[media=61311,61312,61313,61314,61315,61316]
Начальник Управління СБУ у Львівській області Ю. Кіцул вирішив зустрітись з журналістами, щоб повідомити про нелегку долю історика Забілого та ситуацію навколо музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького".
Щиро усвідомлюючи пришвартовану до нього роль стрілочника на даному історичному етапі, Кіцул безповоротно впав на мороз та увімкнув простонародного дурачка, для того, щоб випустити пар всенародного обурення, принаймні в обличчі присутніх журналістів та нардепа Кендзьора.
З Кіцулиних вуст щедро полились різноманітні канцеляризми разом зі щирим каяттям про те, що громадянин Кіцул володіє обмеженою інформацією про нелегку долю громадянина Забілого, оскільки усім процесом рулить якийсь київський мен, розташований на вищому щаблі субординації, а він, тобто, Кіцул – просто вийшов прогулятись, це не його компетенція і він нічого не знає, окрім того, що дозволено знати в межах того, що можна знати.
Перебуваючи у достатньо незручній позі вуличного еквілібриста, як посередника між людьми та набріоліненим френдом ляльки Барбі – Хорошковським, Кіцул повідомив, що не було ніякого затримання, а було запрошення для дачі пояснень, що уся катавасія відбувається за фактом перевезення засекречених документів (третіх осіб, взагалі, пропустили повз вуха через незнання про їх існування), а не через світлий лик товариша Забілого. І тому, жодної політики у тому не має, а є лише внутрішня справа СБУ.
У цей час обурена громадськість сконцентрувалась на чолі нардепа Кендзьора, який почав довго розводити демагогію про каральні органи СБУ без мінімального позитивного ефекту та навіть натяку натиснути на якісь емоції у присутньої громади. Громада оцінила спіч Кендзьора повним незарахом та його нарцисичним водоглядством і тільки журналіст газети "Галицька брама" пантувався статусом кореспондента "Нью-Йорк Таймс".
Легкий переляк Кіцула від усвідомлення такої важкої ноші, деформував його голову ще глибше у плечі і прикрив шию вольовим підборіддям працівника безпечних служб. Закралась крамольна думка, що, можливо, так Кіцулина совість з глибин взиває до його світлого розуму і зараз він, плюнувши на усі субординації, намалює нації якесь одкровення з життя Забілого при дворі Хорошковського. Але даремно закрадалась така думка, субординація та згадка про долю декабристів ще більше зацементували Кіцула у зніяковілій позі вуличного еквілібриста.
Кіцул гусарно спростував інформацію інсайдерських джерел про бажання Хорошковського закрити "Тюрму на Лонцького". За словами Кіцула: "музей працював, працює і буде працювати". Хоча й існує бажання спихнути "Тюрму на Лонцького" з балансу СБУ, але ніхто з так званих і патріотично налаштованих структур Львівщини не хоче ніби бавитись таким баластом. Тому мова, про передачу музею "Тюрма на Лонцького" у треті руки не відповідає намальованій Кіцалом дійсності.
У контексті третіх рук можна згадати призупинену (?) замутку навколо "Тюрми на Лонцького" Андрія Садового і його юного друга Тараса Чолія та минулорічний хайп певної громадськості Львова проти підпорядкування Музею "Тюрма на Лонцького" СБУ на сайті, який громада небезпідставно примазує до того ж Садового.
За такої мази не дивним є й приземлення на тому ж сайті, тільки незрозуміло чому такої переляканої, статті "Замкнуте коло "спеціальної" української історії" у якій історик В. Расевич безапеляційно бакланить та самовпевнено (бо тіпа, об’єктивно) апелює до "спеціальної" історії "спеціального" історика "правильного" історіописання Р. Забілого, не хвилюючись, що сам непохитно стоїть на позиціях "спеціального" історика "спеціальної" історії "правильного" історіописання.
Присутність у неті такої статті є зрозумілою з рубіконів папіка Садового, але її перелякана міжрядковість незрозуміла з досвіду старшого товариша В. Расевича – Ярослава Грицака. Останній якось пробував схилити українців до вибачення перед євреями за допомогою тоталітарного лексикону. Але швидко усвідомивши тупиковий розвиток такої еволюції академічного тексту, пішов спасатись з вершин та низин. І вже незабаром, відчувши себе окриленим та класово дозрілим, почав мінімальним дозами самоіронізувати у текстах, на початках, щоправда, впадаючи від аматорської незвичності у мазохізм. Але бажання до виправлення та працю над помилками можна лише вітати. Чого не напишеш про текст товариша Расевича, бо ж чужі помилки нікого нічому не вчать.
Інсайдерські джерела повідомляють, що СБУ вже телефонувало певній к-ті українських істориків з проханням не підписуватись за відбілення історика Забілого, а юним дослідникам конспірологічних теорій повідомляється, що годинники Кіцула та присутнього начальника слідчого відділу були помічені на правих руках вищезазначених громадян. І формально їх вже можна записати до полум’яних прихильників стайлу Вовочки Путіна.
фото: tfo.net.ru
ІА "Вголос": НОВИНИ