В Ізраїлі Субота (Шаббат) є днем пригадування про закінчення діла створення (Вихід 31, 17; Буття 2, 3). У Десяти Заповідях (Декалозі) сказано: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа» (Вихід 20:8-11). Бог створив світ упродовж шести днів, а на сьомий відпочив, благословив і освятив його. Переповідають, що від поняття Шаббату-Суботи походить найпопулярніше нове ім’я, придумане євреями в роки вавилонського полону, – Шаббетай.
Згідно з Біблійною Енциклопедією Брокгауза, єврейське дієслово шават означає «припинення будь-якої дії», «відпочивати від чого-небудь», «дотримуватись суботи»; іменник шаббат означає день відпочинку або святковий день, субота. Відзначається, що субота як день відпочинку наприкінці кожного семиденного тижня спочатку була встановлена для народу Ізраїля у зв’язку із посланням йому манни (Вихід 16:5, 22-31). Згодом особливий статус цього дня був обґрунтований і закріплений в Законі (Вихід 20:8-11; 31:12-17).
У переліку свят так званого Жрецького кодексу, на перше місце, поза календарем, поставлено свято суботи. Саме святкуванням цього дня євреї відрізнялися від тих народів, серед яких їм довелося жити. Це стало характерною ознакою їх релігії – юдаїзму.
Слова Субот, Субота, Суботам, Суботами, Суботах, Суботи, Суботою, Суботу, згідно з даними Повної симфонії до Святого Письма Старого і Нового Завіту, у Старому Завіті вживаються 73 рази. Зокрема, у Торі – 22 (Вихід – 8, Левит – 13, Числа – 1).
Інститут Суботи (Шаббату) – це універсальна національна цінність євреїв. Вона проголошує рівність, закликає до піднесення духу людини, зміцнення сімейних і родинних стосунків, нарешті, освячує цілий наступний тиждень. Особливе відзначення цього дня – складова поклоніння правовірного єврея. За юдейською традицією, святкування Суботи починається із заходу сонця в п’ятницю. Тоді хтось із жінок у сім’ї запалює суботні свічки: дві або за кількістю членів сім’ї (родини). Після цього чоловіки відвідують синагогу для читання Тори (Закону) – першої книги П’ятикнижжя Мойсеєвого та молитви. Головне місце синагоги – орієнтований на Храмову гору в Єрусалимі Ковчег Завіту зі сувоями Мойсеєвого П’ятикнижжя (Тори).
Основною молитвою в релігійному житті єврея є «Шема Ізраїль» (Повторення Закону 6, 4-8; 11, 13-21; Числа 15, 37-41): «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш – Господь один». Її проказують щоденно. У молитві йдеться про те, що Бог – один. Він є Творцем світу. Він об’явив Ізраїлеві Тору і визволив його з єгипетської неволі. Інша молитва – «Шемоне ‘ ес рех» (18 благословень). Її теж промовляють щоденно вдома або в синагозі. Перед молитвою правовірні євреї миють руки. В експозиції «Юдаїзм» маємо ритуальний глечик з двома ручками. У прислужницях галицьких євреїв служили не єврейки, або, як їх називали – «г о ї». Тому одна ручка глечика призначалася для єврея, а друга – для «гоя». Кераміка (XX).
До спільної молитви в синагозі потрібен кворум (minyan), тобто необхідна кількість учасників (не менше від 10). Його повинні складати лише дорослі чоловіки, тобто ті, яким виповнилося 13 років і один день. Молитви виголошуються юдеями тричі на день. Під час синагогального служіння по понеділках і четвергах (ярмарковий день у стародавньому Ізраїлі, коли присутніх у Храмі було більше, ніж звичайно), а також по суботах, у свята і в дні нового місяця читаються розділи Тори. Мова молитов – здебільшого іврит, частина проголошується арамейською.
Повернувшись додому, усі здійснюють омовіння рук, відтак, сідають за святкову трапезу, адже Субота вже почалася. На стіл кладуть святковий хліб – дві хали. Їх накривають серветкою. Це символізує згадку про два омери (міра ваги) манни, що її Бог давав євреям у пустелі Синаю. Голова сім’ї обережно знімає серветку, робить на халі відмітину ножем, потім кладе обидві руки на хали і промовляє благословення: «Благослови Ти, Господь, Бог наш, Владика Всесвіту, що вирощує хліб із землі». Після благословення він крає халу, де зробив позначку, кладе на окраєць хали щіпку солі і споживає. Далі крає халу та роздає її скибки сім’ї. Дружина, діти (гості, якщо вони запрошені на трапезу) читають молитву і споживають їжу.
Перед лицем Господнім на окремому столі щосуботи належилося покладати 12 хлібів, кожний з яких виготовляється з двох десятих ефи борошна (Левит 24:5-9). Отже, вага однієї хлібини мала бути десь близько 4 кг, а 12-ьох – півцентнера !!! Хліби «лиця Божого» (хліби запропоновані) заборонялося споживати всім, окрім левитів (Є. Дулуман).
На шаббат зазвичай споживають «чолнт» – калорійну страву з м’яса та овочів. У минулому посуд із чолнтом заносили до пекаря і ставили до печі, яка довго тримала тепло. Діставали їжу безпосередньо перед трапезою. Всередину посудини із стравою ставився маленький глечик. Сюди клали яблуко, перекладене цинамоном та цукром. Святковий десерт називається цимес. Тоді ж родичі благословляють дітей, співають особливі пісні. Потім знову читають молитви й Тору (Закон).
У Львівському музеї історії релігії представлена гравюра із фрески художника Йоганна Мюллера (Johann Ad Muller) «Збирання манни небесної» (копія, (XVIII). Автор відтворив піклування Бога про свій народ. Він дарував їм їжу – манну небесну. Сталося це під час 40-річного походу народу Ізраїля до Ханаану (Палестини). Внизу твору бачимо зображення пророка Мойсея, це копія скульптури Мікеланджело Буонарроті (1475-1564). Згідно з даними Святого Письма, манна випадала упродовж 6 днів на тиждень, вночі, упродовж 40 років. Її збирали після танення роси. Вона була білого кольору подібна до насіння коліандра. За смаком – це був хліб для молодих, масло – для дітей, мед – для старших за віком людей. Про манну небесну ТаНаХ згадує 15 разів (Вихід, Числа, Повторення Закону, Ісус Навин, Неємії, Псалми). Сьогодні в пустелі росте їстівний лишайник (подібний до манни). Його плоди мають вигляд дрібних білих кульок, подібних до крупи. Їх залюбки споживають місцеві мешканці.
Декілька слів про особливості єврейської трапези, зокрема її їстівного. Стіл у євреїв вважається жертовником, а споживання їжі – храмовим служінням. Звідси – велика кількість різних настанов: що, коли, де, скільки, яким чином споживати, де і які славослів’я промовляти. Закони табу на їжу звуться кашрут (придатний). Усе їстівне у євреїв поділяється на чисте (кошерне) (kosher) і нечисте (трефне). Всі, без винятку, продукти підлягають певним правилам обробки. М’ясо, наприклад, піддають кашруту чи просолюють, або просмажують на вогні. Так воно звільнюється від крові, в якій, вважають євреї, перебуває душа тварини. З того часу учасникам трапези не загрожує небезпека її спожити.
У суботу єврейська сім’я відвідує синагогу. Перед початком суботньої служби співають псалми. Рання служба включає щотижневе читання Тори. Тут також проголошуються молитви. Під час домашньої трапези із спеціального келиха, що знаходиться в експозиції нашого Музею, споживають вино. Тут, зокрема, бачимо срібний келих, знайдений у смт. Журавно (1962) під час земляних робіт. На виробі вибито австрійське клеймо (до 1866 року). На верхньому обідку маємо напис. Йдеться, що це подарунок для слави синагоги Журавно рабина Вульфа Зеєва, сина Давида Кесслера. «Мир йому! Нехай свіча його горить». 28 ава 7636 р. (18 серпня 1876 р.). Над келихом із вином проголошується благословення (Kiddush). Споживає його після завершення церемонії той, хто читає текст Агади. Після обіду читають витяги із Тори, які будуть проголошуватися наступної суботи. Увечері знову читаються молитви і Тора.
Необхідним атрибутом єврейського Шаббату є бсамім або «Вежа з пахощами» (скринька (шкатулка) для пахощів). Над нею теж проголошується благословення та здійснюється кадіння. Пахощі символічно заміняють втрату Духа свободи. Це означає прощання з нею, адже свято Шаббат завершується і починаються будні. Та й сама кадильниця має форму фортечної вежі. Представлений у Музеї бсамім разом із великим скарбом срібла знайдено під час земляних робіт (1985) у Львові (вул. Хімічна). Збережені клейма вказують на місце та рік виготовлення і якість срібла – Німеччина, 1900, проба 800.
До слова, у нашому музеї виставлена також гравюра художника Андріоллі «Шаббат». Вона відтворює духовне спрямування свята єврейської спільноти, її щиру та непідкупну радість вільних і щасливих людей.
У суботній день правовірний єврей не може робити нічого, що привело б до створення чогось нового: запалювати вогонь, зірвати травичку або квітку, забороняється піднести щось, належне іншій людині, наприклад, носовичок. Не можна збирати хмиз, готувати їжу, користуватись будь-яким транспортом довжиною, що перевищує суботній шлях (приблизно 1 км), мандрувати. Бо ж будь-яка праця в біблійному і (більш пізньому) талмудичному розумінні – не просто сума фізичних дій. Праця – це творче або руйнівне втручання у життя природи (нараховується 39 видів забороненої в суботу праці). До слова, саме 39 видів праці, згадуються у зв’язку із зведенням скинії. На цій підставі рабини склали перелік тих видів діяльності, що заборонені в суботу. Хоча і тут книжники вишукали певні можливості, щоби обійти окремі табу. Наприклад, можна було купити що-небудь, але не оплачувати купівлю того дня і не згадувати про неї; на сідло осла можна було покласти міхи з водою, щоб таким чином здійснити поїздку «на воді», що не піддавалося забороні.
Відпочинок – це відмова від будь-якого втручання. Інакше кажучи, у Суботу людина віддає природу їй самій, ніяк не змінюючи її, нічого не руйнуючи, нічого не створюючи. Субота – день перемир’я між людиною і природою. Праця – все те, що може порушити це перемир’я і рівновагу між ними. Насправді, важка праця (оранка землі, спорудження будинку) однаково є працею і в світлі біблійних концепцій, і в сучасному уявленні. Такі ж дії, як зірвати квітку чи запалити сірник, не вимагають фізичних зусиль – вони лише символізують вторгнення людини у природний перебіг подій, порушують мир між людиною і природою. Тому в юдаїзмі вони заборонені (отримали табу).
Аналогічний сенс має талмудична заборона підносити будь-що, що належить іншому, скільки б воно не важило. Звичайно, підносити важкі речі у Шаббат не заборонено. Всередині свого будинку (квартири) дозволяється перенести найважчу річ. Це не вважається порушенням суботнього спокою. Але в чужих володіннях (чи-то приватний/державний/громадський будинок, чи вулиця/сквер/площа, які є предметом спільного користування) не можна перенести навіть носовичка. У забороні знаходить вираз інша ідея – ідея миру вже не з природою, а з оточуючим соціальним середовищем.
Вважають також, що рабинська казуїстика надзвичайно дріб’язкова і прискіплива. Наприклад, заборонено носити зі собою предмети, які з тієї чи іншої причини не матимуть застосування в Шаббат: гроші (не можна купувати/продавати/обмінювати), олівці, пера, комп’ютер (заборонено писати), запальнички (не дозволяється запалювати вогонь), переказують, що правовірному єврею дозволяється у суботу пройти пішком не більше трьох кілометрів і т. ін.
Субота символізує стан абсолютної гармонії між людиною і природою, між людиною і людиною. Тільки в такий спосіб людина вивільняє себе із пут природи і соціуму, хай лише один день на тиждень. Суботній день правовірний єврей, його сім’я, родина присвячують читанням молитов і Тори. Увечері відбуваються проводи Шаббату. Тоді читаються особливі молитви і знову Тора (Еріх Фромм (1900-1989). У Львівському музеїусторії релігії демонструється гравюра художника С. Гроховського «Юдеї моляться» (XIX).
До слова, кожний сучасний рік має 54 суботи. Стільки ж розділів має Тора. Читаючи кожної суботи один розділ Тори, правовірний єврей упродовж року прочитує її всю. Ця подія теж має відповідне свято. Воно називається Сімхат Тора (Радість Тори). Завершуючи річний цикл читання розділів Тори у синагогах, юдеї починають новий.
Професор Єрусалимського університету Хавард Литвин прийшов до висновку, що літні люди, які регулярно відвідують синагогу, живуть значно довше. Рівень смертності серед них на 75% нижчий, ніж у середньому серед людей віком понад 60 років (РП. – 2007. – № 8-9. – С. 44).
Суботній ритуал розглядається в юдейській традиції не тільки днем свята (відпочинку), але й символом порятунку і визволення. Він символізує, насамперед, Одкровення Боже. Будь-яка праця (творчість, творіння) – розглядаються як тимчасове «гріхопадіння» Бога. Бог відпочиває «у день сьомий» не тому, що втомився, а тому, що повна міра Божественної Свободи втілюється лише в стані Одкровення, гармонії зі Своїм творінням (Світом, Природою, Людиною). Тому й людина є повною мірою людиною лише в стані гармонії і свободи (Е. Фромм). Шаббат відтворює чотири основні ідеї: 1) дотримання приписів цього дня говорить про віру в акт Творення; 2) символізує заперечення людської гордості: «Моя влада і сила рук моїх створили все це». Люди в кращому випадку можуть використати сили і субстанції, що існують в природі. Припинити цю дію раз у сім днів значить повернути людину до її істинної людської перспективи. Ніщо не зробить це так як шаббат; 3) утримання від праці повертає людину в лоно чистих людських життєвих цінностей – до людського розуму і сімейних стосунків; 4) утвердження ідеї балансу між аскетизмом і розкішшю, урочистістю і задоволенням. Шаббат пропонує людині унікальний життєвий баланс. Це справжня насолода, що є у світі, і – одночасно формальне утримання від користування нею.
«Святий, хай буде Він благословен, створив дні й узяв собі Суботу; Він створив місяці й узяв собі свята; Він створив роки й вибрав собі Суботній Рік; Він творив Суботні роки й вибрав для себе Ювілейний Рік; Він створив народи й обрав для себе Ізраїль… Він створив землі й узяв собі Землю Ізраїлю як пожертву від усіх інших земель, як написано: «Земля є Господова, і вся повнота її» (П. Джонсон).
Субота в юдеїв (євреїв) – святе. І все ж послухайте переказ (легенду) про великого мудреця Гіллеля. Він так жадібно бажав осягнути таїни Божественного Закону, що наймався на будь-яку працю. Половину заробітку він віддавав сім’ї, а іншу частину – відносив ключнику храму. За це той дозволяв йому послухати промови мудреців. Якось у нього не було грошей, щоби заплатити за вхід, і ключник прогнав його. Але Гіллель так прагнув послухати тлумачення священних текстів, що забрався на дах і принишк до решітки, що сприяла притоку повітря і світла в синагогу. Мудреці дискутували всю ніч, а Гіллель уважно слухав їх біля решітки. Було холодно, вночі почався снігопад. Нарешті, поступово зажевріло ранішнє сонце. Тоді мудреці здивувалися, чому немає світла. Вони піднесли свої голови до решітки наверху і побачили там силует людини. Це був Гіллель: його так занесло снігом, що довелося спочатку зняти сніжну кучугуру, а потім вже відкопати самого слухача. Мудреці були вкрай здивовані таким потягом людини до знання. Вони відігріли його, вмили, помастили олією, хоча була субота. А в суботу займатися справами заборонено. Та заради такого самовідданого учня мудреці зробили виняток.
Отже, Шаббат – свято, яке найперше згадують, коли йдеться про єврейський календар. Приготування до цього свята молитви, трапези, гімни – все це становить надзвичайно важливий ритуал у житті кожного віруючого єврея. «Субота дорівнює Торі», – підкреслювали мудреці (В. Єленський).
Цікавим для читачів буде випадок, що стався із ізраїльським космонавтом Іланом Рамоном (липень, 2002, шатл «Колумбія»). Астронавт збирався дотримуватися на орбіті усіх настанов юдаїзму. Кошерну їжу Рамон привіз із собою. Натомість проблема Суботи (Шаббату) була значно складнішою. На орбіті захід Сонця повторюється кожні півтори години (за 90 хв. корабель один раз облітає навколо земної кулі). Думок було три: 1) вважати Суботою кожен сьомий оберт навколо Землі; 2) орієнтуватися на єрусалимський час; 3) не дотримуватися Шаббату взагалі. Яку з них вибрав астронавт? Подумайте.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
На фото: гравюра художника Андріоллі «Шаббат» у Львівському музеї історії релігії
ІА "Вголос": НОВИНИ