Останнє соцдослідження групи «Рейтинг», проведене у вересні 2016 року, показало, що 30% українців скоріше хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання, 40% - хотіли б працювати там. Основні причини виїзду, які вони вказують: отримання кращих умов життя (53%), бажання забезпечити краще майбутнє для дітей (41%), відсутність достойної роботи в Україні (32%). Серед інших мотивів: 13% - з метою кращої самореалізації, 8% - через не відчуття себе в безпеці в Україні, 7% - з метою отримання кращої освіти або кращого медичного обслуговування, 5% - через кращі умови ведення бізнесу за кордоном.
Загалом чверть опитаних українців вже цікавилися можливостями працевлаштування за кордоном. Майже 40% опитаних, які бажають працювати за кордоном, готові лишитися там на термін від 1 до 5 років. Водночас молодь, прихильники євроінтеграції скоріше готові лишитися на більш тривалий термін – від 3 років, а люди з досвідом роботи за кордоном частіше розглядають можливість виїзду за кордон на постійне місце проживання.
Дещо раніше дослідження компанії TNS Online Track показало ще плачевніші результати. Порівняно з даними вересня 2015 року, кількість українців, які готові переїхати на постійне проживання закордон значно збільшилось. 65% респондентів вказали, що хотіли б виїхати з країни, з них – третина не мають можливості виїхати, 8% хотіли б виїхати тимчасово, поки ситуація не стабілізується, а 20% хотіли б виїхати закордон на постійне місце проживання..
Голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні під час виступу на Форумі мігрантів УГКЦ Центральної та Західної Європи, що відбувся наприкінці жовтня у Фатімі заявила: Україна переживає бум внутрішньої і зовнішньої міграції. Війна на Донбасі та анексія Криму стимулюють мільйони українців шукати кращої долі для себе та своїх родин за кордоном. За різними даними, сьогодні за кордоном працює від 5 до 8 млн українців. За даними Комітету статистики Євросоюзу, у 2014 році найбільше дозволів на тимчасове проживання в ЄС було видано громадянам України. За один рік – 300 тисяч дозволів. Найбільше українців їдуть працювати до Польщі - 22,5%, далі - Чехія, Італія, Німеччина. Тільки у Польщі, яка у 2015 році обійшла Росію за кількістю українських заробітчан, налічується близько 1 млн наших громадян”, - відзначила Голова Європейського конгресу українців. При цьому поляки відверто зізнаються, що українці фактично рятують їх економіку, до того ж заповнюють ті діри, які залишили по собі їх співвітчизники, що виїхали до Англії.
Про що свідчать такі еміграційні настрої і які вони матимуть наслідки «Вголос» розпитував у директора центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрія Сиротюка та директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка» Ірини Ключковської.
Як пояснити ці еміграційні настрої українців і до чого вони можуть призвести загалом?
Юрій Сиротюк: Це катастрофічні наслідки для будь-якої незалежної країни, тому що зневіра щодо перспективи в цій країні підриває перспективу держави в цілому. Адже виїжджає за кордон, здебільшого, працездатна молода людина, активна, ініціативна людина. Коли були останні великі хвилі еміграції?Наприкінці XIX ст., коли з Галичини, Буковини, Закарпаття українці їхали освоювати Канаду та США, коли зі східної України люди емігрували на територію нинішньої Казахстану чи далекого сходу. Ці явища відбуваються тоді, коли люди не можуть себе реалізувати в себе вдома. Риба шукає, де глибше, а людина – де краще. Люди розуміють безвихідь, намагаються від неї втекти і тут їх засуджувати не можна. Інше питання, що усі ці наміри можуть свідчити про чергову велику хвилю еміграції. Вона може посилитися, коли ми отримаємо безвізовий режим, коли все молоде працездатне населення виїде і навіть не в країни з високорозвиненою економікою, як Англія чи Німеччина, а до сусідів – угорців, поляків, де й там зарплати є вищими, аніж у нас. І це певний вирок політичній системі.
Що показує світова статистика еміграції?Люди не їдуть з країн економічно-розвинутих, соціально-справедливих, мирних, а ключове питання – своїх. Адже, якби не було погано італійцю жити в Італії, це його країна, країна, яка за нього турбується. На жаль, українська держава не демонструє, що вона переживає за своїх громадян. Жодних кроків проти відтоку людського капіталу вона не робить. І тому, розуміючи, що ця держава їх не захищає, люди також не відчувають перед нею своїх обов’язків. Бо це трагедія для країни в умовах війни, коли люди прагнуть не захищати країну, а виїхати з неї. Але це не вони винні, а той політичний режим, який є. Я скажу, що в Україні впродовж багатьох років ведеться свідомо політика витіснення українців зі свої держави. І це неправда, що проблема вигятково пов’язана з робочими місцями. Адже раніше у нас лунали заклики відкрити доступ до України мігрантам з Азії та Африки: якщо до нас хочуть переселити мігрантів, то значить робочі місця є?
Це така політика, яку веде колоніальна держава. Україна, на жаль, і далі залишається такою неоколонією, коли витягуються із землі всі ресурси, коли ніхто не дбає про розвиток освіти й медицини, про людей, адже вони лише раби, які потрібні для роботи. І тому ключова проблема полягає у тому, що Україна далі лишається не українською, а українців з цієї країни просто витісняють. І зараз ми бачимо апогей усього цього.
По суті українці не є тими, які рвуться лише «за великим рублем». Вони їдуть за кордон не так з бідності, як з відчуття несправедливості. Бо українці – це нація, яка живе за принципом справедливості, а тут хтось жирує, хтось бідує, хтось гарує, хтось розкрадає, хтось воює, хтось танцює. І найгіршою є та зневіра в будь-які позитивні зміни, саме це штовхає націю шукати собі нову землю. На жаль, ми маємо таку ситуацію за останні роки, що українцем легше бути в Канаді і захищати свої права, аніж тут. Бо кожна нація дбає про своїх громадян, кличе їх назад, дає їм привілеї, поляки ось зробили «картку поляка», а про українців ніхто не дбає, тому їм доводиться дбати самим про себе.
Ірина Ключковська: Це дуже тривожні сигнали. Останнє, що я почула: за останній рік майже півмільйона українців отримали офіційні дозволи на роботу за кордоном. З них 400 тисяч людей – у Польщі, а решта в країнах ЄС. Це дуже тривожні тенденції і сигнал для суспільства в цілому і для влади, тому що вимивається найактивніша, найдієвіша, найздоровіша частина нашого суспільства. І не слід забувати, що це люди репродуктивного віку. Зараз ми розпочали вивчення міграційних настроїв студентів технічних університетів Львова, Києва і Харкова. І я переконана, що це дослідження засвідчать тенденцію відтоку висококваліфікованих кадрів з України.
Без сумніву, це має свої причини і перша з них – це нестабільність політична, економічна, це падіння рівня життя людей, проблеми кар’єрного зростання. І всі ці тенденції будуть лише посилюватися. Але знаєте, кожна річ має свій плюс і мінус. Я повернулася з Першого міжнародного форуму трудових мігрантів у Фатімі і побачила, наскільки наші трудові мігранти інтегрувалися уже в нових країнах. Ми в їх особі маємо, на жаль, не використаний потенціал. Це люди, які засвідчують свою здатність реалізовувати себе за нормальних здорових умов навіть у чужому суспільстві. Це люди, які набули нових знань і при правильній політиці цей капітал, без сумніву, можна було б використати для розвитку нашої держави. Так робить багато країн світу, таких як Китай, Ірландія, Ізраїль. Річ у тому, що ця політика у нас ще не напрацьована і механізму її реалізації немає. Але загалом ми повинні готуватися до потужного відтоку висококваліфікованих кадрів і великої частини населення. Бо ці останні цифри, соцдослідження нам на це вказують. Доки не стабілізується ситуація в країні, доки ми будемо в стані війни, доки будемо, як той човен, що пливе, але завжди є загроза, що він потоне, ми будемо стояти перед такими викликами. Тому мусимо навчитися давати на них відповіді.
Ми можемо говорити про те, що такої загрозливої еміграційної тенденції, як зараз, не було ще напевно з 90-х?
Юрій Сиротюк: Напевно що так, бо кількість розчарованих лише росте з дня на день. А коли буде введено безвізовий режим, хоча у мене щодо цього є дуже великі сумніви, вікно можливостей відчиниться ще ширше. Виглядає на те, що все притомне молоде населення виїде з України. І це буде однією з найбільших загроз національній безпеці. Бо виїдуть, здебільшого, мешканці західної, центральної України, виїде молодий актив і ми матимемо швидкий реванш проросійських сил.
Ірина Ключковська: Ми спостерігали потужну еміграційну хвилю всередині 90-х, яку називають четвертою. Ніхто насправді не вивчав, яка кількість людей тоді виїхала, адже 80% з них їхали нелегально. Більшість з них тепер легалізувалася, інтегрується і лише дуже незначна частина повертається. І насправді зараз ми є свідками нової великої хвилі еміграції. І хоча 80% з тих, хто виїхав, декларують намір повернутися в Україну, ніхто насправді не говорить коли. Є ще інша тенденція, коли виїжджають до одних країн, а набувши там громадянства, починають подорожувати у світ далі. Зараз ми чуємо також про неефективне використання набутого там капіталу, що емігранти не інвестують в Україну. Й справді інвестицій з боку трудових емігрантів в економіку України немає, але вони інвестують, наприклад, в освіту своїх дітей, в медицину.
Україна стоїть нині перед дуже серйозним викликом, але навіть на цей виклик можна давати нормальні відповіді і здобути для себе дивіденди і для своєї країни. Це нові набуті знання, нові засвоєні цінності, які в майбутньому можуть принести користь Україні. І попри те, що ми не спостерігаємо повернення мігрантів, Україна повинна бути готовою до цього, адже ми все робимо заднім числом. Однак держава повинна робити превентивні кроки і один з них - це реінтеграція, ми маємо бути готові до того, що емігранти повернуться сюди і створити їм відповідні умови.
Є й інші думки, на кшталт, що не варто стримувати людей з міграційними настроями, що це своєрідне очищення країни…
Це глибоко помилкова думка, адже держава для людини, як мати для дитини. Яка мати буде виштовхувати дитину в спину, вважаючи її баластом? Це як вигнання дитини з сім’ї. Завдання держави втримати будь-яку людину, бо це насправді трагедія для неї. Якщо б йшла мова, наприклад, про нацменшини, коли б росіяни сказали, що їм тут не комфортно і вони хочуть виїхати, це можна було б ще зрозуміти. Якби це сказали болгари, чи будь-хто інший, що їх дістало життя тут, це теж би було зрозуміло. Але говорити «нехай українці їдуть, бо вони баласт» – це не так. За кожну людину слід боротися, бо у ХХІ ст. світ перейшов у фазу ресурсних воєн. І людський ресурс найбільш ключовий. Україна одна з країн зі стрімко старіючою нацією, літня людина не поїде нікуди, вона залишиться і чекатиме на пенсію. А цю пенсію може платити лише молода людина, яка працює, яка сплачує податки. Якщо ми їй не дамо достойної роботи і зарплати, вона втече за кордон, то прирече ту стару людину і державу на бідне життя. Тому держава повинна боротися за те, щоб втримати своїх людей, а не відкривати двері для дешевої робочої сили з Африки чи Азії. Держава має боротися за те, щоб українці хотіли жити в Україні, хотіли народжувати тут. Ми маємо всі підстави стати геополітичним лідером, а щоб стати лідером на цьому центрально-східноєвропейському просторі, кількість населення теж відіграє значну роль.
Ірина Ключковська: Ми не можемо говорити про відтік людей, як про очищення держави – це неправильна позиція. Виїжджає здоровий елемент, люди працездатні, які здатні давати відповіді на ті умови, в яких знаходяться, не сидіти й плакати, а активно діяти. З іншого боку, ми не можемо зупинити міграцію – це об’єктивне явище, в умовах глобалізації воно діє у цілому світі. 230 млн людей мігрує по світу і ми є частинкою цього глобального простору. Щоправда, у високорозвинених країнах ми спостерігаємо імміграційні процеси, туди люди приїжджають, а не виїжджають. І наше завдання, як держави – стати на ноги і створити такі умови, як економічні, так і політичні, щоб українці не захотіли звідси нікуди тікати, щоб вони хотіли саме тут працювати і для них це було вигідно.
Олена Янковська, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ