Про це «Вголос» запитав у заступника директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдана Петренка, президента Всеукраїнської асоціації операторів ринку безпеки Сергія Шабовти та військового експерта Олексія Арестовича.
Внутрішній кримінал чи зовнішній ворог?
«Я б не ставив так однозначно між цими двома частинами запитання «чи», – каже Богдан Петренко. – В Україні іде війна, через що наша держава просто перенасичена зброєю. Ця зброя з рук більш-менш законослухняних громадян перекочовує у кримінальні структури. Тому частину гучних випадків, безперечно, можна приписати криміналітету. Але не це головна причина того, що уся країна почувається у небезпеці. Справа також і в іншому: країна-агресор, яка воює з Україною, веде проти нас цілу кампанію терору. Тому організація великої частини вибухів, вуличних перестрілок, показових розстрілів, безумовно, є справою рук країни агресора».
На думку експерта, переважна більшість терактів, які відбулися в Україні, вказують саме на дії російських спецслужб: це і вбивство українських спецслужбовців, і вибухи під будинками, підрив автівок у Маріуполі, Києві та Одесі.
«Саме теракти, в яких не масово гинуть люди, є в інтересах Росії, – пояснює Богдан Петренко. – Вони сіють паніку, хаос та страх серед населення, породжують таке собі відчуття небезпеки. А от теракти з великою кількістю жертв зазвичай призводять до іншого: до мобілізації суспільства. Люди чітко починають вимагати від держави зробити акції-відповіді й чітко розуміють, хто противник. Росії цього не потрібно. Тому Україні навряд чи загрожуватимуть терористичні акти, у яких гинутиме велика кількість мирних мешканців. А от щось на кшталт вибухів та підпалів слід очікувати й надалі. Тут уже питання у тому, як спрацюють наші спецслужби і чи зуміють вони гарантувати безпеку та спокій громадян. А ще у тому, чи понесуть терористи покарання за свої злочини».
Злочин і покарання
Загалом статистика злочинів, пов’язаних із тероризмом, кажуть експерти, дуже невтішна: за три роки війни в Україні зафіксовано понад 4, 6 тисяч таких випадків. У 2014 році за даними Генеральної прокуратури України зареєстровано 1515 злочинів за статтею 258 кримінального кодексу України, тобто терактів. Зокрема, 487 з них – за створення терористичних груп, ще 60 – за фінансування тероризму. Наступного 2015-го року загальна кількість зафіксованих злочинів, пов’язаних з тероризмом, дещо знизилась. Налічується 1305 випадків. Проте кількість справ за створення терористичних груп зросла до 887, а за фінансування тероризму – 184 провадження.
Але найбільше злочинів, пов’язаних із тероризмом, зафіксовано в Україні торік. Загалом у 2016-му відкрито 1865 справ: за створення терористичних груп – 391, а за фінансування тероризму – 84. Офіційної цьогорічної статистики наразі ще нема. І для порівняння: у 2013 році у Генпрокуратурі нарахували лише 4 такі злочини. За створення терористичних груп – 1 та за фінансування – 3.
«У цьому контексті слід наголосити на дуже важливому нюансі, – зазначив Богдан Петренко. – Ця статистика показує не тільки кількість терактів, які здійснились, а й враховує ті злочини, що тільки готувались, і їм вдалось запобігти. Але так чи інакше – цифри вражаючі. Проте найбільш вражаючою є інша цифра: станом на 2016 рік за період у три роки (з 2014 до 2017 рр.) за причетність до терористичних актів покарали лише 17 осіб. Відчувається якийсь дисбаланс між кількістю зареєстрованих злочинів і кількістю покараних: понад 4,6 тисячі злочинів проти 17 покараних!».
Треба їхати в Ізраїль…
Причиною такого дисбалансу у цифрах, вважають експерти, є кілька чинників. Частково виправдано: деяка частина російських терористів йдуть на обмін українських військових полонених. Але, головно, причина в іншому: в недосконалій судовій системі та законодавстві, а також у небажанні влади це змінити.
«Таке враження, що наш кримінальний кодекс написаний саме під події, які у нас зараз відбуваються. Адже довести, що людна винна саме за статтею тероризм, дуже важко, – пояснює військовий експерт Олександр Арестович. – У нині діючому кодексі прописано багато принципових речей, які ускладнюють доведення злочину. Про необхідність внесення змін йшлося ще у 2014 році. Але змін немає досі. Більше того, до цього питання Верховна Рада навіть не поверталась. А наша влада займається тільки виголошенням гучних заяв: там затримали терористичні групи, там відкрили цілу терористичну мережу…».
І ще одне: суди. Наші судді, кажуть експерти, а особливо ті, які засідають у судах поблизу Донецької та Луганської областей, не хочуть брати на себе відповідальність. Вони банально бояться помсти. Тому є така практика: якщо можна не засуджувати, то вони зазвичай користуються цією можливістю.
«Тут питання є ще до СБУ та інших правоохоронних органів, – додає Сергій Шабовта. – Бо часто-густо доказову базу вони збирають з порушенням закону, так що є можливість трактувати по-різному злочини. От, власне, сума цих факторів призводить до таких показників. Якщо наша влада сама не хоче чи не може покарати терористів, їм потрібно їхати в Ізраїль. Перейняти їх законодавство, методи боротьби і, зрештою, способи покарання».
«Антитерористична» самооборона
«В інших країнах до боротьби з тероризмом ставляться зовсім не так, як у нас, – розповідає Сергій Шабота. – Хочу сказати, що перед досвідом Ізраїлю знімаю капелюха. Рівних їм немає. Вони лідери у боротьбі з тероризмом. А ще – вони нікого не прощають і не пробачають. Дуже показова історія, яку знає увесь світ, коли від рук терористів постраждали ізраїльські спортсмени-олімпійці. Ізраїльтяни ж не заспокоїлися, допоки не залишилось у цілому світі жодного живого терориста, який був причетний до цієї історії. З одного боку, не скажу, що це дуже морально. Але з іншого, Ізраїль показує, що терористи, які загрожуватимуть Ізраїлю та його громадянам, відповідатимуть у найстрашніший спосіб.
Зрештою, й у США не панькаються з терористами. Коли не вдається їх затримати й винести вирок, США їх знищує. Можу припустити, що є спеціальні тюрми для терористів. А загалом, кожна держава ховає свої таємниці і методи боротьби: на люди вони не виходять. Нам немає, що ховати, бо виглядає на те, що реальна боротьба зі злочинцями владу не цікавить. Вони тільки голосно говорять про це».
Якщо ж влада не змінить своє ставлення, вважають експерти, а ще – коли держава не дасть відповіді на ці загрози, суспільство просто візьме ситуацію у свої руки. Мовляв, ми вже мали приклади, коли у нас створювались загони самооборони у містах та селах у 2014 році. Усі тоді розуміли, що міліція не може справлятися з тією кількістю злочинців. Був ще досвід добровольчих батальйонів у 2014 році, коли усі розуміли, що збройні сили на той час були неспроможні дати відповідь російському агресору.
І якщо держава не дасть відповіді українцям, чому така різниця між кількістю терористичних актів і людей, які понесли відповідальність за це, то суспільство саме даватиме на нього відповіді. А це може призвести до самосуду. І судитимуть люди не тільки злочинців…
Ангеліна Григоришин, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ