Проаналізувати діяльність Андрія Садового на посаді міського голови Львова протягом останніх 12-ти років «Вголос» попросив політологів Андрія Міщенка та Юрія Ситника, екс-голову постійної депутатської комісії ЛМР з фінансів та планування бюджету Яромира Самагальського, нинішнього депутата Львівської міської ради Ігоря Телішевського та політичного аналітика Андрія Холявку.
Андрій Міщенко:
Позитиви в тому, що Андрій Іванович за 12 років на посаді міського голови Львова дуже гарно навчився себе піарити. Завдяки йому сходить сонце, завдяки йому є весна, завдяки йому існує Різдво. Все добре в цьому світі зробив Андрій Садовий.
Що ж стосується реальної ситуації – то самі негативи. Львів перетворюється на суцільне село. Повністю втрачається самобутність міста Лева як архітектурної перлини. Знищується стара ренесансна забудова, площа Ринок і прилеглі вулиці. У радіусі 2-х км від пам’ятника Шевченкові на проспекті Свободи усе перейшло в руки структур, які, кажуть, опосередковано є власністю Садового. Немає містобудівельного плану розвитку. Суцільний хаос. Є новітні забудови, які додатково приводять тисячі людей, але немає жодної транспортної розв’язки, модернізації каналізації, жодного нового дитячого садочка, школи чи спортивних закладів. Є величезні проблеми у соціальній площині.
Разом з тим, за стільки років не вирішене сміттєве питання. А все тому, що воно є золотою жилою для Андрія Садового: 44 інвестори зверталися до нього – і отримали відмову.
«Андрій Іванович добре знає, що галичани є клерикальними, тому й складає гарненько ручки і каже на камеру: «Слава Ісусу Христу»
Також Садовий найбільше прикладається до того, щоб все національне у Львові було ліквідоване. Ми не бачимо фестин, днів і проектів, спрямованих на розвиток національної ідеї. Ми маємо фестивалі кави, шоколаду, сиру, пампуха, вина, пива і навіть коня якогось – і на тому все. Натомість європейці, до яких так нібито преться Садовий, роблять бренд своєму місту: акцентують на освіті, культурології, медичній сфері, музиці… А Львів? Поїв і сходив до туалету. Більше нічого нібито й не потрібно.
Андрій Садовий ще й постійно працює над тим, щоб власність міста передати в руки чужинців, забезпечити їм якісь «центри». Не виключено й те, що Садовий перебуває під російським впливом. Він навіть львівську казну до останнього зберігав у московському банку. А ще він дружить з олігархом, який внесений до американського санкційного списку найбільш наближених до Путіна осіб. Він акцію «Львов говорит по-русски» провадить, підтримуючи все російськомовне. Його партія «Самопоміч» протестує проти закриття російських шкіл по всій Україні. Навіть у Сумах, на кордоні з РФ, його «Самопоміч» стала єдиною партією, яка проголосувала проти закриття російських шкіл. Тим не менше, у Сумах російські школи закрили, так само зробили в Чернігові. А це прикордонні з РФ області, там бачать наслідки засилля культури окупанта. Натомість Садовий вперто тримає у Львові 6 російських шкіл і пропагує розвиток культури ворога.
Більше того, йому взагалі чужі поняття, які є надважливими для будь-якої нації: мова, культура і традиція. Він робив усе можливе, аби у Львові не було пам’ятника митрополитові Андрею Шептицькому. Садовий сприяв пікетам проти цього, бо поляки наказували йому не допустити встановлення пам’ятника. При цьому Андрій Іванович добре знає, що галичани є клерикальними, тому й складає гарненько ручки і каже на камеру: «Слава Ісусу Христу».
Яромир Самагальський:
Мені доводилося працювати зі Садовим-міським головою протягом двох каденцій мого депутатства. За цей час я зрозумів одну річ: Садового не цікавить реальний розвиток міста – у нього все впирається в піар. За 12 років він зробив великі системні кроки, які унеможливлюють інфраструктурний розвиток міста. Все добре, що сталося за цей час у Львові, – справа рук не міської влади, а самих підприємців і містян.
За мерства Садового у місті не завершено жодного інфраструктурного проекту. З великою натяжкою можна згадати хіба про трамвай на Сихів, але і цей проект ще не закінчено. На превеликий жаль, міський голова викинув всю інженерну думку, всіх технократичних працівників із міської влади, залишивши лише клерків, які працюють за його бажанням. А це наносить шкоди інфраструктурі Львова і розвитку. Місто деградує. Ми бачимо це по транспорту, по каналізації, по дорогах і по всіх інших аспектах роботи. Натомість великі досягнення, які приписує собі Садовий, зроблені не ним. Дороги, летовище і стадіон до «Євро-2012», програма цілодобового забезпечення міста водою – це проекти, які робило не місто, а держава. Натомість Садовий приписує собі це як заслугу.
Найкатастрофічніше питання – сміття. Садовий за 12 років не запропонував реального плану вирішення проблеми. У нього є тільки потуги взяти кредити, але програми і технології висять десь у повітрі. Для нього важливо лише «правильно» подати все в пресі і похвалитися перед виборцями, при чому за позичені (!) гроші. А віддавати нам і нашим дітям.
Разом з тим, як переконані багато підприємців, вершки у ресторанному бізнесі Львова збирають люди, наближені до міського голови.
Юрій Ситник:
Правління Садового у Львові пройшло під знаком популізму. Садовий побудував весь свій піар на ототожнюванні себе з всіма позитивними сторонами міста. Власне, у цьому його помилка, бо місто має немаленьку темну сторону. Яскравий приклад – сміттєва проблема, яка засвідчила: місту потрібен не піарник, а господарник. А от Андрій Іванович отак якраз і не вміє.
Чимало поінформованих людей переконані, що Садовий тягнув сміттєве питання з метою зробити це своїм власним бізнесом. Мовляв, він хотів заводик, який годував би його, дітей і внуків. Заводик, який годував би доти, доки би сміття з’являлось у Львові. Безкінечно. Ця тема була би вічно живою для нього. Але сталася біда, загинули люди, і ця історія перестала бути тихою, вона засвідчила: Садовий не займається Львовом як мер. 12 років тому він розповідав львів’янам, що Грибовичі – то другий Чорнобиль, і за стільки часу не зробив нічого. Ця безгосподарність призвела до шалених перевитрат коштів через халатність і безгосподарність. А нинішні спроби будівництва сміттєпереробного заводу у Львові можуть стати продовженням того ж приватного інтересу Андрія Івановича.
Разом з тим, кажуть, що без Андрія Івановича нічого у Львові не ділиться. У всьому львівському бізнесі він може мати свою долю. Вочевидь, звідти і взялася його кличка «Доля». Також через власника «Альфа-груп» Михайла Фрідмана він має вихід на російський істеблішмент. І саме тому можна говорити, що прив’язка Андрія Івановича до Кремля в якийсь спосіб є. Врешті, Андрій Іванович стабільно розкладає яйця в різні кошики, тому може бути дуже зручною кандидатурою для зовнішніх гравців.
Ігор Телішевський:
Після 12 років господарювання Андрія Івановича у Львові усе трагічно. Нічого окрім трамваю на Сихів не було зроблено. Проблема з транспортом є – і вона не вирішується. У нас вартість проїзду у громадському транспорті стала найвищою у всій Україні.
Треба згадати й про те, що ситуацію із Грибовицьким сміттєзвалищем, на якому загинули люди, Садовий не вирішує свідомо. Він зробив його своїм бізнесом. Величезні кошти списували на ґрунт, яким нібито мали пересипати сміття. Ніхто не зважував непотріб, який вивозили з міста, – просто писали суму. Були і перевізники, які співпрацювали зі Садовим...
«У нього думка міняється десять разів на тиждень, бо підлаштовує рішення так, як йому вигідно»
Разом з тим, тепер Львів перетворюється у суцільні житлові будинки, натомість немає ані найменшого розвитку інфраструктури. Скільки за цей час було побудовано шкіл чи садочків? ЖОДНОГО за 12 років Садового. Більше того, він блокує безкоштовний проїзд для школярів у львівському транспорті. Отак, не забезпечивши дітям можливості навчатися біля дому, він змушує їх добиратися бозна-куди, і ще й вимагає платити за це, хоча перевізники (!) погодились возити дітей безкоштовно. Зрозуміло і це, адже то не його ідея, тому йому не вийде попіаритись. Пізніше, до речі, всілякими маніпуляціями він почав говорити зовсім інші речі і суперечити сам собі. У нього думка міняється десять разів на тиждень, бо підлаштовує рішення так, як йому вигідно.
Крім того, за бюджет, який сьогодні має Львів, можна зробити шалені речі. Але для цього потрібна стратегія, натомість у Садового суцільний хаос. У Львові порозривані вулиці, а техніки на них немає, ремонту немає, воно просто собі так стоїть. Треба подякувати львів'янам і підприємцям, які працюють тут і намагаються зробити хоч щось, щоб місто розвивалося. Бо Садовий тільки те й робить, що списує свої провали на центральну владу.
Андрій Холявка:
За 12 років Садовому вдалося перетворити Львів з центру українськості у центр тотальної толерастії. Він перетворив Львів із виробничого центру у винятково туристичний, а тоді цей туристичний – у центр сексуального туризму, що абсолютно не красить Львів.
Разом з тим, чимало громадян нарікають на те, що за останнє десятиріччя усі найбільш «хлібні» теми у Львові потрапили під контроль наближених до Садового людей. За їхніми словами, усе, від готельно-ресторанного бізнесу до транспортної системи почало шаленими темпами збагачувати клан довкола Садового. А яскравий цьому приклад – одна ресторанно-магазинна фірма, яка за лічені роки здобула просто унікальні позиції в місті.
«Завдяки старанням Андрія Івановича, Львів перетворився у центр міжнародної проституції, у місто ментальних капітуляцій»
Крім того, фірмовий стиль Андрія Івановича – це тріумфально здавати українські позиції за будь-якого конфлікту з іншими національностями. Садовий узяв собі за звичку провадити політику капітуляцій. Наведемо кілька прикладів.
По-перше, Музей визвольної боротьби на вулиці Лисенка. Свого часу Андрій Іванович дуже був не проти, щоб він не існував. Музей вижив тільки завдяки обласній раді. Звичайно, визвольна боротьба не є для Садового настільки цікавою, як пампухи чи «Джаз-фест», бо не дає йому великої можливості для піару і заробітку. Більше того, такий музей може не сподобатися сусідам, що вкотре змушує Садового забувати про нього.
Інший показовий момент – ділянка за пам’ятником Степанові Бандері, яку міська влада не може належно прибрати уже понад 10 років. Насправді ж – це демонстративна позиція, яка відмежовує Андрія Івановича в очах польських і російських бізнесменів від Провідника ОУН. Хоча сам Садовий не втрачає нагоди прийти і попіаритись на заходах, які іноді відбуваються біля пам’ятника. Отакий цинізм – одна із візитних карток львівського мера.
Ще один епізод – скандал із червоно-чорним прапором. Це була чергова спроба відмежуватися від націоналістичних традицій Львова і сподобатися польським політичним і фінансовим колам. Але це було зроблено настільки тупо і виклично, це був такий плювок в очі громади, що людям Садового довелося відігравати цю справу назад і через «не хочу», попередньо посидівши в калюжі, таки погодитись на червоно-чорний прапор.
А ще, крім нехтування українською історичною пам’яттю, Садовий дуже любить плазувати перед цінностями та історичною пам’яттю усіх інших. Якщо якесь питання чи захід не стосується українського народу – чиновники Садового зроблять надможливе, аби він відбувся у Львові якнайяскравіше і якнаймасовіше, з максимальним висвітленням у підконтрольних Садовому медіа та наданням в користування приміщення Ратуші. Ці люди навчилися розкішно організовувати заходи всіх народів. Окрім українського.
Отак, завдяки старанням Андрія Івановича Львів перетворився у центр міжнародної проституції, у місто ментальних капітуляцій. Це місто очолюють люди, які вважають, що єдина нормальна позиція для українців – плазувати перед зовнішніми силами.
«Березень 2014-го. На Донбасі ще нічого не сталося, Крим ще до кінця не забрали. А він вже заявив: «Ми програли війну!»
Я не можу уявити собі більш ганебного епізоду в історії Львова, ніж акція Садового і його «Самопомочі» - «Львов говорит по-русски». Незадовго після цього Садовий вискочив із заявою про те, що «Ми програли війну!». Ви тільки вдумайтеся! Березень 2014-го! На Донбасі ще нічого не сталося, Крим ще до кінця не забрали, а він вже капітулював, вже все зливав і готувався приймати окупантів хлібом і сіллю!
Тим не менше, вдячна громада вибрала…значить, проституція і плазування – це нормально? Насправді, більшість людей, які уявили собі Садового месією, не дивляться, у що насправді перетворився Львів. Вони споживають тільки медійну картинку. Нині медіа – це єдиний незаперечний і величезний успіх Садового, бо створює для львів’ян паралельну реальність. У той час, як вулиці Львова нагадують середньоазіатський кишлак, медіа Садового розважають красивими картинками чергового успіху і єврооптимізму Андрія Івановича. Ну й завершують інтригами проти заклятих ворогів Садового, які нібито зводять на Андрія Івановича наклепи, і своєю критикою кидають тінь на найпрекраснішого мера всіх часів і народів.
У ситуації, коли мер має власну медіа-імперію, він може мати бізнесові контакти хоч з сатаною. Він може робити неймовірні речі, але це не буде донесено до цільової аудиторії, натомість їй покажуть взірцевого християнина. Будь-хто, хто мав би стосунки із наближеним до Путіна бізнесменом, вже давно був би політичним трупом. Але не Андрій Іванович. Очевидно, що так довго тривати не може, бо реальність таки переможе віртуальність.
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ