Українці? Пофіг!
Зокрема, Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який попри численні провали у роботі поліції беззмінно перебуває на посаді, нещодавно опублікував фото з відпочинку в соціальній мережі Instagram. З публікацій міністра ясно, що він перебуває на популярному швейцарському курорті Бад-Рагац, знаменитому мінеральними водами і spa-процедурами. Тут є лікувальне термальне джерело, в якому працює міський SPA-комплекс Tamina, обладнаний саунами, закритими і відкритими басейнами, гротами і водоспадами, а також джакузі. Проживання в 5-зірковому готелі тут коштує від 15 тисяч гривень за добу. Крім швейцарського курорту, міністр опублікував фото старовинних німецьких замків Нойшванштайн і Хоеншвангау Ліхтенштейн.
Автора посту у соцмережі навіть не сконфузило, як виглядатиме те, що міністр офіційно найбіднішої країни Європи відпочиває в елітних закордонних курортах, в той час, коли переважна більшість українців не може собі дозволити відпочити навіть в Болгарії чи Туреччині. В демократичних правових державах (але про правову державу українцям залишається лише мріяти, поки МВС очолює Аваков), міністри та посадовці посоромилися б демонструвати розкішне життя, адже це викличе обурення більшості громадян та журналістів, а його електоральний рейтинг зазнає втрат. І це навіть може стати кінцем політичної кар'єри. Проте Авакова не хвилює, що про нього подумають українці, преса та інші «чорти».
У інтерв'ю Соні Кошкіній для книги «Майдан. Нерозказана історія» Аваков згадував революційні будні: «Между собой мы называли их «черти», потому что все они с ног до головы – были в копоти. Постоянно горели шины, а они там же безвылазно сидели, практически не уходили с баррикад». Так Аваков та теперішні можновладці під час Євромайдану висловлювалися про всіх українців, які своєю самопожертвою стояли на барикадах, билися з «Беркутом» і привели їх на найвищі державні посади.
Постреволюційні господарі українців
Між іншим, нещодавно Генеральна прокуратура закрила кримінальну справу проти народного депутата від партії «Народний фронт», голови комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Сергія Пашинського, який стріляв у людину під час побутового конфлікту. Депутат стріляв з пістолета Glock, який отримав у подарунок від Авакова. В ГПУ прийшли до висновку, що Пашинський діяв в рамках необхідної самооборони, яка виключає можливість складу злочину. В той же час, дії жертви стрілянини Пашинського В'ячеслава Хімікуса визнані суспільно небезпечними, й до поліції спрямовані матеріали для його притягнення до адміністративної відповідальності за хуліганство – тобто за те, що наважився на самозахист від стрілянини депутата.
І це незважаючи на те, що до цього суд визнав В. Хімікуса потерпілим. Адвокат потерпілого Марина Паринова підтвердила, що депутат стріляв, стоячи зверху, вочевидь, у вже лежачого громадянина. В нормальній демократичній країні ця справа мала б єдине вирішення, без огляду на те, чи був Хімікус судимим, алкоголіком, чи діяв в інтересах Кремля – як стверджував нардеп. Пашинський мав би після цього інциденту піти у відставку і не ганьбити правлячу партію, навіть якщо він був не винен.
А прокуратура будь-якої адекватної країни ніколи б не винесла такого рішення, де в конфлікті громадянина і можновладця завжди винен простий громадянин. Для демократичної країни є критично важливим: що скаже преса і що подумають виборці, як це вплине на репутацію? То ж після такого інциденту краще тихо піти й не налаштовувати народ проти себе. І навіть мови не може бути, щоб ще й визнати простого громадянина винним. Але не в постреволюційній Україні, де нардепам можна все, а «чортам» не дозволено навіть захищатися.
Але можновладцям з правлячої партії байдуже, що скажуть виборці та журналісти, адже вони від них насправді не залежать. Вони все одно будуть займати в цій країні керівні посади, якщо потрібно – куплять недорого виборчі округи, у підконтрольних олігархам мас-медіа сформують потрібний імідж або ж отримають президентське призначення. Саме тому олігархи й чиновники, які заволоділи владою в Україні, вже навіть не криються у побутових деталях, щоб демонструвати скромний образ життя державних службовців, яким важливо, що скажуть їхні виборці.
Саме тому дружина генерального прокурора Луценка купує сумочки за 100 тис. грн, а кортеж самого генпрокурора нахабно порушує правила дорожнього руху, перетинаючи подвійні суцільні лінії, а поліцейські на це закривають очі. Та й самого Луценка без огляду на законність та думку виборців, без юридичної освіти зробили генеральним прокурором. Щоб стати юристом в Україні, треба роками вчитися, захистити диплом, пройти не одну практику й надати тони документів, щоб відкрити адвокатську чи нотаріальну фірму, а щоб стати Генеральним прокурором, потрібно лише бути другом Президента.
Зрештою, самого Президента вже давно не турбує, що скажуть виборці щодо його Липецької фабрики в РФ (закритої через три роки російсько-української війни, та й то лише завдяки тиску Путіна), чи офшорних рахунків в Панамі, або навіть сумочки за півмільйона гривень його дружини Марини (Антуанети?) Порошенко, в той час, коли мільйони українців не в змозі заплатити за комунальні послуги. Очевидно, цитата «Ніколи не гасіть свій блиск заради когось іншого» Тайри Бенк, стала неприхованим життєвим гаслом родини Президента.
Декорації режиму
А, між іншим, якщо політиків не турбує, що скажуть виборці, що про них писатимуть у пресі, якщо вони без огляду на громадську думку на власний розсуд змінюватимуть закони й виноситимуть довільні судові рішення, чи позбавлятимуть паспортів політичних конкурентів, – тоді й мови не може бути про будь-яку демократію.
В демократичних країнах громадська думка – це джерело не лише здобуття, але й втрати влади, і її ніхто з політиків не наважується ігнорувати. В Україні ж правлячому режиму вдавалося певний час, прикриваючись воєнною необхідністю, продовжувати жити екслюзивним життям, не турбуючись про думку простолюдинів. Час від часу, підгодовуючи грішми «порохоботів» у вигляді платних журналістів, блогерів та політологів, які переконують суспільство, що «влада робить все можливе й турбується про громадян», простолюдинів розділяють на «вдоволених» та «невдоволених», зменшуючи критичну масу готових до революційного вибуху. Однак ні перед перед народом (думкою якого, ніхто не цікавиться), ні перед власними наймитами діюча влада вже не збирається звітувати.
А якщо ваші політики наважуються на вчинки, які викликають обурення громадян, але не несуть за це жодної відповідальності, – значить, ви живете або в диктаторській, або в олігархічній державі, а розмови про демократію є лише декораціями антинародного режиму.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ