Інтерв’ю з генеральним директором Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької Тадеєм Едером.
Сучасна молодь не надто цікавиться класикою. Вона більше полюбляє ходити в молодіжні театри, на модернові постановки. Не боїтесь, що теперішнє покоління зовсім забуде про Оперний театр?
Ота молодь, яка зараз не ходить в Оперний театр, хай би запитались своїх батьків, чи вони коли були молоді ходили. Як мама виховала з татом ту дитину, такою вона й буде. Вона її навчила носити чисте взуття, сорочку, акуратно зачісуватись. Це вона передала своїй дитині, а та дитина вже передасть своїй, правда ж?
Розумієте справа в тім, що наша епоха технічна: інтернет, телебачення тощо. Ми зараз навіть не можемо уявити свого життя без мобільного телефону. І навіщо зараз вчитись співати. Навіщо Бог дав голос, як можна взяти апаратуру, поставити 52 мікрофони на плечах і де тільки можна. І в тому нема нічого подібного до співу.
Знаєте, зараз Європу захопила африканська культура, бо в ній основою музики був удар, барабан, там ніколи не було скрипки, ніколи не було фортепіано, а замість співучого голосу в них був крик. Тому ми сьогодні носимо набік шапки, наколки набиваємо, маєм кульчики в носах і де завгодно, а чим більше подерте спіднє, тим модніше. Розумієте і це зараз переходить на класичну музику.
Навіщо малювати якусь картину, де зображені гори, дерева, море, якщо можна зробити два незрозумілі мазки та видавати це за щось геніальне, на що треба дивитись і філософствувати. Оце найпростіше, але воно пройде, розумієте, воно обов'язково пройде. Бо на земній кулі є мільярди істот і серед всіх – лише людина має голос, а вони мають звук. А ми хочемо тягнутися до істот, а не до людей.
Що таке класична музика? Це те, що ми називаємо ставленням людини до людини, чоловіка до жінки. Адже ніхто не хоче, щоб з ним розмовляли грубо, били його, а кожен хоче ласки: щоб притиснули, щоб добре розмовляли, щоб поцілували. Тоді людина себе відчуває прекрасно, а як з нами будуть розмовляти по-хамськи, штовхати нас, бити. Як ви тоді будете розмовляти з тією людиною? Будете відповідати тим ж.
А класична музика вчить власне духовності, великої духовності. Бо кожна людина – це особистість, нас 6 мільярдів на землі і кожен з нас є особистістю. Одна людина на іншу не подібна, відбитками пальців, характером. Але проблема в тому, що ніхто не хоче робити щось спільне, велике, красиве.
От наприклад, навіщо дарувати людині квіти? Подаруйте пляшку! Вам принесуть ящик пива, замість прекрасного букету, але скільки ви вип'єте, яка буде веселість, а квіти постоять тиждень і зів'януть! Та люди, чомусь, все-одно дарують квіти. Ми не хочемо носити синтетичні одежі, яка красива, блискуча дешевша, а ми хочемо натуральної тканини. Ми не хочемо синтетики і ніхто її не хоче! Це – синтетика, це несправжнє, це надумане і тимчасове. Як воно прийшло, так воно і відійде. Воно не має право на життя!
Я запитаюсь любого меломана, хай проспіває, або розповість про те, що він слухає, про що там співається. Він нічого не знає – лише: "Посади мене в візочок, відвези мене в лісочок, я Маруся класна". Львівське радіо передає це. Якщо ми хочемо на такому рівні виховувати молодь, своїх дітей, то будемо таке й мати. Завтра та дитина буде так розмовляти з батьком, з матір'ю, вона буде говорити, так, як навчилась.
Верді, Пуччіні, Чайковський, Глінка, Лисенко... до безкінечності можна перераховувати. Їх знає весь світ та шанує. Скажіть, чому будь-який оперний театр світу абсолютно відрізняється від іншого театру? Архітектурою, приміщенням, значимістю, чому?
Бо це є елітарний вид мистецтва. Що таке держава? Це не тільки кордони, гімн, прапор. Державу визначає еліта: мистецька, наукова, технічна, військова. Якщо є еліта, то є й елітарний вид мистецтва – це класичне мистецтво. А, як не буде еліти, то нічого не буде.
Це будуть ті зірки, котрі на естраді. Та вульгарщина, коли виходить співак чи співачка, напівроздягнута, на сцені світлові ефекти (щоб блимало), а що за тим? Хоч в одній пісні є якийсь зміст, є якась любов, є якесь ставлення до людини? Та в жодній, жодній! Покажіть мені хоч одну пісню, котра має почуття! Немає! "Я тебе кохаю, я тебе кохаю!" – та я не хочу, щоб вона мене так кохала і ви не захочете такого кохання, про яке співають.
А можливо, молодь хоче споглядати на сцені, щось просте, те, що бачить у власному житті, а класику вона сприймає, як пафос?
Знаєте до мене приходять багато людей з дуже високими посадами і кажуть: "Класика? А я її не люблю". Для того, щоб її не любити треба подивитись хоча б одну виставу. Біда в тому, що ми не розуміємо навіть того, що є в "Лебединому озері". Це ж байка, байка для малесеньких діточок. А чому воно стало світовим еталоном для дорослих? Бо там показане, власне, ставлення чоловіка і жінки, велике кохання, як ми цього не зрозуміємо?
В нас ніколи не буде духовності. Якщо ми зараз дивимся фільм і кожен другий фільм – це вбивство. Жінка з автоматом, жінка з пістолетом, яка спокійно вбиває людину. То про які людські стосунки ми можемо говорити?
А в "Лебединому озері"? От коли Зиґфрід забив злого духа і Одетта стала прекрасною молодою дівчиною, як вона йому подякувала? Як? Вона до нього підійшла, притулилась і поклала йому голову на плече... і закінчається вистава. Просто поклала голову на плече.
Та цей жест не замінить жоден поцілунок та будь-які гроші! Тоді чоловік перестає дихати і ладен зробити все для коханої. А сьогодні. От, наприклад танці, ви ходите на танці? Коли ви танцюєте в одному кінці, а цей хлопець, який вас запросив в іншому кінці залу, правда? Відмовите ви йому чи не відмовите, буде він з вами танцювати наступний раз чи ні, яка різниця?
Так, що ми скоро будемо їсти синтетичний хліб, замість бульби дерево будемо різати і варити. І це не тільки проблема України, це проблема, зараз, європейська, світова. От наші, тільки-що, повернулись з Франції. І Франція була на вухах, від наших виступів, там зали по 5 тисяч, по 8 тисяч повністю забиті. Попасти туди не можливо, а наші львів'яни не цікавляться театром.
От спитайтесь кожного другого львів'яна, чи він був в Оперному театрі, або на урочистих зборах? Може й був, але в тому наша біда, біда нашого народу – мати тонни світового чорнозему, мати фізичний, науковий, технічний та культурний потенціал і щоб до нас ставились, як до голих, босих дітей. Та вся проблема в нас, бо ми не шануємо свою пісню, не шануємо свою мову, не шануємо самі себе.
Скажіть будь-ласка, що особливого має бути в театральній постановці, щоб вона не зникала зі сцени роками, тобто стала класикою?
Любов до своєї постановки, до своєї роботи художника, режисера, диригента, виконавця і більше нічого не треба. Бо, якщо там є велика аура, то вона передається на зал. Пам'ятайте одне: людей можна заставити прийти в театр, цукерку дати. Але примусити людей аплодувати не можливо. Та коли глядачі все ж встають та аплодують, це чогось вартує! Тільки ще біда в тому, що половина глядачів – це іноземці, які приїхали з інших кінців світу, щоб подивитись на наш театр і не так на театр, як на виставу, бо, для того, щоб подивитись театр їм не потрібно 4 години.
Тобто, Ви вважаєте, що іноземців вабить саме гра акторів, а не Оперний театр, як пам'ятка архітектури. А як щодо львів'ян?
А наші не ходять. Ми є бідний нарід, я вам ще раз кажу, якби такий театр був десь в Африці, то купляли б дорогі квитки, щоб туди потрапити, а те, що в себе вдома – ми не знаємо. Ми знаємо, що у сусіда хата біла і в сусіда жінка мила, а у мене ні хатинки, ані хати, ані жінки. Сусід оре, сусід сіє, а у мене, ані сіяно, ані орано. А, як ти хочеш? Не сіяти, не орати і мати гарну жінку, і білу хату?
Тому їдуть на заробітки, а на своїй землі не хочуть працювати. Чомусь до нас ніхто не їде. Хоча є багато бідних країн, Іспанія бідна, але вона ж не їде в Україну заробляти. Оце є вся наша бідність. І мені дуже боляче, те, що робиться зараз в нашій країні. Мати все, і не мати нічого!
Люди пісок привозять, щоб посадити бульбу, а тут ставиш патик в землю і вона родить, але наше життя – то боротьба за врожай: то снігу забагато, то дощів замало. А чомусь в світі також йдуть дощі та зливи падають і мороз, але ви десь чули, що йде боротьба за врожай. Ми скоро з-за кордону будем бульбу і цукор привозити, а своя хай гниє!
Що саме для Вас театр? Це спосіб заробітку грошей чи реалізація творчої енергії, чи що?
Театр – це церква. Це церква, я наголошую на цьому! Бо він не вчить красти, вбивати, принижувати людину. Він вчить возвеличувати і любити людину. Оце для мене театр, розумієте? А в церкві, не можна горілку пити, в церкві має бути чисто, акуратно, гарно.
Наскільки важко молодим акторам влаштуватися до Вас на роботу? Чи у вас є стала трупа і Ви вже нікого не берете?
Театр – це не завод, до нас на роботу не влаштовуються. Якщо у вас є талант, то вас запросять, з-під землі найдуть і вас будуть просити йти в театр. А як бездарність, ну то бездарність. Люди ходять на виконавця. Якщо є прекрасний актор, який вміє співати чи танцювати і людибудуть ставати в чергу, щоб на нього попасти, то хто вас буде звільняти з цієї роботи?
Скажіть будь-ласка ще декілька слів, щодо 110-річчя Оперного театру.
110 років театру. Театр – величезний дім, величезне надбання зі своєю історією. Велике свято. Достойно хочем його відмітити, але є деякі перепони, без них не буває в житті. Вдасться нам їх перебороти – будем щасливі, не вдасться – будем мати, то що маємо.
Тобто, Ви плануєте якось його святкувати?
Ми хочемо, щоб до нас приїхати весь світ. Ми хочемо зробити нові прим’єри, а це великі гроші. Театр не має таких грошей. Якщо держава нам допоможе, якщо посприяє тому, хоч частково, значить буде. А плани просто грандіозні. Немає оперного театру у Європі, який би не хотів виступити на нашій сцені.
фото: ukrtime.com
ІА "Вголос": НОВИНИ