Васалітет «молодшого» брата
Російсько-білоруські відносини давно відзначалися неоднозначністю, і навіть попри утворення «союзної держави», «союзнички» на публіку демонстрували добру міну при поганій грі. «Старший брат» вважав молодшого білоруського братика таким собі безамбітним, добродушним і наївним телепнем із смішним сільським акцентом, який завжди на підхваті, знає своє місце і ніколи не вимагає для себе більшого. Попри позірну риторику слов’янської єдності, пересічні росіяни насправді зневажають білорусів, сміються з їх мови, яку вважають російсько-польським суржиком, а самих «братів» вважають недолугими провінціалами. Попри спільні мовні корені, ніхто з російських чиновників і політиків не звертається до білоруських колег бодай кількома білоруськими словами та й на побутовому рівні для заїжджих росіян знати білоруську сприймається приблизно як для киянина всерйоз вчити закарпатські діалекти. Совкові білоруси це терплять, проте патріотично налаштована молодь намагається чинити спротив другосортному сприйняттю своєї нації самими ж білорусами. Однак режим зробив ставку не на патріотів, а на конструктивну співпрацю з Росією - тобто обрав прогинання та васалітет.
У Лукашенка було декілька варіантів збереження своєї влади і держави на пострадянському просторі. Він бачив приклад України, яка як і Білорусь, має величезний русифікований схід та столицю. Україна пішла шляхом побудови національної держави, взяла курс на євроінтеграцію, але політика реальної незалежності зумовила російське воєнне вторгнення і анексію частини території. Водночас васалітет, політика компромісів та поступок Москві, орієнтація на російські геополітичні структури дозволяла і убезпечитися від російської агресії, і зберегти російськомовні регіони Білорусі, і отримати захист диктаторського режиму від західного тиску. Для цього Лукашенкові треба було придушувати національно-патріотичні та прозахідні сили, та будувати владну вертикаль на особисто вірних, але русифікованих совкових кадрах. Однак навіть політика прогинання перед Москвою не гарантує режиму Лукашенка, що його країна не буде поглинута Кремлем.
Дружба на колінах
Історія засвідчує, що Росія ні з ким не вміє дружити, навіть із культурно та етнічно спорідненою країною, яка у всьому погоджується з Москвою. Незважаючи на те, що РФ, підім’яла під себе Білорусь політично, захопила контроль над ключовими підприємствами білоруської економіки, взяла під нагляд трубопроводи та енергетичну систему країни, розмістила в Білорусі своїх військових, росіянам цього виявилося мало. Москва послідовно здійснювала тиск на Мінськ, примушуючи передчасно виплачувати борги, коли білоруська економіка перебувала у кризі, чи схиляла до ще більшої капітуляції.
Нещодавно між «союзниками» знову загострився конфлікт щодо боргів за газ, внаслідок якого Лукашенко заявив російському міністру Лаврову, що віддав наказ перекрити транзит російського газу через Білорусь. Навіть сателіт Москви Лукашенко не витерпів, коли Москва почала негайно вимагати від білорусів виплати 190 млн. дол. боргу, в той час як сама вже півроку не платила Білорусі 260 млн. дол. за транзит газу. Чудово усвідомлюючи, що білоруський бюджет в критичному стані, в Кремлі вирішили саме в цей момент ослабити «союзника» ще більше. Офіційний Мінськ змушений був просити мільярдні кредити закордоном, у тому числі й у Венесуели, щоб заплатити за російський газ. В Кремлі не хотіли ні відтермінувати з виплатою боргу «братською» Білоруссю, ні не бажали спочатку віддати значно більший російський борг, з якого білоруси могли б розрахуватися, не просячи порятунку в далеких країн. Показово, що навіть для України Газпром ставив нижчу ціну за газ, ніж для Білорусі. Все це є прямими ознаками латентної війни Кремля проти Білорусі. А економічний зашморг та спроби поставити й без того схилену перед Москвою Білорусь на коліна, дуже нагадують політику РФ щодо України в часи першої фази агресії - економічної. «Бацько» навіть в очі Лаврову говорив, що братні країни так не чинять, і нічого, окрім тиску, він від Москви не бачить. Попри заяви про продовження «слов’янської дружби», Лукашенко доручив компенсувати скорочення поставок російської нафти за рахунок закупівлі палива в інших країн. А нещодавнє підписання Білоруссю безвізового режиму з країнами ЄС навіть змусило Росію почати спорудження реального кордону з білоруськими областями. Всі ці обставини актуалізували серед патріотичної частини білорусів гасла у стилі «Геть від Москви!» і спричинили крен Білорусі в бік Європи.
Ціна білоруської незалежності
Вторгнення росіян в Україну для Лукашенка взагалі стало шоком й наочним прикладом, що чекає його країну в разі непослуху Москві. З одного боку, він позиціонував Білорусь як вірного сателіта Москви, але коли російські війська почали вбивати українців - «слов'янських і православних братів», а весь цивілізований світ засудив агресію РФ, Білорусія де-факто опинилася в таборі агресора. Лукашенко прагне жити у мирі з РФ, однак водночас і співчуває Україні, як жертві російської агресії, і розуміє, що і Білорусь може бути на місці України.
Під час спілкування із науковцями у Мінську Олександр Лукашенко навіть заявив, що Україна сьогодні воює за свою незалежність. «Нам незалежність дуже дешево дісталася: всі народи воювали, сьогодні воює наша братська Україна. Нам не можна допустити того, щоб воювати». Президент також додав, що головний напрямок боротьби країни за незалежність «проходить через економіку - не у військовій сфері, не в політичній». Такі заяви білоруського диктатора фактично засвідчують незгоду і засудження дій Москви, яка тисне на нього персонально і хоче знищити його країну. Жодних ілюзій у Лукашенка щодо Росії нема - він уже до Росії навіть на саміти не їздить.
Проте мінський диктатор не може зважитися на пряму антиросійську позицію, позаяк у нього немає ресурсів для боротьби за справжню незалежність. Більшість білорусів, завдяки багаторічній васальній «слов’яно-братерській» пропаганді орієнтовані проросійськи. Білоруською мовою в республіці не розмовляє й половини населення. Патріотичні сили, які могли б стати ядром антиросійської боротьби, знищені й ослаблення режимом. Тож чинити опір, подібний Україні, білорусам навряд чи вдасться.
Білоруський диктатор не хоче бути з РФ, але й не може бути без неї. Йому немає дороги до Європи, адже там не підтримують диктаторів. Реальна демократизація означає для Лукашенка втрату влади і трибунал за злочини диктаторського режиму. Тому васалітет Москві - це водночас гарантія збереження його режиму і захист від міжнародного тиску.
Однак Кремль - поганий сюзерен, який за вірну службу винагороджує Білорусь лише тиском, шантажем та економічним зашморгом. Москві не достатньо покори, вона прагне поглинути союзника остаточно. Тому для Лукашенка вибір між цивілізованою міжнародною спільното та Росією є вибором між втратою влади та втратою Білорусі. І Лукашенко до останнього намагається підтримувати другий варіант, хоч і спекулює на прозахідному курсі, аби дорожче продатися Москві.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для Вголосу
ІА "Вголос": НОВИНИ