Як ви сприймаєте війну?
Війна – це жах, біль, втрата та зрада. Це неймовірний біль кожної сім’ї, кожної родини і дитини. Жахливим є те, що діти знають, що таке війна, співають про неї. І до цього вже звикли. Це наші помилки, які потрібно виправляти негайно.
Чи думали колись, що війна випаде і на ваш вік?
Ніколи в житті не уявляла. Взагалі, я автор і виконавець світлих, добрих пісень. Коли в нашій країні почалася війна, то я написала пісню «Повертайся живим», «Хочу жити без війни», яку співають діти у садочках, школах. Написала цілий альбом під назвою «Вірю, знаю», який присвятила хлопцям. Там навіть є така пісня, яку у Львові люблять дуже слухати, «Любов» називається. Вона від імені солдата. Що мотивує хлопців йти на війну – це пісня про їх почуття, про те, що вони йдуть не стріляти, не вбивати. Хлопці йдуть на війну захищати. Бо в них тут кохання, їхня країна, сім’ї, діти.
Ви свій всеукраїнський пісенний тур розпочали зі Львівського військового шпиталю. Звідки виникла така ідея?
В кожному місті є дуже багато солдат, які отримали поранення. Я перед своїм виступом, якщо є можливість, перший концерт даю благодійний. У шпиталях. І так було у Львові. Свій перший всеукраїнський тур «Світлий концерт» ми дали просто у залі шпиталю. Було дуже багато поранених. Співали, дякувала їм. Пісня «Гордість країни» додала надії та вселила у серця надію та віру на краще. Я відчувала вдячність людей після концерту
Чи бували безпосередньо у зоні проведення так званої АТО?
Звичайно. Я з хлопцями ще з 8 березня 2014-го року. Це був мій перший концерт для хлопців. Був ще Крим… я навіть не можу сказати це вголос. Ми були у рідному Херсоні, де хлопці вже два тижні стояли у полі. Було дуже холодно. Я взяла колонку, маленький пульт і кажу: «Пустіть поспівати». Мене питають: «Навіщо?» Я кажу: «Хочу вам подякувати, що ви захищаєте мою сім’ю. За 50 кілометрів – вся моя родина, моє рідне місто. Якщо ви тут, хлопці, не будете нас захищати, станеться непоправне ». Тому, звичайно, їжджу. Буваю часто у хлопців. Останнім часом рідше, бо багато у шпиталях концертів, багато у батальйоні. У нас є жіночий концертний батальйон. Минулого тижня ми дали три виступи для діток. У таборі «Молода гвардія», де перебувають діти, які потребують особливої уваги, підтримки та реабілітації, ми співали для дітей, які втратили батьків та залишили окуповані території. Ми їздили їх підтримувати на День Збройних Сил України в Миколаїв та Одесу.
Минулого року був навіть концерт на нульовій відмітці в Маріуполі. В бліндажі. Я співала просто в бліндажі під землею, там, де ховаються хлопці. Так як вони не змогли прийти до нас, то ми вирішили приїхати до них.
Закупили гітари хлопцям, багато хто з них вміє грати. Це буде для них підтримкою, бо музика, якоюсь мірою, лікує.
Яке ваше ставлення до того, що зараз багато жінок на війні пліч-о-пліч із чоловіками захищають Україну?
На мою думку, жінка є дуже сильною людиною. Ми можемо багато, ми підтримуємо чоловіків. Без нас вони – класні, але з нами кращі. Я пишаюся всіма волонтерами, усіма тими, хто присвячує своє життя та віддає частинку свого серця людям, розуміючи, що від нас залежить все. Я обожнюю тих людей, які не перекладають свої обов’язки на когось іншого: на політиків, на країну. Мовляв, а там хтось зробить, мені все повинно приходити. Так не буває! Ти не будеш віддавати – нічого не буде.
Які ліки потрібні нашій країні, щоб нарешті закінчилася війна, стало краще жити?
Я знаю, що є ще одна зброя, яку ми з вами недооцінюємо. Це позитив. Я дуже хотіла написати таку пісню, яка б не просто була про кохання, про світлі почуття, а яка б мотивувала. Бо мотивація зараз нам потрібна. Я її написала і вона отримала назву «Вихід є». Головний меседж цієї пісні: якщо шукаєш – вихід є! Позитив – це дуже сильна зброя. Ми повинні один одного підтримувати, ось в чому сила.
Як бути з нашими політиками? Все-таки вони керують державою, задають певний напрямок.
Я вважаю, що свідома молодь має йти в політику. Зі старими політиками нічого не змінюється. Ви ж бачите. Всі, хто приходить так само крадуть. Молоді люди з новим типом мислення мають прийти на зміну. Я себе бачу в політиці, я працюю над цим питанням, мені не байдужа доля України. Мені доведеться піти в політику.
Вибрали вже політичну силу?
Я думаю, що сподіватися варто лише на себе. Я дуже закликаю всіх, особливо молодь, не бути байдужими, вчитися і підіймати цю країну. Бо нічого не зміниться, якщо ми будемо просто сидіти вдома на дивані, гортати Facebook і казати, які політики погані.
Алла Федорченко, Марія Панчишин, «Вголос»
-
ІА "Вголос": НОВИНИ