Кожне жіноче серце – материнське. Свято Матері – свято любові, яка живе в серці кожної жінки – бабусі, матері, сестрі, нареченої. Це свято берегині сім’ї, роду, народу. Вважають, що сучасну традицію пошанування Жінки-Матері започаткувала 1910-го американка Анна Джервіс (Філадельфія). Вона письмово звернулася до законодавців країни із пропозицією присвятити один день кожного року вшануванню Матерів. 1914-го Конгрес США ухвалив відповідну постанову про вшанування Дня Матері. Відтак, традиція свята поширилася у Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині, Чехословаччині, Австрії... Серед української спільноти Свято Матері вперше влаштував Союз українок у Канаді (1928). Наступного року воно вже відзначалося у Львові. Ініціаторами та організаторами урочистостей на теренах західного краю України стали редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисілевська, діячка жіночого руху Наталя Кобринська, поетеса Уляна Кравченко, учасниця Жіночого конгресу в Парижі (1926) Ольга Левчанська, доктор медицини Софія Окуневич, вчителька і громадська діячка Северина Кабарівська, письменниця і педагог Константина Малицька, активістки жіноцтва Мілена Рудницька, Олена Шепарович, Дарія Старосольська, Софія Русова, Герміна Шухевич та багато інших.

В одному із номерів «Жіночої долі» Олена Кисілевська писала: «Тільки через любов до мами, жінки, може людина переродитися духовно. Любов до мами – це один з тих добрих інстинктів у людини, що його найтяжче вбити. З любов’ю до мами в’яжеться поняття свого роду, дому, родинної атмосфери. Коли хочемо творити нові, на нових засадах родини, то виховуймо любов до матері. Любов до неї – то символ любові до Батьківщини».

До свята українські часописи публікували спеціальні матеріали – статті, нариси, своєрідні агітки. Їх автори розповідали про життя та працю видатних жінок краю, заохочували до організації імпрез, різних урочистостей, присвячених вшанування Жінки-Матері. Свято готували у містах, містечках, селах громадські установи – школи, захоронки, сиротинці, читальні «Просвіти», осередки «Рідної школи» та Союзу українок, товариства «Луг», «Січ», «Соколи», посильну допомогу надавала Церква, священики, їх дружини, інтелігенція краю. До події видавалася спеціальна література, якою могли скористатися організатори та учасники свята. У традиційних проповідях священиків, трактатах, доповідях та промовах громадських активістів згадувалися фундаторки Олена Чарторийська (Пересопницького монастиря, яка влаштувала при ньому «шпиталь для убогих і недужих, школу для науки дітей»), Ганна Гайська (Почаївської лаври), Рагіна Ярмолинецька (Загаєцького монастиря), Гальшка Гулевич (Києво-Могилянської академії), Софія Чарторийська (друкарні м. Рахманів, у якій надруковане «Учительноє Євангеліє»). Називалися імена подвижниць культурної ниви Соломії Крушельницької, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Марка Вовчка, Марії Заньковецької, Олени Теліги та багатьох інших. Утім, кожна жінка прекрасна сама по собі, а Жінка-Мати прекрасна вдвічі.

У більшості міст і сіл краю рано-вранці діти букетами квітів вітали рідну неньку із Святом Матері, щирими словами дякували їй за працю, ласку і любов. Тоді ж старалися вручити невеличкий презент, часто виготовлений власноруч. Цього дня всю домашню (хатню) роботу виконували діти, батько сім’ї. У церкві відправляли Службу Божу за здоров’я живих матерів, за упокій усопших. За традицією, віддавалося належне Пречистій Діві Марії, Божій Матері, її подвигу, жертовності. «За всіх Ти молишся, Благая, за тих, що прибігають з вірою під могутній Твій покров». До слова, серед української спільноти Пресвята Богородиця має традиційне пошанування. Так, із 214 храмів, що їх описано в стародавніх літописах нашої землі, 20 відсотків присвячені саме їй. В Україні нараховується понад 150 місць, в яких знаходяться чудотворні ікони Божої Матері (Почаїв, Гошів, Крехів, Зарваниця, Самбір…). За словами професора Анатолія Колодного, практично половина монастирів і церков України носять ім’я Марії, її зображення – майже на всіх чудотворних іконах.

Тільки у Львівській архиєпархії УГКЦ 377 храмів присвячені Пресвятій Богородиці, зокрема 98 – мають ймення Покрови, 95 – Різдва, 66 – Успення та Вознесіння на небо, 44 – Введення у храм Господній. З іменем Пресвятої Богородиці традиційно пов’язуються християнські чесноти – благовіщення, блаженство, вдячність, витривалість,  відвага, віра, вірність, громадянство, довіра, доморядництво,  лагідність, любов, молитва, надія, непохитність, обов’язок, очищення, перемога, плодоносність, побожність, поклоніння, поміркованість, послух,  пошана, праведність, правда, праця,  присяга, радість, рішучість, свобода, святість, спокій, старанність, стійкість, терпеливість, чесність, щирість.

Після обіду чи надвечір святочно одягнені газди та газдині, дівчата й парубки, дітвора прямували до місцевої читальні, Народного дому. Тут діти декламували вірші, співали пісні, відтворювали на сцені фізичні вправи, аматори ставили п’єси за творами українських драматургів. Всі дійства присвячувалися Пресвятій Богородиці, Ненці-Матері, Україні-Батьківщині. У святково прибраному приміщенні, де відбувалося пошанування Жінки-Матері, завжди був образ Богородиці, поряд – портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка. Їх прикрашували вишивані рушники, живі квіти. Кожному учаснику свята вручали квіти: білі для тих, хто втратив рідну неньку, а рожеві – хто мав щастя ще мати її. Коли дитина була далеко від матері, то висилала їй дарунок чи, бодай, щирого листа. На могилу рідної матінки лягали квіти вдячності, звучало поминання словами молитви.

Свята Матері добре прислужилися формуванню громадянської позиції українського жіноцтва, усвідомленню його місця та ролі у суспільному житті, зокрема в часи відсутності державності, вихованню жінки-патріотки, господині дому, щасливої неньки. «У боротьбі за рівноправність жіноцтва велику роль грає «Свято Матері». Сама назва притягає на те свято жінки, вони неначе мусять прийти, бо це їх свято, а як прийдуть і почують чи то промову, чи декламацію про себе, про свою долю, то це все буде становити пролом у їхніх дотеперішніх поглядах, що «бабам не до політики» // Жіноча доля. – 1930. – Ч. 23.

Знаменно, що традиційне Свято Матері відродилося упереддень відновлення нашої державності. Ініціаторами відродження славної традиції стали членкині «Союзу українок» – Зоряна Білик, Ольга Возниця, Ольга Гончар, Ярослава Залинчик, Іванна Кворціян, Олександра Мороз, Любов Сидорчук, Марія Хамер, Стефанія Шабатура, Атена Пашко… Значно розширилося коло жінок, які поклали своє життя на вівтар служіння українського народу, в ім’я сучасного і прийдешнього України, її синів і дочок.

Нині, вітаючи дорогих Матерів зі Святом, віддаючи належне тим, які пішли із цього життя,  ми пошановуємо всіх, які стали величним прикладом героїзму, жертовності, любові. Серед них – Марія Грицай, Стефанія Вуйцик (Сусол), Марія Стішкіна (Бадицька), Ірина (Орися) Матешук, Марія Дужа, Євгенія Гимон, Марія Варга, Дарія Саєнко (Вергун), Ганна Мороз, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура… «Щоб нас шанували завжди, потрібно культивувати в дітях особливе ставлення до Жінки-Матері, культивувати щодня, всюди. Саме ж свято Матері – це щось величне і святе, наче Великдень для християн. Мати в Україні завжди була у великій шані, тому це свято дуже органічне для нашого народу» (Атена Пашко).

«Союзянки ніколи не відсторонювалися від політичної боротьби, і позиція наша завжди була чіткою. Але значно важчим є розбудити національну свідомість, виховати її у підростаючого покоління. Немаловажну роль у цьому процесі відіграє повернення народу його сплюндрованої історичної пам’яті, відродження його звичаїв, традицій, обрядів. Робимо це в різний спосіб, але найперше починаємо з своєї сім’ї, родини, оточення. Нині з приємністю можу сказати, що Свято Матері вже зайняло своє місце серед інших не лише в календарі, але й у наших душах» (Зоряна Білик).

А скільки сьогодні наші Матері, Дружини, Сестри втратили синів, чоловіків, братів від лихоліття неоголошеної війни на Сході України? Понесені втрати не можуть замінити жодні виплати, компенсації, пільги. Життя – найдорожча цінність, життя дитини, чоловіка, брата для Жінки-Матері, сестри було і залишається назавжди святим скарбом. Як і для кожного з нас – життя рідної Матері. Пам’ятати про материне добро, мамину ласку, турботу маємо повсякчас. Щоб не сталося так, як говорив поет: «Небо під крилами, землю під п’ятами, пісню, словами новими полатану, Мамину зірку над шляхом вночі ми не цінуємо, поки не втратимо» (М. Тимчак). Низький уклін і пошана Тобі, рідна Ненько.

Зі святом Матері!

Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».

 

ІА "Вголос": НОВИНИ