49-річний голова Спостережної ради корпорації «ЕкоЛан», екс-губернатор Львівщини розповідає про свій шляху бізнесі, згадує пророки при владі та дає поради майбутнім підприємцям.

- Ви повернулися у бізнес. Не хочете ще раз спробувати себе в політиці? У якій якості?

- Усе залежатиме від того, як складеться життя. Повернення на посаду губернатора, скажімо, мене не цікавить - це пройдений етап, уже знаю, що і як тут робити. Але скільки би не зробив, усе одно ти - не парасолька, усіх не накриєш. У майбутньому може бути робота і в законодавчій, і виконавчій гілках влади.

- До роботи в обласній адміністрації ви займалися бізнесом. Хто ним керував, коли ви «пішли у владу»?

- Я очолював велике підприємство, яке, до речі, податківці вже довели до банкрутства - за тс, яким Сенчук був губернатором. Коли ж я «пішов у владу», там працювали мої партнери.

- На чому заробили перші гроші?

- Я був інженером, з'їздив увесь СРСР. Із тисячі карбованців, які нам подарували на весілля, узяв 700-800, накупив усіляких дефіцитних товарів. А потім перепродував їх. Цебули речі, здебільшого пов'язані з технікою. Тоді це називали «спекуляцією», нині - «бізнесом». Перший капітал заробив саме таким чином. За це наприкінці 70-х - на початку 80-х років XX ст. можна було потрапити до в'язниці...
Далі -- перше на теренах Львівщини акціонерне підприємство - Радехівська сільгосптехніка. Потім, уже у Львові, очолив таку величезну машину, як обласне об'єднання «Львівагрореммашпостач». Це було найбільше акціонерне товариство в області. Разом із тим на початку 1990-х зійшовся з партнерами, з якими започаткував окремий бізнес.
Починали з нуля, брали кредити (і нині, до речі, у нас понад 4 млн. доларів СІЛА кредитів), мали свій капітал - переважно заощадження, які знімали «з книжки». До речі, коли на початку 1990-х відбулася реформа, після якої заощадження знецінились, «на книжці» тримав усього 5 крб. Усі сімейні гроші вклав у будівництво. А в період інфляції вдалося переконати дружину взяти кредит і викупити наш будинок. Вона тоді боялася такої величезної суми (здається, близько 50 тисяч), але через якихось півроку це було менше нашої місячної зарплати.

- До яких масштабів виріс ваш бізнес?

- Гадаю, багато хто в області знає торгову марку «ЕкоЛан».
Це низка напрямків - аграрна, промислова продукція, торгівля. Корпорація увібрала в себе багато підприємств.

- Свого часу говорили про те, що і цукрові заводи перебували в колі ваших інтересів...

- Ну, колись газети писали, що і спиртзаводи є в колі моїх інтересів... Коли я працював заступником голови облдержадміністрації з АПК, ці галузі просто були в моєму віданні. Коли став губернатором - тим паче. Але ніколи бізнес-інте-ресів у спиртовій галузі не мав, бо це державна галузь.
Інтереси нашої корпорації були в молочній галузі, були й у цукрових заводах - на певних засадах. Нині - немає.
Мене дивує одна річ. Коли, наприклад, у Львові власність чи інтереси має Суркіс чи ще хтось - це нормально. А коли цю власність має львів'янин - це вважають ненормальним! Чому так складається? На мою думку, аби дійти до крісла губернатора, людина повинна бути і бізнесменом, і фінансистом, і менеджером, і дипломатом, і педагогом. У Німеччині чи Франції на таку посаду ніколи не поставлять лю-дину, яка не зробила жодних кроків у бізнесі.

- Що дала для розвитку вашого бізнесу робота в облдержадміністрації?

- Якби не пішов у владні кабінети, у бізнесі досяг би в десять разів більше. Але я не шкодую. Бо роки на посадах дають дуже багато для розуміння людей, випробування себе: чи можеш щось зробити, чи ні.
Хоча є й інший бік. Три роки поспіль після того, як я пішов з посади, податківці не злізають із наших підприємств. Мені це нагадує політичне переслідування, зведення порахунків. Зрозуміло, є за що. Декому не давалося так просто красти. Але це була моя позиція.

- Яке своє рішення в політиці чи бізнесі вважаєте найвдалішим?

- По-перше, вважаю, що домігся того, аби зі Львівщиною рахувалися. Я це робив досить наполегливо, може, навіть жорстко. По-друге, нині на запитання «Хто виплатив пенсії?» більшість відповість: «Ющенко». Але ж на Львівщині ще до його прем'єрства ми розрахувалися з усіма боргами з пенсій і зарплат бюджетникам. По-третє, президентська кампанія 1999 року. Думаю, тут такого довго не повторять.
А головне досягнення в бізнесі - не помилився в партперах. Вони змогли тягнути цей віз далі.

- А яке рішення виявилося найбільш помилковим?

- (Тривала пауза). Мабуть, моя самовпевненість. Зробивши чимало в політичному та економічному плані, я вважав, Іцо мене важко підставити...

- Що ви порадили би тим, хто хоче розпочати власний бізнес, але не має стартового капіталу?

- Насамперед слід подумати, чи зможеш бути самостійним бізнесменом. Якщо ні, то варто прикладати свої вміння для того, аби працювати з кимось і на когось.Головною рисою мала би бути підприємливість, розуміння того, де можеш заробити гроші. І хай це починається з тисячі гривень, чи з 10 тисяч - однаково. На тисячі треба заробити 300. На 10 тисячах - 2 тисячі, і так далі. Малий бізнес повинен починатися з малого. У мене було чимало знайомих, які сподівалися заробити багато, вкладали все - і стільки ж втрачали.
Ще однією рисою бізнесмена повинна бути комунікабельність - він має подобатися тому, хто платить гроші.
І не бійтеся брати кредити. Гроші з неба не впадуть. Бізнес стає жорстким. Не будеш жорстким - тебе «з'їдять».
І ще: надійність відіграє дуже велику роль.

- У зв'язку із чим і коли вам було по-справжньому страшно?

- (Пауза). Якщо це можна назвати страхом, то переживання за дітей, за батьків. А щодо політичного страху -його в мене ніколи не було.

- Яка риса характеру не подобається вам?

- Довірливість, напевно. Занадто багато довіряю.

- Коли і з приводу чого ви пережили найбільшу радість?

- Нещодавнє народження онука. Його, до речі, назвали Степаном.

- Боїтеся наближення старості?

- Наразі над цим не задумувався. Раніше перехід з одного періоду життя в інший був дуже насиченим, тому не зауважував його. А зараз я, здається, ще не перейшов ту межу, аби відчути тягар років.

- Ваша дружина також займається бізнесом. У чому вона допомагає вам, а в чому ви - їй?

- Моя дружина не може бути просто домогосподаркою. У1993-94 pp. я допоміг їй створити невеличкий бізнес. За фахом вона бухгалтер, має магазинчик, кав'ярню. З того бізнесу їй вистачає хіба на каву. Але мені приємно, що вона зайнята своєю справою, вирішує певні проблеми. У багатьох питаннях ми радимося. У нас комфортні стосунки.

- Знайомство чи співпраця з ким залишили найбільший слід?

- Напевно, з Президентом, з тодішнім головою Верховної Ради Іваном Плющем, прем'єром Віктором Ющенком. Ці люди - особистості, у них є чому повчитися. Було цікаве спілкування, і не лише на службові теми, але і загалом, особливо з Іваном Плющем.

- У якому місті ви погодилися би жити, окрім Львова?

- Із тих міст, де я був і знаю, напевно, у Відні. Його комфортність та архітектура приваблюють найбільше.

- Для вас щастя - це...

-... жити з тими людьми, яким довіряю, з якими комфортно почуваюся. Це бачити батьків живими, радіти внукам і спілкуватися зі справжніми друзями.

ІА "Вголос": НОВИНИ