Отак в умовах тривалої московської агресії на Сході наша влада знову не спромоглася бодай на словах відстояти національні інтереси власного народу, його історичну пам’ять.
У коментарі «Вголосу» кандидат історичних наук, громадський діяч Микола Посівнич наголошує, що нещодавня заява Ващиковського – один із елементів історико-інформаційної війни, яку розпочав новий уряд президентської ультраправої партії «PiS»:
«Останнім часом Польща повністю дискредитувала себе на міжнародній арені, зокрема в ЄС, тому сьогодні вони такими заявами хочуть показати свою міць і велич за рахунок мобілізації на зовнішньому фронті. Не за горами вибори, а їм потрібно підтримувати електорат – обиратися на другий термін. Зрозуміла позиція: вони борються за свої національні інтереси, відстоюють свою національну пам’ять – формують образ сильної патріотичної нації, яка має захист під парасолькою НАТО.
А от українці натомість звично стараються нікого не образити і вже наперед такими заявами просять вибачення, хоча це вибачення треба чітко кваліфікувати як загрозу національній безпеці України, бо ми бачимо, що Польща стає другою Росією. Росія так само починала із претензій створення «Новоросії», пропагандою «русского мира». Сьогодні Польща починає ту саму гібридну війну: оці закиди в бік Бандери та Шухевича, засудження ОУН-УПА. Третім етапом буде «Львів – польське місто». На цих твердженнях вони й захочуть відібрати українські території».
Погоджується із цим твердженням і політолог Олександр Солонько, зазначаючи, що прийшов час серйозно узятися за ситуацію на «західному фронті». Адже, з огляду на неодноразові антиукраїнські випади поляків, нині фантастична версія про територіальний конфлікт у недалекому майбутньому може стати цілком реальною:
«Багато говорили про те, що Польща – адвокат України. Я вважаю, що давно пора відмовлятися від цього формулювання, адже адвокати відповідного гатунку нам не потрібні. Зрозуміло, що ми самі повинні вирішувати, куди йдемо і з ким співпрацюємо. Орієнтуватися на польський правлячий клас, який експлуатує такі от електоральні моменти задля внутрішньої популярності – не варто.
Повернімося лише трохи назад у часі і погляньмо, що ми допустили: анексія Криму, окупація Донбасу. Очевидно, що держава не відстоювала національні інтереси у цій галузі, не займалася контрпропагандою на місцях компактного проживання проросійського елементу. Вона гарантувала анексію, гарантувала війну, гарантувала вороже настроєний анклав усередині своєї держави. Якщо не буде здійснюватися послідовна державна політика, якщо не відстоюватимуться національні інтереси – у недалекому майбутньому не можемо виключати, що нащадки польських кресовиків, які жили на Волині, захочуть відібрати ці землі. Справді, більшість сприймає це за фантастику, але коли Росія 2008 року напала на Грузію, подібні дії щодо України теж вважали безглуздям. Такі речі потрібно миттєво передбачати, локалізувати і відсікати.
У 2014-му переселені в Севастополь ветерани російського флоту свою справу зробили. Коли настав сприятливий час – вийшли на вулиці, почали обирати собі народних мерів і так далі. Тут може бути аналогічна ситуація: нащадки кресовиків приїдуть на Волинь чи Галичину, подадуть позов на реституцію і відберуть шмат України. Поки у нас ще є час, щоб уникнути такого розвитку подій, однак, це може забезпечити лише чітка позиція влади».
Політоглядач Олександр Аронець підкреслює, що сьогодні на Донбасі Україна кров’ю захищає від російської агресії не лише себе, а й Польщу та усю Європу, тож уже тому зухвалі втручання тамтешніх політиків – неприпустимі:
«Заява польського міністра Ващиковського - це ніж у спину від нібито адвоката України в ЄС, від офіційної Польщі. Пиха ляхів переходить всі межі, а втручання у внутрішні справи України вже нічим не відрізняються від таких же втручань з боку московитів.
Бандера, Шухевич та Коновалець – це співтворці сьогоднішньої України, тому йти в Європу без них, означає зрадити Україну. А цього не буде ніколи. Нікому цього не дозволимо. І відповідати будуть поляки за їхній злочини проти українців, які тоді не мали ні власної держави, ні можливості захиститись від терору з боку Польщі. І тільки завдяки Бандері і Шухевичу українці взагалі продовжують існувати.
Це ми, українці захищаємо поляків від вторгнення московського чобота. Адже через свою пиху, через чвари з українцями поляки вже не раз втрачали державу. І кожного разу московити захоплювали їх незабаром після завоювання України».
Письменниця та громадська діячка Лариса Ніцой переконана, що реакція українського дипломатичного відомства й справді мала б сприяти налагодженню стосунків, однак, разом з тим, вона мусить захищати гідність та інтереси самих українців:
«Добре, що українське міністерство видало дипломатичну заяву, яка не загострює конфлікт і вказує, що ми готові до партнерських, дружніх стосунків між країнами. Однак тут обов’язково треба було наголосити, що це трагічна сторінка в історії обох народів, і що не тільки поляки постраждали від рук українців в той період, а й українці зазнали неймовірних знущань від вояків Армії Крайової, яких Польща нині вважає героями. Зрозуміла річ, для нас вони не є героями, адже нищили українців. Так само армія УПА не може бути возвеличена поляками. Це дві свідомі армії, кожна із яких захищала свій народ, свої ідеали. Але ж як у такій ситуації можна звинувачувати одну із них у звірствах проти людей, а іншу, яка вчиняла те саме, - ні. Тим більше, що Армія Крайова таки вчиняла звірства, вчиняла геноцид українців.
Наша влада мусить про це нарешті заявити. Заявити вголос, а потім відсилати до істориків. Спершу треба наголосити на фактах геноциду українського народу, а потім сказати: давайте не політизувати, це спільна трагічна історія, нехай нею займаються спільно наші історики, а ми далі будуватимемо стосунки на засадах партнерства.
Натомість, маємо зовсім інше. Ми ніби не привчені піднімати голову. Думаємо, що це така дипломатія – втиратися від плювків в обличчя і ввічливо відповідати, називаючи це вищим пілотажем. Я вважаю, що вищий пілотаж – називати речі своїми іменами, але при цьому не сваритися».
Олександр Солонько підкреслює, що наші чинні правителі своїми діями, чи то бездіяльністю, свідомо дозволяють сусідам поводитись неадекватно:
«Такі зухвалі випади з боку польських посадовців бачимо не вперше. Однак, як підтверджує досвід у стосунках і з Варшавою, і з Москвою – наша влада не відстоює національних інтересів і престижу країни на міжнародному рівні, хоча зобов‘язана це робити. Очевидно, що чинні правителі формують з України образ жертви, дозволяючи сусідам поводитися неадекватно.
Зрозуміло, що українська влада мала б реагувати на це жорстко і не дозволяти будь-кому втручатися у особисті справи країни. Має бути якась взаємоповага, а не виняткова роль жертви і постійне приниження. Якщо не буде нормальної реакції – це продовжуватиметься до безкінечності.
Нинішній правлячий клас має цілком зрозумілі чіткі пріоритети: матеріальне збагачення, самозбереження, спроба убезпечити себе від відповідальності на випадок, коли до влади прийдуть ті, хто спробує провести ревізію. Вони не мають мотивації і жодного бажання встрягати в якісь конфлікти. Це складно, це потребує великих інтелектуальних ресурсів і матеріальних витрат для контрпропаганди, публікацій в іноземних ЗМІ. Наша влада не зацікавлена, вона скоріше дозволить принизити українців, вказати, як ми повинні жити і з ким куди іти, аніж відволікатиметься від таких важливих речей, як дерибан державного бюджету».
За словами Олександра Аронця, продовження політики українських очільників у майбутньому може гарантувати нам повторення конфлікту на кшталт того, який виник із РФ:
«Українській владі вже давно на законодавчому рівні треба ставити питання про геноцид українців з боку Речі Посполитої та анексію українських територій у 20 столітті Польщею.
Звісна річ, вже сам факт того, що МЗС викликало посла Польщі – прогрес для нашої влади. Однак те, як вони відреагували, - позиція слабких. Мовляв, вибачте поляки, що ми відкриваємо рота, але чи не могли б ви просто не говорити на історичні теми, а ми за це вам будемо дуже вдячні і будемо бити поклони перед вами. Ганебно.
На перспективу поведінка нинішньої влади може завершитись повторенням історії з московитами. Коли Кремль диктував нам яких героїв нам мати, а кого ненавидіти. Власне, те саме буде з боку Польщі».
З огляду на усе це Микола Посівнич закликає оцінювати події минувшини у історичному аспекті і нарешті приймати рішення в інтересах держави:
«Наші чинні політики не хочуть ображати польську сторону перед візитом президента Дуди, не хочуть загострювати ситуацію, яка й так є нестабільною. Але це не позиція. Поляки чітко стоять на своєму і не підуть на жодні поступки. Наша ж держава вважає, що, жертвуючи національними інтересами, можна легко заробити дивіденди на зовнішньому фронті, де поляки нібито мали б підтримати нас у боротьбі проти Росії, бо вони нібито є нашими «адвокатами». Однак, бачимо, що цей «адвокат» подекуди стає «прокурором».
Нині мали б прийматися рішення в інтересах держави, а не в кон’юнктурних інтересах міністра закордонних справ пана Клімкіна чи президента Порошенка. Треба нарешті твердо оцінити ці історичні події, залучивши і Польщу, і Німеччину, і Росію».
Яна Федюра, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ