Як з’ясувалось, чоловік, який вбив російського посла у Туреччині, Мевлют Мерт Алтинташ працював у поліції Анкари. Останніми словами, які, ймовірно, почув посол Росії у Туреччині були: «Це помста за Алеппо. Ми вмираємо там, ти помреш тут».

Історичні паралелі

Вбивство послів та чиновників з метою привернення уваги світової спільноти до трагедії, яку всі вперто відмовляються помічати, траплялись в історії неодноразово.

Так, 21 жовтня 1933 року у Львові українським націоналістом Миколою Лемиком було вбито секретаря Консульства СРСР, повноважного представника Йосипа Сталіна для контролю над дипломатичними установами СРСР на території Другої Речі Посполитої, та співробітника ІНВ ОДПУ Андрія Майлова. Це був акт помсти ОУН за Голодомор 1932—1933 років у радянській Україні та Кубані. Згодом вбивство Майлова назвали «Пострілом в оборону мільйонів життів».

Це не єдиний випадок вбивства радянських послів за кордоном: «Мусимо визнати, історія повторюється. Так, 1927 році у Варшаві був убитий посол СРСР Петро Лазарович Войков. Його позбавили життя через політику терору, яку проводили більшовики проти власного народу, і в якій він особисто брав участь. Войков - один із тих, хто в липні 1918 року санкціонував розстріл останнього російського імператора Миколи II та його родини в Єкатеринбурзі. Не можу не провести аналогію між вбивством Петра Войкова 90 років тому із сьогоднішнім розстрілом російського посла в Туреччині Андрія Карлова. Обидва заплатили своїм життям за терористичну політику керівництва держави, яку вони представляли у світі», - вважає міжнародний експерт Ростислав Демчук.

Російських дипломатів та працівників посольств вбивали і у ХХІ столітті. Зокрема, 3-го червня 2006 року в Багдаді були викрадені третій секретар посольства РФ Федір Зайцев, співробітники посольства Ринат Агліулін, Анатолій Смирнов і Олег Федосєєв. Під час захоплення був убитий охоронець посольства Віталій Титов. Відповідальність взяло на себе угруповання «Рада моджахедів Іраку» - один з осередків «Аль-Каїди». Через кілька тижнів стало відомо, що їх було вбито. Останки тіл дипломатів були знайдені тільки в 2012 році.

23 червня 2007 року, неподалік від столиці Бурунді Бужумбури, солдатами був убитий російський дипломат Володимир Рашитко. За даними влади, він пройшов кілька пропускних пунктів на автомобілі, не зупиняючись, і на черговому КПП по машині був відкритий загороджувальний вогонь. Влада країни принесла офіційні вибачення за інцидент.

9 вересня 2013 року в Сухумі було застрелено Першого секретаря посольства Росії в Абхазії Дмитра Вішернєва і його дружину Ольгу. Через кілька днів підозрюваний чеченець Юсуп Лаку був затриманий в Грузії і згодом засуджений на 12 років. За деякими даними, замовлення на дипломата надійшло від північнокавказьких підпільників.

Також через жорстоку політику «пацифікації» на території Галичини та Волині 15 червня 1934 року у Варшаві членом ОУН Григорієм Мацейком було вбито міністра внутрішніх справ Другої Речі Посполитої Броніслава Пєрацького.

Вбивства відомих політиків, як протидія авторитаризму, були і у Європі. Зокрема, у Сараєво 28 червня 1914 членом сербської організації «Млада Босна» (яка  виступала за звільнення Боснії та Герцеговини зі складу Австро-Угорської імперії) Гаврилом Принципом було вбито ерцгерцога, спадкоємця австро-угорського престолу Франца Фердинанда, що стало приводом до початку Першої світової війни.

Політичні вбивства були і у Сполучених Штатах Америки. Так, 11 квітня 1865 року шістнадцятий президент США Авраам Лінкольн загинув від руки актора-конфедерата Джона Вілкса Бута, який  прослухавши промову президента про надання чорношкірим виборчих прав, був обурений та вистрілив у Лінкольна в приміщенні театру

«Це не був терористичний акт»

Вбивство російського посла у Туреччині багато українських політологів та громадських діячів уже назвали не терористичним актом, а помстою за невинно вбитих сирійців у Алеппо. Варто зазначити, що внаслідок обстрілів російської авіації у Сирії уже загинули тисячі людей. Також, як повідомляють активісти, лише за один день, коли режим Ассада за підтримки Путіна отримав контроль над Алеппо, було розстріляно кілька сотень мирних мешканців. Тоді сирійці, знаючи, що і їх можуть розстріляти, масово записували відео-прощання. Точну ж кількість загиблих цивільних мешканців поки не називають.

«Вже очевидно, що це відповідь за геноцид сирійців, яку здійснює Росія. Росіяни після здійснених анексій, війн, геноцидів вже не будуть в безпеці у будь-якій частині світу. Вони це нарешті мають усвідомити...за все рано чи пізно доведеться заплатити. В контексті вчорашнього вбивства посла Росії у Туреччині, кожен росіянин, незважаючи на посаду чи статус, може стати жертвою месників. Месників за геноциди, анексії, війни», - вважає громадський діяч Олександр Аронець.

Журналіст Віталій Портніков наголошує, що вбивство російського посла в Алеппо означає епоху терактів через відчай.

«Я ризикну назвати вбивство посла Росії в Туреччині початком епохи великого терору, спрямованого проти громадян Російської Федерації, як чиновників і дипломатів, так і звичайних громадян. З цим терором не можна буде впоратися швидко, бо терор відчаю і терор змови - це абсолютно різні речі. Проти терору відчаю спецслужби безсилі. Перемогти його може тільки час, який лікує рани. Допоки цей час не пройде, всі росіяни, навіть ті, які не мають ніякого відношення до війни в Сирії і державної служби, будуть заручниками цього терору відчаю. Такими ж заручниками, якими були відвідувачі театрального центру на Дубровці або діти Беслану. Володимир Путін вже вдруге за 16 років свого правління робить своїх співвітчизників заручниками відчаю і смерті», - вважає Портніков.

Винуватцем терору та подібних актів помсти першочергово є Володимир Путін, який винен у кривавих подіях в Алеппо, наголосив журналіст Юрій Бутусов

«Масові вбивства в Алеппо російська пропаганда називає «постановочними», також як і протести українців проти Голодомору СРСР. Вони заперечують взагалі будь-які проблеми і загибель людей в 33-му році. Режим Асада за участю РФ веде війну проти свого народу вже чотири роки, але заради порятунку жителів Алеппо Захід відмовився вводити санкції проти Росії і Ірану. Так, тероризм - це погано. Це завжди треба засуджувати. Але, перш за все, треба дати оцінку тим терористам, які вбивають тисячі людей наказами зі свого кабінету, тим, хто змушує звичайних людей взятися за зброю і відбирати чужі життя. Президент Росії Володимир Путін засудив вбивство посла Карлова і заявив: «Ми повинні дізнатися, хто направив руки вбивці». Щоб дізнатися відповідь Путіну достатньо подивитися в дзеркало. Кров і терор плануються в Кремлі», - вважає Бутусов.

Чи морально називати вбивство російського посла у Туреччині терором, в час коли від російських авіаударів гинуть тисячі невинних, чи загрожують іншим росіянам терористичні акти закордоном, «Вголос» запитав у міжнародного експерта Ігоря Тодорова, політолога, директора Міжнародного інституту демократій Сергія Тарана та громадського активіста, організатора акції « Розповімо про злочини Росії у Сирії!» Олександра Іванова.

Що насправді Росія робить в Сирії?

Ігор Тодоров: Офіційно – бореться з Ісламською державою. Проте ця версія щодо боротьби російської армії з ніби-то ІДІЛ не витримує жодної критики, бо насправді авіаційні удари російських Збройних сил спрямовані на опозицію. Це знищення опозиційних до режиму Асада сил. Російська армія у Сирії – це акт підтримки чинного проросійського та антинародного режиму Асада.

Олександр Іванов: Я вам скажу, що використовувати авіацію проти ІДІЛ немає сенсу, бо це неефективно. А от проти поміркованих повстанців, навпаки. Оскільки повстанці є згрупованими у певних населених пунктах. Також, за різними оцінками, від 80 до 90 відсотків авіаударів було нанесено саме по повстанцях та цивільному населенню.

Проте вбивство посла у Туреччині Росію не зупинить. Ця країна продовжуватиме воювати у Сирії, вона буде залучати не тільки авіацію й сили для спеціальних операцій, а й регулярну армію й солдатів строкової служби. Це пов’язано з тим, що в армії Асада загинуло понад 80 відсотків військовослужбовців. Зараз цей диктатор покладається на іраксько-шиїтських бойовиків, ліванську «Хезболлу» та путінську Росію. Власне, ці наймані вбивці зараз і є кістяком армії Асада. Ми бачимо, що ця армія воює явно не проти Ісламської держави. Зокрема, це видно з падіння Пальміри, яку захопили бойовики ІДІЛ. Це було пов’язано з тим, що Асад та росіяни кинули усі сили на захоплення та терор в Алеппо, відповідно було послаблено Пальміру. Тому видно, що тих сил, які зараз воюють в Сирії, недостатньо. Росія в подальшому відправлятиме в Сирію регулярну армію. Так, на пропагандистському каналі «Росія-1» у програмі Кісєльова був показаний сюжет про дії російських спецпризначенців у Сирії. Раніше у Росії цей факт заперечували, а тому я думаю, що таким чином йде підготовка громадської думки до того, що у Сирію потрібно відправляти регулярну армію, зокрема сухопутні війська.

Скільки, за вашими підрахунками, вже загинуло мирного населення у сирійському Алеппо?

Олександр Іванов: У Сирії, за різними оцінками, уже загинуло кількасот тисяч людей. Дуже складно оцінити точну кількість жертв, бо багато людей, які загинули, вони і досі поховані під уламками будинків, їх не знайшли. Кількість жертв безпосередньо у Алеппо – це тисячі або навіть десятки тисяч невинно вбитих, зараз їх ніхто не рахує. Лише за останній місць, коли авіація влаштувала бомбардування, в Алеппо загинуло щонайменше тисячу людей. Поранених – кілька тисяч.

Тоді, якщо Росія займається жорстоким терором у Алеппо, чи етично називати вбивство російського посла в Туреччині терактом?

Олександр Іванов: Зараз ми живемо у світі терору, який розв’язала Росія. І це вбивство – це наслідки їхнього жахливого терору. І це не зупинить Росію, яка продовжуватиме свої ганебні дії як в Сирії, так і по всьому світу. Посол Росії став жертвою не цього турецького полісмена, а жертвою терору Росії. І на жаль, я думаю це не останній випадок.

Сергій Таран: Вбивство російського посла в Туреччині є справді тероризмом, але те, що Росія вбиває мирних мешканців в Алеппо – це державний тероризм. Дії росіян в Сирії мають бути засуджені і мають кваліфікуватися, як дії тієї ж самої Ісламської держави.

Ігор Тодоров: За формою це дійсно терористичний акт, але зумовлений він відповідними обставинами, пов’язаними із російським втручанням у Сирію. Вбивство російського посла – це безумовно екстраординарна подія, яка трапляється нечасто та має певні наслідки, адже посол, за міжнародним правом, є недоторканою персоною. З іншого боку, вбивство російського посла в Туреччині – це дуже логічна відповідь на дії Росії, хоча й сумна. Проте згадаймо історію, Росія сама користувалась тероризмом, вбиваючи лідерів республіки Ічкерія в різних частинах світу.

Чи існує загроза подібних терактів для інших росіян?

Сергій Таран: Враховуючи колосальний негатив, який має Росія серед країн світу, для їхніх громадян є загроза терористичної атаки, що звичайно є дуже небезпечно. З іншого боку, вбивство їхнього посла в Туреччині не матиме якогось ефекту в самій Росії. Це пов’язано з тим, що вбивство одного посла не може змінити думку російських громадян, які не так давно вбивали мільйони власних співгромадян. А от терористичні атаки спрямовані проти росіян зараз є, як ніколи, реальними.

Ігор Тодоров: Геополітична ситуація зараз вкрай складна. Ніхто не може дати гарантії, що це останнє вбивство росіянина закордоном. Також після вбивства російського посла у прямому ефірі пересічні росіяни у небезпеці, бо терористичні акти можуть відбуватися будь-де, і вони будуть зумовлені відповіддю на політику Путіна.

.

Марія Бойко, «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ