфері. Тобто колишні колабораціоністи не матимуть права створювати бізнес, пов'язаний з наймом працівників, адже як колабораціоніст буде керувати людьми? Ніхто з колишніх колабораціоністів не повинен  стати ні начальником охорони супермаркету, ні бухгалтером, ні завідувачем аптеки – жодним видом діяльності, пов'язаним з впливом на підлеглих. Для цих людей повинні бути створенні умови, за яких краще буде або виїхати за кордон, або працювати в Україні на посадах, які не дозволятимуть їм, заплямованим колабораціонізмом з російськими фашистами, мати вплив на людей. Вакансії вантажників, прибиральників, шахтарів, продавців базарів та сільськогосподарських робітників у приватній сфері повинні стати пріоритетними для таких людей.  Для очищення можна було б встановити навіть термін такої заборони, до прикладу – 25 років. Саме стільки років служили в російській царській армії. Не можуть же прихильники «русского міра» виступати проти  такого патріотичного російського терміну. Звільнені від окупантів території повинні належати тим, хто не заплямував себе колабораціонізмом і зберіг вірність українській державі. Не для того українці сьогодні воюють за Донбас, щоб там і далі панували проросійські сепаратисти.

Компромісна капітуляція

Звісно, противниками таких заходів очищення України від колабораціоністів та позбавлення їх деструктивного впливу на суспільство будуть як наші «західні партнери», так і вітчизняні «єврооптимісти». Українська влада, така, яка є сьогодні, ніколи не піде на настільки радикальні кроки захисту державності. Для неї традиційно вже став звичним сценарій, орієнтований на компроміси та поради з Брюсселя. Якщо перенести цю ситуацію на побутовий рівень, то це виглядало б приблизно так: у вашу квартиру вдерся злодій і заявив, що це його квартира. Тоді, за схожою логікою, ЄС, дотримуючись принципів консенсусу, врахування обох точок зору, мав би визнати право загарбника володіти лише половиною вашої квартири. Адже неможливо ж вирішити конфлікт, коли одна сторона виграє все, а інша залишається ні з чим – це не буде демократично і толерантно. Мінські угоди, яким Порошенко не бачить альтернативи, якраз і пропонують  таку схему.

Однак на українську владу, яка завжди більше слухала закордонних «партнерів», аніж власний народ, можуть ефективно натиснути: пригрозити відмовою від євроінтеграції, призупинити видачу кредитів МВФ, накласти санкції чи навіть найстрашніше – заморозити банківські рахунки українських олігархів і чиновників за кордоном. Саме тому з України сьогодні намагаються зробити Чехословаччину зразка 1938 року – країну, ослаблену сепаратизмом, широкими автономіями ворожих нацменшин, які працюють на ворога, і яка всім намагається догодити, урізаючи дедалі більше власного суверенітету. Звісно, тоді все відбувалося за рекомендаціями Європи і закінчилося повною окупацією та розчленуванням цієї країни. За всі роки незалежності українська влада діяла саме за таким сценарієм, і ніколи не набиралася мужності брати приклад з країн Балтії чи Ізраїлю, які захищають власний суверенітет – не дивлячись на те, чи подобається це ворогам і західним партнерам.

На сьогодні Україна задекларувала на словах готовність до виконання Мінських домовленостей, які мають надати «особливий статус» Донбасу, і лише завдяки сепаратистам, які, обстрілюючи українські позиції, не виконують Мінських угод, ми досі зберігаємо незалежність та відносну національну стабільність в країні. Якщо ж Україна піде нав'язаним шляхом «примирення та реінтеграції» окупованих територій без закону про колабораціонізм – це означатиме, що всі жертви та кров, пролита в боях українськими військовими, були марними.

 

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ