«Платні друзі» РФ у Європі
Нещодавно громадськості стало відомо, що ціла низка антиукраїнських акцій у Польщі була організована громадянином Білорусі Олександром Усовським, який отримував за таку діяльність кошти від глави сумнозвісного Інституту країн СНД Костянтина Затуліна. Зокрема, на створення громадської організації, яка працює в інформаційному просторі «Вишеградської групи» і просуває ідеї «руского міра» у Східній Європі, було виділено бюджет проекту - 42 тисячі євро на місяць. Усовський завів зв'язки серед проросійських організацій у Східній Європі, спілкувався з представниками ультрашовіністичних організацій, євроскептиками, радикалами правого і лівого спрямування, отримуючи з російських джерел фінансування на проекти, які обходилися 30 тисяч євро, з обумовленим терміном виконання декілька тижнів. Займався Усовський також і лобістською діяльністю: намагався через помічників депутатів вплинути на членів польського Сейму для прийняття антиукраїнських рішень. Ще одним проектом Усовського була така собі «Ченстоховська декларація про заборону русофобії в Польщі». У листуванні Усовського хакери знайшли детальний опис витрат за цим планом. Ціна питання - 75 тисяч євро. Не в останню чергу погіршення польсько-українських відносин відбулося за участю таких російських агентів, як Усовський, які влаштовували провокації і демонстрували медіа платну масовку у вигляді антиукраїнських акцій.
Усовський - лише один з тисяч «платних друзів РФ у Європі» - безпринципних заробітчан, які не цураються заробляти на російській агресії проти демократичних країн, і, зрештою, проти його країни також. Виконуючи для росіян аналітичні записки, організовуючи масовку, роздаючи маргіналам по 50-100 доларів, підкуповуючи польських політиків, такі, як Усовський, безумовно залишають собі частину виділених Кремлем коштів і безбідно живуть без потреби ходити на роботу. А в Москві не шкодують грошей на пропаганду та агентуру проти України, Грузії, країн Балтії, на підривну діяльність проти Туреччини, Європи, США. Всередині ЄС діють та фінансуються численні антиєвропейські партії, маргінальні об’єднання фашистського і комуністичного спрямування, громадські рухи та куплені російськими олігархами європейські медіа, які готують ґрунт для дезінтеграції євроспільноти. І все це при тому, що у самій РФ, в «енергетичній наддержаві» безліч сіл не газифіковані, росіяни палять дровами, дороги в жахливому стані, а багато шкіл та лікарень практично розвалюються. Путін приділяє більшу увагу фінансуванню європейських лівих маргіналів, аніж соціальним виплатам для свого народу.
«Російська пропагандистська машина охоплює 600 млн людей у 130 країнах по всьому світу на 30-ти мовах», - зазначає заступник помічника держсекретаря США з питань Європи та Євразії Бенджамін Зіфф. Після утвердження Путіна, більшість європейських соціалістичних партій знову повернулися до кремлівської годівниці. Серед європейських партнерів Путіна у ЄС виділяються Австрійська партія свободи, французький Національний фронт, італійська «Ліга Півночі», угорська радикальна націоналістична партія «Йоббік» і навіть правляча партія «Фідес» з прем’єром Віктором Орбаном. Москва по-різному підтримує різні сили в Польщі, Чехії, Словаччині і щедро віддячує їм за їхню проросійську позицію. Наприклад, ультраправий «Національний фронт» отримав 9 мільйонів євро у російському банку.
Крім партій та громадський організацій, російські олігархи, всі без винятку підконтрольні Кремлю, активно скуповують європейські медіа. Так, російський мільярдер Олександр Лебедєв, колишній шпигун КДБ у Лондоні, купив британську газету Evening Standard, тираж якої одразу зріс від 250 до 600 тисяч. Тепер олігарх вирішив купити ще й газету Independent, в якої почалися фінансові труднощі. Інший російський бізнесмен Сергій Пугачов купив популярну в минулому, але сьогодні неліквідну французьку газету France Soir. Безумовно, головною метою росіян на європейському медійному ринку є вплив на громадську думку європейців і трансляція латентної пропаганди.
Значно більші суми Кремль витрачає на інформаційні кампанії в європейському інформаційному просторі. Ядро медійної системи впливу становить державна телевізійна й радіомовна кампанія (телеканали «Росія-1», «Росія-2», «Росія-24», «РТР-Планета», «EuroNews» тощо), річний бюджет на поливання брудом України якої близько 1,3 млрд доларів. На ближній орбіті розташоване інформаційне агентство «Росія сьогодні» (телеканал Russia Today, РІА «Новини» тощо) з річним бюджетом у 650 млн доларів, холдинг «Газпром-медіа» (телеканали «НТВ», «ТНТ», радіостанції «Ехо Москви», «Авторадіо») та «Національна Медіа Група» (телеканали «Пятий канал», РЕН ТВ, LifeNews TV, газета «Известия») з видатками по 300 млн доларів, широко розгалужений «Перший канал. Всесвітня мережа» з бюджетом у понад 200 млн доларів. Друкована пропаганда розміщена 16 мовами у додатках до популярних видань. Це іще понад 10 млн доларів видатків, підрахував експерт В’ячеслав Гусаров.
Не менший інформаційний вплив мають засоби мережевої комунікації. Утримання соціальної інтернет-платформи з сайтів «Однокласники», «ВКонтакті» та «Мой Мир» обходиться у близько 50 млн доларів. Ще понад 30 млн доларів становить річний заробіток інтернет-тролів, готових цілодобово створювати потрібні записи в соціальних мережах. А потрібні «експертні висновки» для публікацій постачає ціле гроно соціологічних служб та аналітичних центрів. Їхня замовна форма роботи обходиться Кремлю приблизно у 100 млн доларів. За оцінками експертів Центру воєнно-політичних досліджень, сума російських асигнувань на інформаційну війну перевищує 3,4 млрд доларів., зазначає експерт В’ячеслав Гусаров.
Кремль не шкодує ніяких коштів для купівлі європейських газет та журналів, скуповує лояльність європейських знаменитостей, фінансує ліві та праві партії європейських країн на фоні загального збідніння пересічних росіян. Поки середня зарплата в Москві падає настільки, що з РФ виїжджають навіть молдовські, таджицькі та українські заробітчани, Росія фінансує з держбюджету тисячі європейських утриманців заради амбіцій статусу «супердержави» та ефемерного «російського впливу» закордоном. Хоча Москва має прецедент подібної стратегії в недалекому минулому.
Як СРСР змагався з США
Кілька десятиліть тому ослабити та розколоти Захід намагався СРСР, влада якого тримала у злиднях власне населення, щоб збудувати найбільший ядерний арсенал, утримувати компартії в десятках країн світу та фінансувати мережу шпигунів, пропагандистів й інших «платних друзів» за кордоном. Фінансувалися компартії Франції, Італії, ФРН, Бельгії та Голландії, спонсорувалася комуністична преса, зокрема газета Le Drapeau rouge, отримували фінансову допомогу європейські страйкові комітети і профспілки, друкувалися десятки тисяч листівок та агіток. Радянським агентам вдалося купити лояльність світових знаменитостей, які мали впливати на громадську думку європейців схвальними висловлюваннями про комунізм, СРСР, радянський лад, колгоспи, індустріалізацію та радянських вождів. Декларували свою прихильність до комунізму художник Пікассо, відомий фізик Альберт Ейнштейн, письменник Ромен Ролан, Герберт Уелс, хімік Жоліо Кюрі, десятки діячів кіно, театру, мистецтва, науки та літератури. Так, французький письменник Анрі Барбюс, відвідавши СРСР, отримав 400 тис. франків на антифашистський конгрес у Парижі, після чого видав книгу, в якій розхвалив комунізм як рай на землі та найпрогресивніший суспільний лад.
Фінансування та озброєння від Москви одержували Ангола, Мозамбік, Нікарагуа, Гвінея, Єгипет, Куба, Венесуела, КНДР. Ще десятки країн отримували допомогу від радянського режиму, зокрема безоплатну. Наприклад, під час в'єтнамської війни СРСР щоденно надавав В'єтнаму безкоштовну допомогу розміром у півтора мільйона карбованців, тоді як більшість українських сіл у ті роки не було електрифіковано, а значна частина школярів ходили босі, бо в космічній «супердержаві» бракувало взуття. Загальну допомогу СРСР африканським країнам оцінюють у 120-150 млрд доларів, а допомогу радянських лікарів, вчителів, інструкторів та інженерів взагалі важко оцінити. Всі ці кошти спрямовували заради ослаблення та витіснення з Африки англійського, французького, бельгійського чи португальського економічного впливу. СРСР витрачав мільярди доларів на будівництво електростанцій та підприємств в регіонах, де не було промислової інфраструктури, постачав десятки автомобілів у країни, в яких не було доріг, заправок, водіїв та технічних працівників. Іржаві груди радянського металу стали наочними пам'ятниками економічної стратегії Москви і однією з головних причин економічного її занепаду.
РФ і сьогодні лідирує у списанні боргів країнам Африки. Москва вже списала їм понад 20 млрд. доларів. Поки звичайні росіяни чекають ремонтів доріг та будинків, у російських регіонах бракує підприємств та робочих місць, а російські сироти й пенсіонери у деяких містах помирають від голоду, Путін списує десятки мільярдів доларів диктаторським режимам Африки й Латинської Америки, аби лише зберегти в цих регіонах ефемерний російський вплив. Дедалі більше збідніла Росія не шкодує мільярдів доларів на дестабілізацію Євросоюзу, тоді як мільйони росіян ледве зводять кінці з кінцями. Кілька років тому Москва навіть пропонувала виділити багатомільярдний низьковідсотковий кредит Греції – звичайно ж, заради геополітичних амбіцій і за рахунок простих росіян.
Проте навіть російські мільярди, вкладені у дезінтеграцію ЄС, чи формування «позитивного іміджу» закордоном, в умовах демократії не дають жодних гарантій ліквідності і часто виявляються викинутими на вітер. Всі багатомільйонні інформаційні кампанії, оплачені Кремлем заради покращення іміджу Росії у світі, миттю розвіюються після чергових злочинів російських військ, збиття цивільного літака чи потурання правами людини у Росії. Поки росіяни «з розумінням» затягують пояси, аби дочекатися остаточного краху «загниваючого Заходу», в РФ можуть банально закінчитися гроші і Федерація повторить долю СРСР. Проте, якщо Росія викидає мільярди на вітер задля ведення інформаційної війни, Україна у інформаційній війні закордоном сподівається лише на добру волю «західних партнерів».
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ