[media=128601,128602,128603,128605,128606,128607,128609,128610,128612,128613,128614,128617]
Після одинадцятигодинного перельоту з холодного Осло Бангкок нагадував сауну, а повітря – кисіль. Наступного дня до погоди вже почали звикати, а от першого відчуття було, що ти не йдеш, а пливеш, ноги ледве-ледве сунуть, а якщо трішки пришвидшитися, серце починає калатати, як після 15-ти хвилин на біговій доріжці. Тому від першого дня враження ніякі – було просто нестерпно жарко і хотілося лягти під кондиціонер і не прокидатися.
А от наступного вже почали розглядатися. На відміну від стереотипів, що Південно-Східна Азія – це брудно, бідно й дешево, Бангкок виявився сучасним розвинутим мегаполісом. Інфраструктура на рівні європейської, а на вулицях чистіше, ніж у Парижі. Та що там Париж – Львів виглядає значно бруднішим. Тут ідеально чистий асфальт і зовсім немає пилюки – і це за вічної спеки й відсутності дощів. Парадокс – за три дні «мокрого» сезону дощу в Бангкоці не бачили жодного дня.
Про «дешево» – для мене взагалі загадка, звідки взявся цей стереотип. Навіть якщо переводити ціни в долари (у гривнях нині дорого всюди), то вони цілком на рівні центральноєвропейських. У Франції чи Бельгії, звісно, дорожче, але в Польщі місцями навіть дешевше. Єдине, що дешеве, – це вулична їжа: за долар можна наїстись. Алкоголь натомість дуже дорогий – так, гальба пива в посередньому пабі коштує від 3 доларів.
Щури, варани та інші таргани
На вулицях живе всяка різна живність, варани наприклад. У міському парку Люмпіні ці маленькі дракони ліниво гріються на травичці або плавають у річці. Інші жителі вулиць виявилися не такими «няшними». Тротуарами бігають щури, але варто визнати, що за тиждень ми бачили всього кількох, з такою ж періодичністю я натикаюся на цих хвостатих і в центрі Львова. От що екзотичне – це таргани: вони тут великі, майже як щури, і нахабні, як гопники на Борщагівці. Якщо тарган вилазить на вашому шляху, навіть не сумнівайтеся: змінити траєкторію доведеться вам.
Фізкульт-привіт у парку
У тому ж парку ввечері застали ще одну дивину – масову зарядку. Я чула раніше, що це типова річ для Китаю – масові заняття спортом на вулицях, виявилося, у Бангкоку це теж популярно. Хоча почалося все доволі несподівано: ні з того ні з сього в парку всі побігли. Паралельно на площах парку розгорнули танцювальні секції: десь сучасні танці, а десь йога. Й ось так усі ритмічно танцюють, бігають – і це натовп з кількох сотень, якщо не тисяч осіб.
Як думаєш, це хлопчик чи дівчинка?
Ще в Україні мене всі хлопці попереджали: якщо бачиш в Таїланді дівчину, вищу від себе, знай – це не дівчина. Не те, щоб це була дуже цінна інформація, але після приїзду виявилося, що транссексуалів тут справді дуже багато: пасажири в метро й перехожі на вулицях, офіціанти в кафе. Тому перші дні типова розмова виглядала так: як думаєш, це дівчинка чи хлопчик? І деколи визначити було справді складно. Що спричинило таку масову любов тайських хлопців до зміни статі, так і залишилося загадкою. Якщо хтось знає або здогадується – діліться інформацією в коментарях.
Ми ж далі перемістились у Чіанг Май – давнє тайське місто на півночі. Розповідь про нього буде в наступній частині.
Уляна Куйдич, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ