Після звільнення (1955) Блаженний Василь повернувся до Львова і оселився у квартирі в центрі Львова. Це було помешкання (кухня і невеличка кімната) старшої за віком бл. п. пані Анни Обач (за національністю полька). За кілька днів отця приписали, тут також замешкував братчик Іриней (Олекса) Манько (+1996). Квартира стала осередком підпільної Української Греко-Католицької Церкви. Блаженний Василь почав згуртовувати віруючих людей, заохочувати інших священиків таємно уділяти Святі Тайни по хатах вірян. Періодично відвідував Станиславів, Тернопіль (на прохання своєї матері дав їй реколекції, відтак, вона отримала св. монашу одежу Василіянок), вчив молодих людей, що бажали богословської науки, сповідав вечором шкільних дітей в хаті знайомих, служив Літургію у приватних помешканнях, займався духовним проводом Сестер ЧСВВ, відвідував віце-протоігумена Филимона Курчабу, ЧНІ, знайомих братів редемптористів. У Квартирі-Музеї на своєрідному престолі з антимінсом виставлені мініатюрні чаша і дискос (блюдо), якими послуговувався Блаженний. Тут же розміщена невеличка етажерка із древніми книгами, зокрема й на латині, якими він користувався (всього знав 5 мов). З протилежного боку – залізне ліжко Блаженного Василя, на якому відійшов у вічність (2 квітня 1959-го) Блаженний єпископ та мученик Миколай Чарнецький (1884-1959). Споминає також, що «мама дуже любила першу п’ятницю, тому я завжди приїздив в четвер перед першою п’ятницею місяця, всі мали святу годину, в п’ятницю рано Службу Божу і всі були дуже вдоволені» (Там само. – С. 437).
Із довідки начальника 4-го відділу УКДБ при РМ СРСР по Красноярському краю В. Антонова (24 січня 1958-го) дізнаємося, що серед інших найбільш близьких і відданих Ісповідникові віри Митрополитові Йосифові Сліпому числиться Василь-Всеволод Величковський – колишній настоятель Станіславського монастиря ордена «редемптористів», замешкує у Львівській області (Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки 1939-1987. – Т. II. – С. 178). Тут же зазначається, що Величковський у листах до нього висловлює наміри відвідати і допомогти Сліпому. Однак, той із мотивів, що до нього добратися неможливо, відмовився від такої допомоги (Там само. – С. 179).
В іншій довідці (15 липня 1958-го) аналогічного радянського відомства повідомляється, що у зв’язку із арештом Йосифа Сліпого передбачається проведення ряд заходів стосовно уніатських авторитетів, у т. ч. й Василя-Всеволода Величковського (Там само. – С. 248). Прізвище Величковського згадується у спецповідомленні (24 липня 1958-го) серед інших однодумців-священиків греко-католиків Йосифа Сліпого (Там само. – С. 266). У документі зазначається, що Величковський, перебуваючи у місцях ув’язнення у м. Воркута, разом із А. Бойчуком вели активну переписку із Сліпим, пересилали йому інформацію, яку отримували від Зінаїди Величковської. Сліпий у свою чергу посилав їм продуктові посилки і гроші, запрошував Величковського приїхати до нього в будинок інвалідів для надання допомоги у його роботі. Тоді Блаженніший працював над історією Вселенської Церкви в Україні (Там само. – С. 268). Органи КДБ пропонували також з метою припинення нелегальної діяльності уніатів провести у квартирах греко-католиків, зокрема й Величковського, обшуки, виявлені при цьому рукописи Сліпого та інші речові докази їх злочинної діяльності вислати у Красноярськ ( Там само. – С. 270).
Особисто Ісповідник віри Митрополит Йосиф Сліпий у свідченні (8 та 16 серпня 1958-го) також підтвердив, що у цей час ігумен Величковський, з яким він підтримує письмовий зв’язок, очолює нелегальний чоловічий монастир ордена «Редемптористів» у Львові (Там само. – С. 285, 295). Аналогічні дані підтверджуються у доповідній записці начальника УКДБ при РМ УРСР по Львівській області В. Шевченка (28 серпня 1958-го). Тут, зокрема, відзначається думка Величковського, що арешт Сліпого загострить боротьбу греко-католицької церкви і за кордоном знайде свій відгук (Там само. – С. 316).
У матеріалі оперативно-слідчих заходів КДБ УРСР (22 грудня 1958-го) у справі Митрополита Йосифа Сліпого зазначається, що єпископ Миколай Чарнецький отримав ворожого змісту молитву «За церкву, яка мовчить» від ксьондза римо-католицької церкви Кароля Ястжембського (після II світової війни виконував обов’язки настоятеля катедри Успіння Пресвятої Діви Марії, Львівський деканат (м. Львів) (Єп. Мар’ян Бучек, Ігор Седельник. Львівська архідієцезія латинського обряду. – Т. 1. Парафії, костели та каплиці (Львівська область). –Львів, 2004. – С. 150) і передав її Величковському (Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки 1939-1987. – Т. II. – С. 339). Йдеться також, що Величковський до кінця 1957-го року роз’їзджав по областях і відправляв богослужіння. У Тернополі пробував організувати маніфестацію проти православної церкви з метою відібрати парафію і відкрити греко-католицьку церкву. Маніфестація була упереджена УКДБ. У цьому ж році у місті Тернополі зібрав підписи віруючих під складеним ним проханням до уряду СРСР про відкриття греко-католицької церкви і відправив його до Москви. Крім цього, сам їздив з цією метою до Москви до уповноваженого у справах культів при Раді Міністрів СРСР. Очолювана Величковським група монахів налічувала 11 осіб, які проживали на різних квартирах м. Львова, спілкувалися між собою, відвідували Величковського і підпорядковувалися йому, як колишньому ігуменові (Там само. – С. 344).
У доповідній записці (14 квітня 1959-го) начальника УКДБ при РМ УРСР по Львівській області В. Шевченка йдеться про агентурно-оперативну роботу по лінії уніатів стосовно припинення нелегальної діяльності т. з. авторитетів греко-католицької церкви, зокрема й ігумена Величковського (Там само. – С. 373).
1959-го св. Папа Іван XXIII (1958-1963) номінував ігумена Величковського єпископом катакомбної УГКЦ; архієрейські свячення він прийняв вранці 4 лютого 1963-го у Москві, в однойменному готелі (км. 624), з рук звільненого з ув’язнення Митрополита Йосифа Сліпого. Тоді Ісповідник віри подарував йому замість традиційного жезла …дерев’яний топірець. Рукоположений отець Василь-Всеволод став єпископом Луцьким і місцеблюстителем глави УГКЦ у Львові. У Квартирі-Музеї читаємо текст листа від Ісповідника віри Йосифа Сліпого до отця Василя-Всеволода із запрошенням терміново прибути до Москви.
Під впливом реформ Другого Ватиканського собору (1962-1965), реформ східного обряду кардинала Йосифа Сліпого, поширення (передовсім діаспорою Української Католицької Церкви (УКЦ) ідеї єдиного Київського Патріархату, підпільний єпископат УГКЦ приймав так званих возз’єднаних священиків (тих, що з різних причин перейшли в православ’я) назад, тобто під юрисдикцію УГКЦ. Підпільні єпископи дозволили таким священикам відправляти Літургію відповідно до православних канонів і навіть поминати православну ієрархію «вголос». З цього приводу Наталія Шліхта у монографії «Церква тих, хто вижив. Радянська Україна, середина 1940-х-початок 1970-х рр.» (– Харків: Акта, 2011. – 468 с.) наводить витяг із свого інтерв’ю із п. Ярославою Дацишиною (22 березня 2002-го): «А скажіть, а ось тоді, коли єпископ Величковський… поновлював юрисдикцію, він вимагав… від отця, щоб він там щось змінив у своїй церкві?» «Нє, нє… не було нічого такого. Такого явного нічого не було, жадної зміни, щоби… ніхто не звернув увагу» (– С. 332). Дослідниця резюмує: «…Таке подвійне церковне підпорядкування священиків – по суті, управління православних парафій греко-католицьким духівництвом – серйозно підривало позиції Православної Церкви в Західній Україні зсередини. Це стало викликом, з яким ані церковна, ні державна влада не могли впоратися» (Там само). Такі ж дії практикували єпископи Миколай Чарнецький та Володимир Стернюк (1972-1991). Див. також авторський відповідний відгук на згадану монографію: Церква живих // Церковні дзвони. – 2014. – № 7-8. – С. 32-36; – № 9-10. – С. 32-33.
До весни 1967-го єпископ Величковський нарахував 50 «відступників» (греко-католицьких священиків, «навернених» у православ’я), котрих він таємно знову прийняв у лоно Церкви, як теж 40 нововисвячених священиків та 20 питомців, що навчалися теології приватно (не враховуючи василіан) (Боцюрків Б. Українська Греко-Католицька Церква в катакомбах (1946-1989) // Ковчег. Збірник статей з церковної історії. (– Львів, 1993. – Число 1. – С. 137). Від лютого 1963-го аж до арешту у січні 1969-го владика Василь Величковський служив екзархом Верховного архієпископа з прямою відповідальністю за Львівську архієпархію; в його розпорядженні були два адміністратори, оо. Андріян Зофійовський та Іван Чорняк (Там само).
Ядро Церкви становили монаші чини: василіяни мали 59 священиків та 45-50 братів (1965), студити – 62 (1967), редемптористи – 54 (1967) (Там само. – С. 136-137). Із 1965-го греко-католики нелегально відкривають недіючі греко-католицькі церкви в сільських місцевостях й запрошують підпільних священиків відправляти в них служби, захищаючи їх від міліції. До квітня 1967-го в Західній Україні було 88 таких фактично чинних греко-католицьких церков (Там само. – С. 137). 1969-го підпільні греко-католицькі священики регулярно проводили служби в недіючих церквах у селах Мшани, Добряни, Тучапи, Березець Городоцького, Погірці, Задністряни, Пиняни Самбірського, Будків Пустомитівського, Вербіж Миколаївського, Лозино Яворівського районів, у інших населених пунктах Львівщини (Баран В. Україна 1950-1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів: Інститут українознавства НАН України, 1996. – С. 287). Наприкінці 60-х рр. в області проживали 144 греко-католицькі священики, понад 200 насельників ліквідованих уніатських монастирів, з них більше 80 осіб – у Львові (Там само).
У липні 1964-го Величковський висвятив як свого наступника ще одного редемпториста, о. Володимира Стернюка, як титулярного єпископа Перемишля (Митрополит Володимир. – Львів: Логос, 1991. – С. 21). Всього ж, за деякими даними, до арешту в січні 1969-го єпископ Величковський висвятив майже 80 священиків (Там само. – С. 138). У Квартирі-Музеї зберігаються дві єпитрахилі отця і владики Василя Величковського.
У другій половині 60-х рр. XX ст. до органів влади почастішали прохання про «реєстрацію» українських греко-католицьких церков. У липні 1967-го КДБ та Львівський обласний уповноважений Ради у справах релігій повідомили єпископа Величковського, що: 1) дії греко-католицьких священиків (відкривання церков, публічні богослужіння, проповіді) незаконні та протидержавні, і ті, що вдаються до них, будуть каратися ув’язненням строком від 3 до 10 років; 2) греко-католицькі громади не можуть бути зареєстровані, бо Греко-Католицька Церква, як зрадниця, союзниця німців, скомпрометована, осуджена народом і ліквідована; 3) поодинокі українці-католики можуть відвідувати костели; 4) під іншою назвою, наприклад католики східного обряду, «українські католики теж не будуть зареєстровані і визнані, бо немає відповідного закону»; 5) у всіх тих діях криється український націоналізм (Там
само. – С. 146).
На початку 1968-го КДБ викрило підпільну греко-католицьку семінарію заочних студентів у Львові і Тернополі (Вільна Україна. – 1969, 14 груд.). 18 жовтня 1968-го органи держбезпеки провели обшуки помешкань єпископів Василя Величковського та Володимира Стернюка, а також помешкань щонайменше 10 інших провідних священиків та декількох монахинь. Під час обшуків забиралося виключно все, що мало відношення до релігії: священицький одяг, релігійні книжки і проповіді, образки релігійного змісту, дерев’яні хрести, образи, свячена вода, свічки, ризи, вино, гроші, апаратура для звукозапису, обладнання для фотокопіювання, магнітофони, св. таїнства… (Мартирологія українських Церков. – Т. II. – С. 686). Між іншим, у єпископа Володимира Стернюка слідчі вилучили навіть антирелігійне видання Ярослава Галана «З хрестом чи мечем», вважаючи його антирадянською працею (?!) (Українська Греко-Католицька Церква (– Львів: Логос. 1992. – С. 62).
У сьогоднішній Квартирі-Музеї Блаженний написав книжку «Історія Чудотворної Ікони Матері Божої Неустанної Помочі», рукописи якої стали однією з причин його повторного арешту (27 січня 1969-го). Львівський обласний суд (листопад, 1969-го) засудив його на три роки позбавлення волі – (м. Комунарськ (Донбас). «В цій книжці я бажав виявити прикладами, взятими із щоденного життя, що людина, позбавлена віри, є також поганим громадянином. Я навів деякі приклади. В одній великій трикотажній фабриці у Львові були виявлені поважні зловживання на великі суми карбованців. І хто це міг зробити? Очевидно, не той, що боїться Божої кари за гріх, але невіруючий… Коли ж урядові чинники заперечують Бога і Його закони, громадяни чуються звільненими від Божих законів та й не повинуються також державі. Таким чином суд знайшов, що я в своїй праці зневажив радянську дійсність… Але в дійсності вони хотіли мене покарати за мою діяльність, як священика й єпископа» (Мартирологія українських Церков. Т. II. – С. 438). Нині книгу Василя Величковського «Історія Чудотворної Ікони Матері Божої Неустанної Помочі» (– Львів: Скриня, 2012. – 260 с.) можна придбати в Квартирі-Музеї його імені. До звинувачень у суді дописали висвячення Владикою двох священиків та листування із закордоном (очевидно, з Ватиканом), а також стереотипні кліше: «під виглядом релігійних проповідей став зводити наклепи на радянську дійсність», «регулярно слухав радіопередачі з Ватикану, в яких містилися наклепи на СРСР, і поширював їх серед населення, систематично порушував закони про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, спекулював, привласнював великі суми грошей… Він повчав одновірців чесності і справедливості. Він намагався доводити, що уніати були якимись патріотами» (Там само. – С. 688).
У Комунарському таборі праці Владика зазнав різного роду знущань (через його тіло пропускали електричний струм, йому вводили різні радіоактивні речовини). Та все ж і тут він потайки відправляв Службу Божу, вживаючи замість церковного посуду …кришку від консерви. «І ця бляшка, – як казав митрополит Максим Германюк, ЧНІ, – то була і його чаша, і дискос, і його престіл, і його церква,.. якої не знищить ніхто і ніщо, бо то сила переконання, бо то ласка Божа» (Буклет Блаженний Василь Величковський, ЧНІ (без дати і місця видання). Саме ці слова разом із його лицем та у правій руці з кришкою від консерви, якою він користувався у табірній зоні, відтворила у третьому ряду зверху написаної ікони місткиня п. Іванна Крип’якевич-Димид у «Суспільному дороговказі віруючого» (прийнято Синодом УГКЦ 2012-го) (Див.: Християнство доби постмодернізму. Колективна монографія. – К., 2005. – С. 226). Тут же додано текст девізу Владики: «Господь кріпость моя і спасіння моє».
Екскурсовод Квартири-Музею п. Тарас ґрунтовно розповідає про історію пошанування образу Богородиці, відомої як Матері Божої Неустанної Помочі. Перекази пов’язують її з островом Крит. Із 1866-го її чудесно віднайдений оригінал знаходиться в церкві св. Альфонса Марії Лігуорі (Рим) під опікою ченців ЧНІ. На початку 1920-х років її копію отримали редемптористи східного обряду в Україні, які встановили її в каплиці семінарії у Збоїщах. У роки Другої світової війни Ікону пошкоджено (пробита кулями від рушниці), але сам образ Богородиці з Дитятком зберігся. Під час повоєнних переслідувань УГКЦ брат-редемпторист Іриней забрав ікону із закритого комуністичним режимом монастиря і тривалий час переховував. Перед нею Блаженний таємно відправляв Служби Божі та разом із братом Іринеєм молився до Пресвятої Богородиці, уповаючи на її опіку та допомогу усім тим, хто зберіг віру та вірність своїй Церкві.
Після виходу УГКЦ з підпілля Ікона знову повернулася до відновленої семінарії редемптористів у монастирі св. Альфонса. Згодом її перенесли до львівської церкви свщмч. Йосафата (вулиця Замарстинівська, 134). Вона символізує заступництво Матері Божої, яка охороняє віруючих під час воєнних лихоліть і тоталітарних переслідувань, даючи їм силу та відвагу у надії на Воскресіння. У Квартирі-Музеї нині є її копія.
Після закінчення другого терміну ув’язнення (1972) Владиці органи радянської влади не дозволили повернутися до Львова, а фактично насильно вислали за межі СРСР «на відпочинок» до Югославії (там замешкувала його сестра). Він отримав радянський паспорт, терміном на один рік (19 січня 1972-го-19 січня 1973-го) і квиток тільки в одну сторону. Відвідав також Рим (Ватикан), де зустрівся із Блаженнішим Верховним Архиєпископом і Кардиналом Йосифом Сліпим. Сердечно вітав Владику Папа Павло VI (1963-1978), який понад сорок хвилин розмовляв з ним про переслідування греко-католиків в СРСР. Відтак, на запрошення митрополита Максима Германюка, ЧНІ переїхав на постійне проживання до Канади.
Як свідчить брат Василь Стець, перед виїздом із СРСР Кир Величковському за наказом КДБ зробили ін’єкцію отрути сповільненої дії, і тому він обмаль часу прожив після виходу із другого ув’язнення. Закінчив земне життя 30 червня 1973-го у м. Вінніпег. Зважаючи на свідоцтво праведного життя бл. п. Василя-Всеволода Величковського, зокрема, його витривалість, мужність та вірність Христовій Церкві, виявлені під час переслідувань за віру, під час Архієрейської Божественної Літургії, 27 червня 2001-го у Львові, Св. Отець Іван Павло II (1978-2005) проголосив його блаженним.
Під час перенесення останків Блаженного Василя-Всеволода із цвинтаря Всіх Святих до храму св. Йосифа (18 вересня 2002-го), було виявлено, що тіло Владики залишилося нетлінним (з часу його кончини тоді минуло 29,5 років!). Нині його мощі перебувають у храмі св. Йосифа (Вінніпег) (церква представлена на світлині у Квартирі-Музеї) та храмі Матері Божої Неустанної Помочі у Львові (вулиця Івана Франка, 56). Через заступництво Блаженного Василя-Всеволода вірні випрошують собі ласки зцілення й оздоровлення від всякого роду недуг, як тілесних так і духовних. Через його посередництво вже відбулося чимало чудес, а паломники отримали багато ласк і благословень. У Квартирі-Музеї його імені бачимо на світлині мощі Блаженного Василія у церкві св. Йосифа (Вінніпег), тут також можна прикластися до його святих мощей, отримати олію Блаженного, придбати його книги. Серед них – Василь-Всеволод Величковський, ЧНІ, Єпископ-Ісповідик віри (– Йорктон Саск., 1975. – 188 с.); Моя надія – Ісус і Марія. Життя блаженного Василя Величковського / Упорядник о. Ігор Цар (– Львів: Папуга, 2013. – 94 с.); Кавац К. Арешт та ув’язнення владики Василя Величковського 1945-1955 (– Вінніпег, 2014. – 51 с.); Життєві спомини Блаженного Василя Величковського, ЧНІ (– Вінніпег, Манітоба, 2016. – 67 с.). Можна також познайомитися із фотокопіями поки що 11 листів Блаженного. Інші перебувають у Вінніпезі.
20 червня 2014-го у Зарваниці (Тернопільщина) Блаженніший Святослав (Шевчук) спеціальним декретом проголосив Блаженного Священномученика Василя Величковського Покровителем пенітенціарного служіння УГКЦ. У Квартирі-Музеї побачимо написаний образ Блаженного Василя-Всеволода. «О мій Боже, Ти є прославлюваний в цілому світі через дивні діла твоїх святих. Я дякую Тобі за ласки, що ними Ти наділив Блаженного єпископа і мученика Василія Величковського бути Твоїм вірним свідком аж до смерті. Через його заступництво, прошу Тебе про ласку------------щоб прославилося Твоє ім’я на віки вічні. Амінь».
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу».
Фото: news.ugcc.ua
ІА "Вголос": НОВИНИ