В незалежній Україні справами туристичними відав донедавна спеціальний держкомітет. Під мудрою опікою цього відомства багатющі рекреаційні ресурси найбільшої країни Європи стало приносили їй фантастично мізерний дохід. Нова влада спробувала була об’єднати культуру й туризм під одним міністерським дахом, проте довгоочікуваний туристичний бум на українських теренах так і не розпочався. Зрештою, владі ввірвався терпець і два поважних відомства – Мінтранспорта та Міноборони – виступили на туристичному ринку зі спільною ініціативою...
В розпал сезону дістати на феодосійському вокзалі квиток до Львова доволі непросто. Підходячи до каси, автор цих рядків прорахував низку можливих варіантів: якщо не на цей потяг – може бути на той, або на той, або... Зрештою, пошук касира увінчався успіхом і квиток був у мене в руках. Однак чому цього потягу нема в загальному розкладі руху? Адміністратор запевнила, що такий рейс справді існує, але тривалість пошуку й розгублений вигляд клеркині не додали певності та душевного спокою. Ситуація повторилося згодом на сімферопольському вокзалі, й лише зайнявши, врешті-решт, місце у вагоні, я подумав був, що все гаразд. Як з’ясувалося, розслаблення було передчасним.
Ні, підозрілих обставин не бракувало від самого початку подорожі! Напівпорожні вагони – за відчутного браку квитків у вільному продажі. Повна відсутність „внутрішньої” торгівлі – в потязі, якому належало їхати майже дві доби, ніде було купити бодай пляшку „мінералки” чи пачку печива... „Додаткові”, як самий потяг, провідниці, які плуталися в своїх службових обов’язках і мали неприховано бомжівські манери... Проте на все можна було не зважати, допоки вагони бадьоро котилися на північ. Однак це протривало недовго – за Джанкоєм потяг почав збавляти швидкість і, зрештою, на неозначеній у жодному розкладі станції Мамут зупинився зовсім.
Потяглися хвилини очікування. Міцніли передчуття чогось недоброго, певність у тому, що наступного вечора ми будемо ще ген далеко від львівського перону... Пасажири відходили все далі від своїх вагонів, проте станція жила в „розвинутому соціалізмі” – торговельних „точок” катма, не було видно навіть всюдисутніх бабусь із кошиками. Найрозгубленнішими виглядали двоє молодих чеських скелелазів, які з кримських полігонів верталися на батьківщину – у себе в ЄС бідаки вже відвикли від подібних сюрпризів. Але гіршою за спеку, комарів, брак їжі та питва була повна відсутність будь-якої інформації.
Стоянка тривала вже з півтори години. Я зауважив, що попри нас не проїхав жодний потяг – і це на лінії, де влітку їх має проходити до сотні за добу!.. Зрештою вздовж вагонів понеслися чутки, що десь під Мелитополем, у сумнозвісній Новобогданівці знов рвуться снаряди, відтак рух зупинено на невизначений термін і нас везтимуть обхідними шляхами. Але то були лише чутки – жодних указівок провідникам, жодного оголошення по радіо або в інший спосіб.
Зрештою, близько півночі ми рушили назад у Джанкой. Там потяг простояв до ранку, після чого зійшов з маршруту й поїхав у північно-західному керунку. Ми подовгу зупинялися коло кожного стовпа, дивуючись, наскільки міцно затримався „соціалізм” (у сенсі відсутності торгівлі) у цих південних степах. Стоянка в Херсоні тривала близько п’яти годин(!), але й тут нас примудрилися загнати на таку віддалену колію, що пошук чогось питно-істивного виявився марним. Неквапно, кружними шляхами помандрували звідти на Запоріжжя, щоб із добовим запізненням встати в свій графік.
Аж тоді я почав розуміти прихований задум цієї подорожі! Краєвиди за вікном змінювалися, мов ілюстрації з альбому „Мальовнича Україна”: золоті соняшникові лани, обтяжені плодами сади, блакитні ставки у глибоких ярах... Мовчу, бо чари українського Степу описано такими славетними перами, що де вже моєму вбогому курсорові! Тут мандрували колись сармати й хозари, сунула Чорним шляхом татарська орда, гонив за невловним Махном затятий Пархоменко... Яку промоцію українських туристичних принад підготували для нас та іноземних гостей залізничники! Як подбали вояки про відтворення реалій історичної доби, коли „гремела атака и пули звенели”! Ось тільки забули прислати кваліфікованого гіда й... спитати нашої згоди на участь у цьому заході
Не маю істотних претензій щодо затримки в дорозі – у надзвичайних обставинах „Укрзалізниця”, як могла, вберегла нас від серйозної небезпеки. Кажуть, за кордоном жертвам подібних обставин надають готелі, оплачувані обіди, альтернативні засоби пересування – проте європейський рівень форсмажорного сервісу є несумісним із чинними економічними реаліями країни. Однак на жодному рівні залізничної ієрархії ніхто не подбав про невідчужувані людські права пасажирів: по-перше, на отримання вірогідної інформації про ситуацію та її розвиток, а по-друге – на бодай мінімальні заходи додаткового сервісу.
Уявімо неможливе: цим самим рейсом їхав якийсь дуже високий чиновник. Що, він так само мучився б невідомістю, нервово курив на пероні, приставав із питаннями до провідниць-бомжих?.. Де там – щокільканадцять хвилин начальник поїзда особисто доповідав би високому достойникові, якою є поточна ситуація й що робиться для її усунення. Але точнісінько таке ж право знати, що з ними відбувається мають і сивочолий ветеран із високим тиском, і молода матуся, в якої через спеку та хвилювання ось-ось пропаде грудне молоко! Для них ця інформація так само є „державною” й „стратегічною”, як і для міністра, котрий поспішає на президентську нараду
Спостерігаючи пожвавлення зусиль офіційного Києва в царині євроінтеграції, ловлю себе на думці: невже влада всерйоз переконана, що основними перешкодами на цьому шляху є непоступливість брюсельських чиновників та протидія проросійських нардепів? Невже не розуміє, що головні проблеми лежать на рівні масової ментальності та поведінкових стереотипів українців? Те, що українські залізничники бачать у своїх клієнтах не суб’єктів рівноправних економічних та громадянських стосунків, а об’єкт технічних і фінансових маніпуляцій – для Брюсселя, можливо, дрібниця. Проте тисячі подібних „дрібниць” створюють цілком певне враження про країну – й зумовлюють появу на нашому „шляху до Європи” дедалі нових малозрозумілих зигзагів.
ІА "Вголос": НОВИНИ