[media=169789,169790,169791,169792,169793,169794,169795,169796,169797,169798,169799,169800]
Місто, яке не хочеться фотографувати
Знайомство з півднем розпочалося з неофіційного центру провінції Сонгхкла міста Хат Яй. Четверте за величиною місто Таїланду виявилось одним великим базаром, отож асоціації напросилися самі собою – ми знайшли місцевий Хмельницький. Хат Яй виявився брудніший від Чіанг Май, вулицями бігали щури, а самого міста було не видно за численними торговими ятками та рекламними вивісками. Тому якось так вийшло, що з Хат Яй у мене лише одна фотографія – ящірки на дверях нашого гестхауса.
Тут остаточно почав ламатися стереотип про суперпривітних тайців (вони і раніше такими не здавались), але тут привітністю і не пахло, навпаки, не покидало відчуття, що тебе постійно намагаються надурити. Вулицею неможливо пройти, щоб хтось до тебе не причепився. Відчуття екзотики посилювало те, що нас зупиняли, щоб сфотографувати. Особливий фурор був на місцевому ринку: всі продавці кинулися фотографувати, як ми купували місцеву свинину, схожу на шпондер. Але білих направду тут мало, за три дні зустріли аж п’ятьох, ми рахували.
Залишатися тут ще на тиждень не хотілося, тому новий план «намалювався» дуже швидко: поруч є Ко Ліпе – острів, який називають тайськими Мальдівами, а низький сезон натякав, що райське місце навіть впишеться в наш низький бюджет. Не вписався, але про це потім.
Острів у стилі «Баунті»
Ко Ліпе є найпівденнішим тайським островом і в хорошу погоду з нього видно сусідній малазійський Лангкаві. Це в хорошу погоду, нам же довелося дві години стрибати по кількаметрових хвилях у маленькому катері, який чомусь називають поромом. Бурхливе море жбурляло маленьку посудину врізнобіч, пасажирів масово нудило і якось слабо вірилося, що десь скоро покажеться райський острів. Але несподівано все закінчилося: перестало штормити, сонце на багато метрів углиб просвічувало бірюзові води лагуни – Ко Ліпе справді виглядав, як на фотографіях. Довгі пляжі сліпучо-білого піску, пальми, кришталево чисте море, мальовничі дерев’яні сині човни і, нарешті, тверда земля під ногами.
Трохи більше ніж сто років тому Ліпе був незаселеним, а тепер залишається єдиним залюдненим у всьому архіпелазі. Заселили його морські цигани з сусідньої Малайзії. 1909 року британський колоніальний уряд Малайзії відправив сюди морських циган, щоб випередити спроби Таїланду заселити архіпелаг власним населенням. Тепер на острові проживають близько 500 представників Чао Лей – тайська назва морських циган, у перекладі «морські люди». Поселення циган візуально відрізняється від численних резортів та готелів уздовж пляжів: простенькі дерев’яні будинки, часто без вікон, і звалища сміття.
Сміттєва проблема райських островів
Приїхати на Ко Ліпе в низький сезон дає можливість відчути цю спокійну розслаблену атмосферу, яка панувала на острові до початку туристичного буму.
Ще у 1990-х у Ліпе не було цивілізації і, відповідно, масового туризму. Першу аптеку тут відкрили 2008 року, а перший банкомат з’явився лише кілька років тому. Але разом із напливом гостей з’явилася нова проблема – сміття. Ба більше, масу пластику та інших «принад» цивілізації носить морем, від чого засмічуються навіть сусідні незаселені острови.
Оцінити масштаб катастрофи можна наочно, якщо доєднатися до ініціативи «Trash Hero Thailand». Місцеві ентузіасти збирають та сортують сміття, яке прибиває до берега, а щопонеділка сміття човнами вивозять за допомогою волонтерів. Оголошення про збір волонтерів висять по всьому острову. Тому, якщо будете на острові в понеділок – раджу долучитися. Робота не тяжка, а як бонус отримаєте безкоштовний «тур» сусідніми островами і смачний обід. Сортоване сміття човнами вивозять до континенту, а звідти відправляють у Бангкок на переробку (карта, щоб розуміти, скільки сотень кілометрів мандрують відходи).
З травня до жовтня на острові панує сезон дощів – у нашому випадку за 6 днів дощило всього кілька разів, зазвичай світило сонце. Тому, якщо хочеться мати можливість зустріти захід сонця наодинці на пустому пляжі – низький сезон саме те.
Проміжний підсумок бюджету
Транспорт:
Авіапереліт Чіанг-Май – Хат Яй – 70 євро на двох.
Комбінований доїзд мікроавтобус + пором за маршрутом Хат Яй – Пакбара – Ко Ліпе і назад – 2600 батів на двох – 65 євро.
Житло:
Гестхаус у Хат Яй – 900 батів три ночі – 23 євро.
Бунгало на Ко Ліпе – 2450 батів за 5 ночей – 61 євро.
Харчування:
Ціни на Ко Ліпе очікувано виявилися вищими, ніж на материку. Якщо в Хат Яй можна поїсти за 50 батів, то на острові ціни стартували від 70. У принципі, на їжу та напої на острові ми витратили стільки ж, скільки на материку, просто їли і пили менше).
Загалом за 9 днів у Хат Яй та на острові ми наїли-напили на 2700 батів – 67 євро.
Усього – 286 євро.
За станом на 9 червня загалом витрачено 754 євро (на двох).
Подорож стартувала 23 травня.
Ми ж прощаємося з Таїландом і вирушаємо в Малайзію.
ІА "Вголос": НОВИНИ