Як «друга Франція стала третім Гондурасом»
У публікації Bloomberg's Misery Index (індекс бідності чи знедоленості), який ґрунтується на прогнозах інфляції та безробіття у 2017 році, Україна посідає 7 позицію з прогнозованим індексом 19. Найгірша ситуація у Венесуелі (очікуваний індекс – 499,7). Росія у цьому списку займає 21 позицію, а Казахстан за прогнозами посідає 14 позицію. Згідно з такими даними ситуація в Україні дійсно трагічна, адже за доходами на душу населення, за рівнем мінімальної зарплати українців, які проживають в центрі Європи, ми скотилися до рівня вбогих країн, таких як Конго, Зімбабве, Буркіна-Фасо чи Ангола. Однак, ці африканські країни живуть бідно через посушливі та неродючі ґрунти, через неграмотність населення, відсутність освіти, медицини, промисловості та нерозвинену інфраструктуру. Натомість Україна потрапила до десятки найбідніших, маючи найбільшу в Європі кількість вищих навчальних закладів, сотні науково-дослідних інститутів, тисячі заводів та фабрик, власну космічну та авіаційну галузь, працьовите населення – все, що потрібно для розвитку в сучасному світі. У 1991 році Україні з її промислово-технічним та науковим потенціалом пророкували роль другої Франції у Європі, а через 26 років незалежності ми потрапили до списку аутсайдерів і стали фактично «третім Гондурасом». Ще більшим ударом по добробуту українців стала діяльність правлячої команди Яценюка, Порошенка, Гройсмана та Гонтарєвої, які опустили рівень національної валюти втричі, що призвело до масового зубожіння українців та дво-трикратного підняття цін.
Проте, попри катастрофічне падіння економіки держави, українці вимушені були виживати, і єдиним засобом для цього стало порушення закону. Як наслідок, попри офіційну статистику, величезна частина населення в Україні насправді не така бідна, якою видається, а мільйони українців живуть з тіньових, не задекларованих доходів. Офіційно безробітні або громадяни з низькими зарплатами, українці насправді живуть краще, аніж наші сусіди по рейтингу десятки найбідніших держав: мають квартири, будинки, автомобілі, дорогу побутову техніку та здійснюють закордонні туристичні поїздки, які ніколи не могли б собі дозволити на офіційну зарплату. Безумовно, наші громадяни змушені приховувати частину доходів, щоб мати можливість по-людськи жити, не платячи грабіжницьких податків, які в Україні є одними з найвищих. З безвиході українці змушені обманювати свою державу, яка, у свою чергу, обманює й обдирає їх ще більше.
Не такі бідні, як видаються
Де-факто мільйони людей в Україні заробляють значно більші гроші, аніж це задекларовано, а різниця між фактичними та офіційними доходами часто є багатократною. Зокрема, на Львівщині, Волині та Закарпатті, тисячі людей заробляють, возячи сигарети та інші товари через польський кордон, хтось торгує лісом, хтось має не задекларований бізнес. Хтось видобуває бурштин. Бюджетники-держслужбовці, викладачі та лікарі, правоохоронці насправді заробляють більше, ніж зазначено офіційно, використовуючи службове становище та отримуючи «подяки» й хабарі.
Селяни, які офіційно безробітні, або ж живуть на мінімалку, мають присадибне господарство та отримують доходи від продажу молока, сметани, сиру, масла, яєць, птиці, зерна, картоплі, овочів, фруктів, вазонів та квітів. Власний город, корова та свині за ринковою вартістю продуктів, насправді підвищують реальні доходи українських селян з офіційної однієї тисячі до 3-5 тисяч, які офіційно ніде не задекларовані й невідомі міжнародним організаціям.
Багато офіційно найбідніших бабусь-пенсіонерок у містах, які мають субсидії через низьку пенсію, часто здають квартири студентам, заробляючи 4-5 тис. грн щомісяця. Учителі займаються репетиторством, дохід від якого, залежно від предмета, може також сягати 5-7 тисяч гривень на місяць. Наприклад, повний курс підготовки до ЗНО з англійської мови коштує близько 1000 доларів, з хімії чи біології – від 600-800 доларів. У селах багато чоловіків, перебуваючи на обліку в центрі зайнятості, роблять ремонти, працюють на будівництві, кладуть плитку, копають криниці, часто заробляючи значно більше, ніж сільські лікарі та вчителі. Ті ж заробітчани, які працюють в Італії, Іспанії, Греції, Росії чи Польщі, повернувшись додому, привозять десятки тисяч валюти готівкою, купують автомобілі та квартири, дарують дітям найдорожчі айфони, хоча офіційно вважаються безробітними. Багато офісних працівників фірм, менеджерів з продажу, промоутерів, мерчендайзерів, торгових агентів та представників офіційно мають низьку зарплату у вигляді мінімальних 800-1200 грн на місяць. Це їхня ставка, до якої виплачують ще й ніде не задекларовані відсотки, завдяки чому вони мають реальні місячні доходи 7 000-12 000 грн, а дехто й більше.
Тобто де-факто, в Україні абсолютна більшість категорій населення, які числяться бідними, насправді є трохи багатшими, аніж офіційно вважаються. Більшість селян, вчителів, лікарів, міських пенсіонерів, поліцейських, водіїв маршруток не живуть на 1000 гривень на місяць. Звичайно, мільйонам українців пощастило менше, багато хто не має тіньових доходів, власного господарства, можливості отримувати «подарунки» чи відсотки на роботі, ні житла для здачі в оренду, тому їм доводиться дійсно виживати на 1500 грн на місяць. Але таких людей в Україні не 60 %, як зазначає ділове видання Bloomberg.
Для іноземців, які працюють в Україні, часто є загадкою, за які гроші, маючи зарплату 2 тис. грн, українець купив автомобіль і щодня заправляє його дорогим бензином? Звідки в лікарки з’явився новий холодильник, комп’ютер, плазмовий телевізор? Звідки в молодої вчительки із зарплатою 2500 грн дорога побутова техніка, брендовий одяг, золоті прикраси? Золотий ланцюжок пристойної товщини, як відомо, коштує від 10-15 тис. грн.
Або звідки у звичайного водія автобуса міжміських перевезень джип і куплена квартира в новобудові? Зрештою, за які гроші деякі українські безробітні їздять улітку в Єгипет чи Туреччину? Хліб із «Мівіною», пачка майонезу, одні труси на три роки і 90% зарплати за комунальні послуги – так мали б існувати українці, якби дійсно жили на легальні доходи. Тобто мільйонам українців, згідно офіційних доходів, слід би було померти з голоду, але при цьому вони навіть мають дорогий європейський одяг, житло та якісну їжу, автомобілі та предмети розкоші.
З цього всього можна зробити два висновки. Перший хороший – ми насправді не в десятці найбідніших і найвідсталіших країн світу. Ми живемо краще за племена Замбії чи Анголи, які від голоду збирають коріння та живуть на гуманітарну допомогу ООН. Українцям вистачає питної води, ми не живемо в тростяних халупах, не перемо одяг у річці. Насправді Україна перебуває десь ближче до середини світового рейтингу бідності, тому, що в світі є ще сотня країн Африки, Азії, латинської Америки та Океанії, жителі яких хотіли б жити принаймні так, як в Україні.
Другий висновок: рейтинг видання Bloomberg є оцінкою міжнародної спільноти діяльності українського державного менеджменту, насамперед команди Порошенка-Гройсмана, які довели свою країну до списку світових аутсайдерів. Тобто, їх не лише в Україні, але й в усьому світі вважають одними з найгірших та некомпетентних державних управлінців. А коли працьовитий і далеко не найгірший народ керується найгіршими у світі управлінцями – це мало б стати для українців приводом не лише задуматися, але й діяти.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ