Прикро те, що неперебірливі українці обирають роботу у РФ, і навіть складається враження, що їм байдуже, чим займатись: будувати Керченський міст у анексованому Криму чи дачі російським олігархам. Лиш би платили.
І при цьому влада, яка мала б робити все, щоб українці залишались на Батьківщині та розвивали країну, навпаки – стимулює заробітчанство. Мовляв, їдьте хоч у Росію, хоч у В'єтнам, головне – не заважайте нам впроваджувати «реформи» своїми розмовами про безробіття. І всі нібито задоволені.
Дані досліджень подаємо мовою оригіналу
Чому під час війни навіть мешканці Західної України, які вважаються патріотами, готові працювати на країну-агресора? Що з нашою психологією не так? Та наскільки це небезпечно для держави?
Про це «Вголос» спілкувався із соціальним психологом, завідувачем лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України Вадимом Васютинським, дисидентом, правозахисником Степаном Хмарою та соціологом Київського міжнародного інституту соціології Володимиром Паніотто.
«Це вкрай тривожна ситуація, яка відображає рабську позицію українців»
75% опитаних українців на сході та 58% на заході підтримують заробітчанство у РФ під час війни. Чому так?
Володимир Паніотто:
Дослідження, яке показало, що 58% мешканців Західної Україні підтримують заробітчан з Росії, – це для нас дуже несподіваний результат. Навіть деякі російські пропагандистські ЗМІ його передрукували, написавши, що більшість населення України хоче виїхати у Росію. Зрозуміло, що з їхнього боку – це чиста маніпуляція. Адже питання було про те, як вони ставляться до тих українців, що їздять на заробітки у РФ. І частина опитаних заявила, що це нічого страшного – це приблизно 20%, а 40% вважає, що якщо у людей немає роботи вдома, то можна заробляти і у РФ. Це не означає, що вони позитивно ставляться до цього явища, але вони в силу тих чи інших обставин це допускають. Ті, які категорично не сприймають заробітки у Росії, – їх справді меншість.
Такі дані відображають також прагматизм українців та співчуття до тих, хто працює за кордоном. Оскільки, коли ми запитували, чи вони самі б працювали у Росії, то позитивно відповідали 4,9% опитаних. А тих, хто готовий їхати просто негайно, – було 2-3%
Степан Хмара:
Я рідко коли довіряю соціологічним дослідженням і дуже обережно оцінюю їхні результати. Але у будь-якому випадку, якщо це правильні дані, то вони свідчать про те, що наше ставлення до заробітчан у РФ є неправильним. Це вкрай тривожна ситуація, яка відображає рабську позицію українців. Для самого існування України – це небезпечно, це ж фактично повторює шевченківське «за шмат гнилої ковбаси». Це не доведе до добра, бо з агресором потрібно поводитись агресивно. Це свідчить про дуже нездоровий клімат у суспільстві.
Вадим Васютинський:
На території Західної України, зокрема Галичини, як ми знаємо, високий рівень патріотизму. Але саме там живе багато тих, хто хоче втекти з України, що не є свідченням любові до своєї землі. Український патріотизм і бажання емігрувати з країни якось дивним чином вживаються у свідомості галичан. Виникає справді парадоксальна ситуація: галичанин любить Україну, але любити її у Канаді чи США йому буде краще і простіше.
Я вважаю, що це прояв гібридного стану масової свідомості, який, як виявилось, успішно просуває Росія. Але тут насправді проблема не тільки у Росії. Гібридна інформаційна війна, глобалізація призводить до того, що ми самі не до кінця розуміємо, а що ж відбувається на Донбасі. Для галичан війна – далеко на сході, вони часто думають, що їх вона не стосується. До того ж, немає активних військових дій, а тому ми усі розслабились. Мешканці Заходу України живуть далеко від лінії фронту, їм невідомо чи просто байдуже – там воює Росія чи місцеві сепаратисти. Оскільки є лише розмови про РФ, немає жодних чітких дій з боку тієї ж держави. А тому у людей немає чіткого ставлення до війни і до країни-агресора. Натомість є розуміння того, що треба якось жити і якось заробляти.
Окрім того, у галичан є ще територіальний і ментальний фактор. Тобто на території Західної України загальноукраїнська свідомість дуже висока, там є культ Івана Франка, Лесі Українки і Тараса Шевченка. Для галичан Східна Україна – це великою мірою абстрактний образ: Шевченко, вишиванка, гопак. Коли вони зустрічаються з реальністю, то Східна Україна, яку бачать, не така: це російськомовне, часто зрадянізоване населення. Ця Україна їм не близька по духу. А тому цю війну галичани часто сприймають, як боротьбу за не зовсім їхню Україну. Йти воювати за Донбас готова невелика частина Західної України.
«Українці можуть спокійно їздити на заробітки в РФ, коли їх рідні чи сусіди воюють з агресором»
Але чи можна бажання мігрувати з країни і заробляти у Росії прикривати патріотизмом? Це якийсь дисонанс.
Вадим Васютинський:
Це свідчить про те, що у галичан, як і, зрештою, у всіх українців, поряд з високим рівнем патріотизму присутній невисокий рівень громадянської свідомості. Але, наголошую, що таке є не тільки на Галичині – це проблема усього українського суспільства. Оскільки ще за радянських часів задумувалось так, що ми не мали бути громадянами України, ми мали любити і підкорятися Комуністичній партії. Звідси виходить, що люди не бачать причинно-наслідкового зв'язку між своїми повсякденними справами і проблемами в державі. Тобто я – громадянин, живу в Україні, але є влада, яка все вирішує, а я тут ні до чого. І ця побутова, повсякденна поведінка людей ніяк не корелюється із політичними справами. А тому люди можуть спокійно собі їздити на заробітки в Росію. І це при тому, що їхні рідні чи сусіди у той же час воюють на Донбасі. Це комплексна проблема українців, вона присутня у всіх сферах життя і відображається не тільки у лояльності до заробітків у РФ. Наведу приклад: от ті люди, які живуть у Карпатах, вони люблять ліси, полонини. Але, як це не іронічно, ті ж місцеві мешканці Карпати своїми руками їх вирубують, аргументуючи це тим, що потрібно «заробити копійку, а олігархи все одно вирубають». Розумієте, не олігархи прийшли рубати карпатські ліси, а місцеві. А якби ці ж місцеві мешканці принципово відмовлялись, проявляли свою громадську позицію та робили усе, щоб ліси не вирубували, – вони б досягли своєї мети.
Це означає, що українці вперто не хочуть розуміти, що між тим, як вони поводяться у своєму повсякденному житті, та тим, які справи у державі, існує зв'язок. А свою поведінку, брак громадянської свідомості патріотичні галичани, як і інші мешканці України, виправдовують будь-чим: владою, відсутністю роботи, потребою у грошах. До себе у нас немає претензій. Владу важко ідеалізувати, але цю владу ми обираємо самі. Вона є відображенням нашого суспільства.
Які соціально-економічні причини того, що Україна підтримує своїх співвітчизників, які їздять на заробітки у РФ?
Степан Хмара:
І справді, не забуваймо, що такі результати, окрім психологічних чинників, залежать від багатьох факторів. А це – злиденність, це влада, яка обкрадає населення. А населення замість того, аби з'ясовувати причину, готове заробляти будь-де. Інший фактор – люди дивляться на свою владу. А який приклад та показує? Торгівля з окупантом зростає, невістка Порошенка – росіянка.
А хто зараз говорить про війну? Ви чули: телебачення мовчить, російські артисти у нас виступають, а наші – у РФ. Про війну згадують тільки тоді, коли на Донбасі обстрілюють наших і гинуть військові. Влада не показує, що вона не співпрацює з Путіним, не поспішає визнавати Росію агресором. А тому і люди так ставляться до Росії та до загрози агресії з боку Кремля. Влада поводиться аморально, тому і народ так і робить: влада торгує, ми їдемо на заробітки.
«Якою є її громадяни – такою є і держава»
Така поведінка українців, як відсутність громадянської свідомості, лояльність до тих, хто розбудовує країну-агресора, шкодить розвитку України?
Вадим Васютинський:
Звичайно, що шкодить. Адже держава – це той же народ, це наша організація. Якою є її громадяни – такою є і держава. І така не досить свідома поведінка народу обертається тим, що держава не є ефективною. А наші співвітчизники, не усвідомлюючи цього, казатимуть, що це не вони винні, а винна держава, влада. Але владу обираємо ми – і навіть той факт, що ми не маємо з кого обрати, обираємо краще з гіршого – це теж є ефектом нашого сьогоднішнього занепаду. І тут, звичайно, можна пригадати радянську владу, яка призвела до цього стану, можна ще на когось понарікати. Але головне – це стан нашої свідомості. А він недостатньо громадянський, гібридний. Звідси і випливають усі наші проблеми. От росіяни значно більше зорієнтовані на державну вертикаль, вони готові відмовлятися від своїх житейських переваг на користь держави. І в цьому розумінні їхня держава потужна, хоча зі своїми проблемами.
В Україні громадяни більшою мірою дбають самі про себе, наприклад, що стосується економічного благополуччя, але рівень готовності пожертвувати своїм комфортом задля загальносуспільних чи державних інтересів – у нас він нижчий. І якщо велика частка українців попри агресію продовжує їздити у РФ, то велика частка росіян зараз не хоче їхати в Україну. Хоча не ми на них нападали, але у них рівень ненависті до українців, викликаний загальнополітичними процесами, є значно вищим. Ми ж мовчимо.
Коли хоча б мешканці Західної України усвідомлять небезпеку від агресора та нарешті почнуть критично ставитись до будь-яких дій, пов'язаних з РФ?
Вадим Васютинський:
Якби, не дай Боже, війна дійшла до Галичини, була набагато гострішою, різкішою чи було багато потерпілих – то мешканці Західної України і більша частина українців мобілізувались би і діяли зовсім по-іншому. Ми ж не скажемо, що галичани боягузи чи вже зовсім байдужі до своєї держави. Це той регіон України, де раніше найактивніше воювали проти совітів. Але тоді вони воювали безпосередньо на своїй території. І вони б повторили це, коли була б небезпека.
Марія Бойко, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ