Про це повідомило інтернет-видання zarya.lg.ua.
Сайт уболівальників луганської команди не наводить конкретну суму, що хоче заплатити столичний клуб, який за три тури до завершення першості відстає від «гірників» на три очки.
Раніше президент «Динамо» Ігор Суркіс зізнався, що стимулює всі команди, які грають проти «Шахтаря», додавши, що це ж робить і «Шахтар». «Давайте не будемо робити вигляд, що цього ніхто не знає», – заявив функціонер.
Тема стимуляції команд третьою стороною у футболі стара, як світ. І ця тема активізується наприкінці сезону. Команди, які виконують якісь завдання, використовують різні методи для досягнення мети. Скажімо, стимуляцію третьою командою.
Про залаштункові домовленості усі здогадуються, але інформацію про це замовчують. Цікаві деталі можна дізнатися тільки від людей, які уже «не живуть від футболу». Тему стимуляції в інтерв'ю «Вголосу» розкрили колишній наставник столичної «Оболоні» Петро Слободян та екс-футболіст ізраїльського «Маккабі», російської «Аланії», львівських «Карпат», одеського «Чорноморця» й інших українських клубів Іван Гецко.
Петро Слободян:
Такі речі у нашому футболі відбуваються, це однозначно, – каже Петро Петрович. – Особисто я такі методи вважаю неприйнятними. У футболі повинен бути один стимул – перемогти і показати уболівальникам хороший футбол. Безперечно, якщо третя команда когось стимулює, змушує обіграти якогось суперника, то у цьому криміналу немає. Таке відбувається не тільки у нас, а й у Європі.
Чому ж ви вважаєте такі методи неприйнятними? Для футболістів це ж можливість підзаробити…
Справді, це явище поширюється на команди із маленькими бюджетами і, відповідно, невисокими зарплатами футболістів. «Барселону» чи «Реал» ніхто ж не може стимулювати. Так само, як в нас «Динамо» чи «Шахтар» ніхто не стимулюватиме. Взагалі, погано, коли команда бере гроші за поразку. А коли хтось когось стимулює перемогти, то це не заборонено.
Коли ви очолювали «Оболонь», вас хтось намагався стимулювати?
Ні, у нас усе було навпаки. Коли ми вийшли у вищу лігу, у перший сезон, у нас були проблеми, команда була внизу турнірної таблиці – і виникало питання, чи ми збережемо прописку в еліті. Так проти нас створився цілий кооператив, учасники якого грошима стимулювали суперників «Оболоні». Переживши таке, я такі методи почав вважати неприйнятними. Тоді 2 чи 3 клуби об'єднали свої зусилля для того, щоб понизити «пивоварів» у класі. Вони стимулювали наших суперників, які уже вирішили свої завдання, на перемогу. Така схема не один рік існує у футболі – коли кілька клубів обирають жертву і роблять усе, аби понизити її у класі. Ви вважаєте, що це нормально?
Не знаю, чи нормально, але не протизаконно…
Так-так… Але, повторюю, «Оболонь» ніколи не входила в такі кооперативи і ніколи не брала участі в таких іграх.
Невже «Оболонь» ніхто не хотів простимулювати?
Звісно, що були охочі нас про стимулювати, але ми не погоджувалися.
Мабуть, «Шахтар» пропонував гроші за перемогу над «Динамо» – і навпаки?
«Шахтар» не пропонував нам гроші. «Гірники» просто не вірили у те, що ми можемо забрати очки у «Динамо». А так сталося, що у першому ж сезоні в еліті «Оболонь» зіграла внічию із «динамівцями» – 1:1. Тоді ще киян очолював Олексій Михайличенко. Але ніхто нам нічого не пропонував ані перед матчем, ані після нього.
Не було прикро через те, що інші за відібрані очки в «Динамо» отримували премію, а ваші футболісти – ні?
За інші команди говорити не беруся, а «Оболонь», як уже казав, цим не займалася. Ні від кого ми грошей не брали.
А як ви дізналися про існування кооперативу по сплавленню «Оболоні» у першу лігу?
А це не було великим секретом. Насправді – щось приховати неможливо. Скажімо, в Україні багатьом людям відомо, хто бере, скільки бере і навіть де бере. Просто про це ніхто не говорить, оскільки ні в кого немає доказів. А без доказів – це уже підсудна справа.
Але на початку розмови ви казали, що стимуляція не заборонена…
Зараз мав на увазі не стимуляцію, а продаж ігор. Усе усім відомо…
Якщо все-таки повернутися до стимуляції, скільки пропонували вашим суперникам за перемогу?
Команди, які борються за виживання, не мають великих грошей. Скажімо, преміалка гравця «Оболоні» за перемогу становила від 1 до 1,5 тисячі доларів. А ті, хто стимулював, давали подвоєні преміальні. Візьмемо 20 гравців, кожному треба дати 3000 доларів, от і виходить, що за гру треба було виділити 60 тисяч. Знаю, що кооперативи працювали не тільки проти «Оболоні», а й проти інших команд. Завжди знайдуться хлопці, які втілять цю схему.
Свого часу відкрито про існування кооперативу говорив президент «Карпат» Петро Димінський. Тоді його команду таки сплавили у першу лігу…
Підозрюю, Петро Димінський мав підстави таке говорити.
Іван Гецко:
Деякі ігри для певних команд нічого не вирішуватимуть, – каже Іван Михайлович. – Там можлива стимуляція. Нічого в цьому поганого немає, адже не йдеться про змову. Просто скромні команди отримають стимул для боротьби. Таке практикується не лише в Україні, а й в усьому світі. Не говорю про здачу гри, купівлю чи продаж. Говорю про мотивацію певних команд на конкретну гру.
Впродовж футбольної кар'єри вашу команду мотивували на конкретний матч?
Справа в тому, що в Україні я грав за команди, які нижче 3-4 місця не опускалися. У той час у нас була інша мотивація – якщо 1-2 місця не розігрувалися, то за бронзу ми боролися до останнього. Так було в усіх моїх українських командах.
А коли грали із одним грандом, інший гранд ніколи не намагався стимулювати вашу команду?
У той час, мені здається, на це особливої уваги ніхто не звертав. Хоча якісь моменти могли бути. Але, якщо чесно, не можу нічого такого пригадати. Не пам'ятаю, щоб ми комусь робили послугу, не давали вилетіти чи ще щось в такому плані. Ніхто нас не стимулював на конкретну гру, ми виконували своє завдання, яке на той час нам було не до снаги. Не пригадую таких ігор, хоча вони і могли бути…
А в російській «Аланії» такі ігри були?
В «Аланії», однозначно, були такі варіанти. Хоча стимулювати особливо цю команду не треба було. Вона стала чемпіоном Росії. Знаєте, як тоді говорили: «Спустилися з гір і стали першими в чемпіонаті». Там, вочевидь, були свої підводні течії, але я з цим не зіштовхувався, бо мені не вдалося дограти в «Аланії» навіть до кінця сезону.
Про стимуляцію домовляються на рівні керівників клубів?
Так, думаю, рішення приймається на найвищому рівні, а вже потім доноситься футболістам та тренерському складу.
У регламенті немає заборони стимулювання третьою командою когось із учасників конкретної гри. Але лише, якщо не помиляюся, президент «Динамо» Ігор Суркіс зізнався в подібному. Чому ніхто про це вголос не говорить?
Усі уболівальники, які розбираються у футболі, це прекрасно розуміють. Не раз бували випадки, коли команді нічого не потрібно, а вона виходить на поле – і показує стовідсоткову самовіддачу. Футболісти розуміють, що звичайні преміальні за перемогу – це одне, а вдвічі більша винагорода – інше. Звідси і настрій на гру. А стосовно розголошення… Ніхто не хоче розповідати хто, кого і як стимулює, комерційна таємниця.
До теми
У Першій лізі стандартна сума преміальних становить 300 тисяч гривень за матч на команду. Про це повідомив головний редактор журналу Футбол Артем Франков.
«На фініші чемпіонату можна сказати, що гроші переходять із рук в руки. На ситуації, коли когось стимулює третє сторона, не звертаємо уваги. Це не зовсім етично, але загально-прийнято – і не карається. Проте набагато гірше, коли гроші переходять із рук в руки зовсім з іншою метою або гроші використовуються на ставках. Я зараз говорю без прив'язки до будь-якої команди», – зауважив експерт.
«Подібне загострення характерне не тільки для нашого чемпіонату, а й інших футбольних першостей Європи. Наприклад, на фініші чемпіонатів Італії та Іспанії теж можна побачити багато цікавого», – зазначив журналіст.
«У нас це дійсно спосіб для команд заробити на життя: на наступний сезон повернути борги футболістам тощо. У Першій лізі стандартна сума преміальних становить 300 тисяч гривень за матч на команду. Це за третю сторону – напівлегальне стимулювання. Два рази на місяць зіграли нормально, олігархами не стали, але кілька десятків тисяч доларів отримали і все одно якось веселіше», – цитує Франкова 1927.kiev.ua.
Олег Петренко, «Вголос»ІА "Вголос": НОВИНИ