Він вмер для світла, але не загинув для Бога і народу

Нині його можна побачити, доторкнутися серцем і душею, почути реальну життєву легенду-розповідь про нього, яку провадить екскурсовод Квартири-Музею його імені у Львові (площа Соборна 11, кв. 3) п. Тарас Гуль.
Величковський на Соборній Величковський на Соборній

19 жовтня 2007-го на стіні будинку облаштована і освячена Митрополитом Ігорем Возьняком меморіальна плита: під скульптурним відтворенням постаті Владики читаємо: Єпископ-Ісповідник віри, місцеблюститель глави УГКЦ Кир Василій Величковський, ЧНІ жив і працював у цьому домі в 1955-69 рр.

Блаженний Василь-Всеволод Величковський народився 1 червня 1903 р. у сім’ї священика у Станіславові (із 1962-го Івано-Франківськ). Батько – Володимир Величковський служив парохом (с. Щупарці, Тернопільщина). Мати – Теофілія (Емілія) – донька о. Миколи Теодоровича й Харитини з Онишкевичів.

Початкову освіту здобув у с. Пробіжна. Тут  під час місій отців Василіян мати посвятила його під Покров Пресвятої Богородиці. Пізніше навчався в Інституті св. Йосафата (Бучач). 1920-го поступив на богословські студії Львівської духовної семінарії. До речі, із цього року до семінарії приймали тільки тих кандидатів до священства, що мали намір висвячуватися неодруженим (Пристай М. Львівська греко-католицька духовна семінарія 1783-1945. – Львів-Рудно, 2003. – С. 452). Дияконські свячення отримав з рук праведного митрополита Андрея (Шептицького) (1865-1944). 1924-го за порадою бл. п. тітки монахині Моніки Полянської, ЧСВВ, вступив до монастиря отців редемпторитів (ЧНІ). 9 жовтня 1925-го у церкві (нині, на жаль, зруйнована) в Збоїще отримав священичі свячення. У Квартирі-Музеї можна побачити її світлину.

Упродовж 1928-1935-го рр. ієромонах Василь-Всеволод – учитель і місіонер на Волині. 1936-го виголосив доповідь про методику унійної праці на Унійному з’їзді УГКЦ (Львів). Серед основних її положень – необхідність дотримання східної традиції в Богослуженнях і проповідях. З тих часів у Квартирі-Музеї маємо світлину отця Василя-Всеволода. 1938-го з нагоди 25-ліття ЧНІ в Україні видав «Ювілейний Альманах». Тут знайдемо ніжну й сердечну присвяту Матері: «Благословенна будь, мамо, що жертвувала за нарід сина-дитину. Він вмер для світла, але не загинув для Бога і народу. Він жиє і житиме і життя міліонам дає, бо він, Твій син, Місіонар Ісуса і Марії, Редемпторист».

1940-го на свято Співстраждання Божої Матері о. Василь, незважаючи на небезпеку з боку органів радянської влади, організував урочистий похід греко-католиків вулицями Станіславова. Згодом, згадуючи про цю подію, він напише: «День празника, гарна погода, маси народу (біля 20 тисяч) наповнили велику площу перед монастирем. Служба Божа на дворі, на площі. Після Служби Божої зформований похід, процесія: много хоругов, ікону Божої Матері Безустанної Помочі несли високо на ношах священики і сам Ісус Євхаристійний в монстранції під бальдахимом. На хоругвах ті самі блакитно-жовті ленти і много хлопців з Братства МББП, що роблять службу впорядників з синьо-жовтими опасками на рукавах. Весь нарід повними грудьми співає пісні в честь Ісуса і Марії, великий підйом духа. Похід іде довгими вулицями кругом осередку міста. По обох сторонах вулиць «радянські люди»: старі хрестяться зі сльозами в очах, молоді і військові з широко отвореними очима, з великим подивом. Св. похід – кричуща проповідь самого Ісуса, що йде в Найсв[ятішій] Тайні Євхаристії і велике благословення Богородиці Безустанної Помочі! …Над’їжджаючі військові авта мусять завертати. Я йшов в єпитрахилі, пильнуючи порядку. …Велике особове авто енкаведистів (сам обласний начальник НКВС, як пізніше ми довідалися) перлося назустріч походу, щоб пробити і може здеформувати похід, зробити замішання. Я крикнув до впорядників, хлопці стали муром перед машиною, їх постава говорила: «Хіба через наші трупи!» Один вдарив кулаком по склі коло шофера, ще хвиля… відкрились двері, один з впорядників щез в авті (силою втягнули його), авто завернуло і щезло. На страшне обурення народу хлопця випустили…

Похід прийшов на площу, я сказав торжественну проповідь про побідну силу Ісуса і Марії. Нарід довго не розходився, хоч все скінчилось, наче застигло в молитовній екстазі. Я дякував Богові і сказав собі: варта було взяти відповідальність на себе, піти на риск і життя дати!» (Мартирологія українських Церков. У чотирьох томах. – Т. II. Українська Католицька Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав України. – Торонто-Балтимор, 1985. – С. 423-424).

Минуло кілька днів. Отця Василя декілька разів письмово запрошували прийти у НКВС. Всі бланки запрошень пішли в піч із димом. Нарешті, дзвінок, довелося йти. «Зачався протокол-життєпис, а потім питання: «Чи ви нарочно сам, чи з чиєїсь намови чи приказу зробили ту антирадянську демонстрацію з тим Хресним ходом, з тими жовто-синіми лентами?». «Я не робив жодної антирадянської демонстрації, а зробив сам зі своєї волі Хресний хід з тим всім, що ви бачили, бо ваша власть сказала нам, що можна в церкві робити все, як було давно, а давно ми все це робили без жодного дозволу». «Чи до нашого приходу ви проповідали проти радянської власті?  Коли і де?». «Так я проповідував проти… завжди і всюди…». «Чому?». “Бо ми знали з газет і від свідків, що втікли сюди, про нищення і палення церков, хрестів, ікон, про убивства єпископів, священиків, нищення всієї релігії, і я після своєї совісти мусів проповідувати і до молитви взивати нарід, щоб Бог могучою силою здержав ту дику, нищівну силу» (Там само. – С. 425).

Нарешті, допит закінчився. І знову спогад: «На останній сторінці написано до половини. Я машинально підписав при кінці сторінки. [Слідчий капітан Назаров] глянув  і сказав: «Ви підписали собі смерть, бо над вашим підписом можна ще написати, що угодно». Пропало кажу, то вже ваша справа. Ні, сказав тихо, візьміть перо і ще раз підпишіть і перечеркніть чисте місце. Я подумав собі «то людина» і сказав спасибіг! «А тепер я вас відпущу, – сказав він, – але хочу ще щось сказати, тільки пам’ятайте, що я комуніст і атеїст, щоб ви не посміли щось іншого подумати про мене». [Далі слідчий продовжив]: «Я з усієї душі вас поважаю, що ви за те, в що вірите, готові своє життя віддати, бо ті, що інакше поступають, то послідна сволоч» (Там само. – С. 426).

1941-го за дорученням праведного митрополита Андрея (Шептицького) і проханням громади о. Василь відбув до Кам’янця-Подільського (Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки. 1939-1987. – Т. 1. – К.: ПП Сергійчук М. І., 2012. – С. 391). У Квартирі-Музеї експонується світлина церкви св. Миколая у Кам’янець-Подільську. Із 1942-го о. Василь-Всеволод – ігумен монастиря (Тернопіль). 1944-го до Тернополя увійшли радянські війська. «Прийшли до мене три офіцери радянські – артилеристи і здивовані питали, чому ми не втікали, чому залишилися. Чому втікати, кажу, та ж ви оголошували через радіо, що приходите нас освободжувати! Один з них каже: «Відкривайте церкву і служіть, работайте, ми не будемо мішати, але прийде час, що будуть вас переслідувати і ще гірше буде», – сказав тихо, схилившись до мене. …Я нагадав собі і сказав: «Маю до вас просьбу, бо ви добрі люди, і я довіряю вам. Прошу, не стріляйте на маленьку церковцю в центрі міста, бо вона дуже стара і тим дуже цінна, як пам’ятка архітектури, вона замаленька, шоб німці в ній хоронилися». Вислухали й обіцяли, бо мали намір її знищити. І дійсно парафіяльна церква осталася ціла…» (Мартирологія українських Церков. – Т. II. – С. 427).

У ніч із 10 на 11 квітня 1945-го НКВСівці у Львові арештували чимало греко-католицьких ієрархів та священиків. Отця Василя-Всеволода Величковського арештували у Тернополі 25 липня цього ж року (Монастирі Української Греко-Католицької Церкви. – Львів: Свічадо, 2006. – С. 71). Як свідчать дані НКДБ УРСР, ще в 1940 р. священик мав тісний зв’язок із районним провідником Організації Українських Націоналістів (ОУН) (Ліквідація УГКЦ (1939-1946). Документи радянських органів державної безпеки. – К.: ПП Сергійчук М. І., 2006. – Т. II. – С. 487). У слідчому ізоляторі йому сказали: «Або підпишетеся про перехід на православ’я й відразу поїдете додому, або не вийдете звідси ніколи». Отець Василь відмовився. Його відправили поїздом у Чортків, потім у Київ. «Зачалося слідство. «Признавайся!» «До чого?» «Ви знаєте» «Нічого не знаю». Слідчий і себе і мене мучив. Грозив биттям, але ніколи не вдарив, тільки кричав. Зі мною привезли мішок моїх рукописів. Все переглянув, однак ні одного папірчика не було для слідства. Були в мене колись проповіді протикомуністичні, але я все перебрав і приготовився до слідства, і тепер нічого не було» (Мартирологія українських Церков. – Т. II. – С. 429).

Після одного допиту у нічний час о. Василь побачив слідчого у дещо піднесеному стані («очі світяться»). Він, зокрема, сказав: «А тепер я вам покажу вашу протирадянську агітацію» – і показує малий кишеньковий календарець, друкований у Станиславові за німців, в якому після календарної частини, була стаття «Найважніша справа», про молитву. Є молитва подяки, дякуємо, що Бог освободив нас від червоної банди. Є молитва просьби. Просимо-молимось до Ісуса, Марії, щоб хоронили нас, щоб не вернулась, не прийшла червона орда. Ті два слова: банда і орда. Очевидно не було написано, що то я написав, але не було виходу: змусив мене, що я мовчазно потакнув, і справа закінчилася і була віддана до Київського обласного суду» (Там само). До речі, згаданий календарець нині теж знаходиться у Квартирі-Музеї. Тут же можна побачити ще діючий фотозбільшувач, яким отець Василь-Всеволод користувався для виготовлення відповідних друків молитов, церковних пам’яток, інших треб віруючих.

За активну антирадянську пропаганду – розстріл !

Тоді ж через декілька днів відбулося радянське судилище. «…Прийшла моя черга. Перше питання: «Чи маєте яке питання?» «Так, маю, бо я перший раз в рад[янському] суді і не знаю, чи я маю право мати свого адвоката?» «Конечно, вот ваш адвокат» – показує рукою [суддя]. Я розсміявся: «То дивно, бо бачу, що сидить, але я його голосу не чув і я з ним не говорив. Як він буде мене боронити?» «Адвокат, чи він правду каже?» «Так правду» «Але коли я мав час з ними говорити?» «Товариші, вийдемо, – каже предсідник, – нехай буде по закону. Адвокат, поговоріть з підсудним». Вийшли всі. Адвокат каже: «Я вашу справу знаю, не признавайтеся, що ви написали календарець, заперечте і не буде нічого страшного!» «Ні, я не можу. Раз я не заперечив на слідстві, то і тут не заперечу» (Там само. – С. 429-430). «За активну антирадянську пропаганду в проповідях і часописах» суд виніс вирок вищої міри покарання через розстріл. Отець Василь очутився у камері смертників (тут він перебував три місяці).

«…Камера повна, всі лежать, то вже ніч! Пустили в камеру, замкнули двері. Піднімається старший камери і питає. «Чи ви священик?, бо бачить мою бороду. Кажу: «Так». «Вибирайте собі місце і лягайте спати». «Показуйте місце». «Ні, з пошани до вашого стану ми вас питаємо, і дамо те місце, яке схочете». «Дякую» – і каже всім посунутися від стіни з-під вікна, і я положився. Помолився і спокійно заснув» (Там само. – С. 430).

«Рано, після снідання, відзивається старший камери, бувший робітник київського «Арсеналу»:  «Панотче, просимо вас розказуйте нам, ми хочемо вас послухати». Відповідаю: «А я вас прошу, дайте мені спокій, бо що ви любите, я того не вмію розказувати, а знову це, що я вмію, ви того не любите». «Що ви панотче,  ми ж всі в обличчі смерти, може це послідній день для декого з нас, тому ми хочемо почути Божі речі, про молитву, про сповідь. Ми ж і молитви не знаємо, будь ласка, учіть нас!» І почалася наука! Перша річ: записати собі на кусках паперу молитву «Отче Наш» і «Богородице Діво»… Записали і вивчили» (Там само).

Наступного дня раненько відчиняються двері камери, щоб в’язні справили свої потреби. Зазвичай тоді був гамір, біганина, перегукування людей. Тоді ж «глибока мовчанка, всі на колінах, і сторож зі здивуванням сказав про себе: «А… моляться, ну я позже прийду» – і зачинив двері. Дальша наука про Св. Тайни, про сповідь, св. Причастя… І вкінці сповідь. Аж, як ті бідні люди рвалися до тої св. Тайни. …Вкінці всі висповідалися і рано приступили до св. Причастя, і по спільному благодаренні сіли до снідання» (Там само. – С. 431). Відтак, кожної ночі одного в’язня кидали в камеру, а одного забирали з неї.

Далі отець продовжує спомини: «Одної ночі, перед ранком відчиняються двері і кажуть: «На букву «В», – я кажу своє назвисько і чую відповідь – «Да! Собирайтесь з вещами», – бачу офіцера і кілька автоматників. Скоро встаю і пакуюся. Роздаю потребуючим продукти, бо сюди вже більше не вернуся. Решту річей пакую і потім стаю і кажу пару слів прощання. Кажу: «Дорогі браття, напевно дехто з вас буде освободжений, тоді прошу вас, коли стрінете когось зі Західніх областей України, то скажіть, (знаєте мою фамілію), що Величковський священик застрілений, за Кат[олицьку] Церкву, за свою святу віру. Ну бувайте здорові», – і я вийшов впосліднє поглянув на тих добрих людей». Після перевірки і підпису священика зачитали постанову Верховної Ради СРСР: «…Ваш приговір вищої міри наказанія через розстріл заміняється десятю годами тюремного заключенія – розпишіться». Я розсміявся. «Чого смієтесь?» «Бо то все смішне», – кажу. «Бо коли мій перший приговор є справедливий, тоді – досмертна тюрма буде вже ласкою! А коли перший приговор несправедливий, тоді мені належиться повне звільнення». «Не розговаруйте, виходіте». Я вийшов, мене кинули до камери засуджених в’язнів. Через якийсь тиждень я був вже в камері етапників» (Там само. – С. 431-432).

Пізніше священик дізнався, що етапують його з іншими в’язнями у Воркуту. Зупинилися у Харкові, місць у в’язниці не було, тому поселили прибулих на її подвір’ї. Тут і спали та приймали їжу (кожному черпак (кохлю) зупи і кусень хліба). «Я нагадав собі, що в мене є ще глиняна миска, яку ще в Києві, місцеві сестри передали мені з їдою. Виймаю ту миску і держу, а бляшаної казьонної не беру. Прийшла моя черга і я дістав свій черпак зупи, і малий злодійчук, що зробили його роздатчиком, каже обождать (зачекати) і ще другий черпак вливає мені, бо моя миска об’ємом вміщала два черпаки. «Спасибіг!» – кажу і ділюся зі сусідом, бо я не чув голоду. Але так було з обідом, так було з вечерею і на другий день. І не видержав якийсь злобний і зависний і в крик сказав: «А что ето за ісключеніє (виняток), попові двойную порцію даєш?» Почув це роздатчик, перервав роздавати і дуже голосно закричав: «Тебі непонятно, дурак, а вот послушай, почему я так делаю». «Положим, что я подобно тебе неверующий, но матері наші були верующими, і ради матерей наших, ми должни уважать таких людей, понятно тепер тебе?» – і почав дальше роздавати. А я помолився «Отче наш», «Богородице Діво» за того хлопчину, що так публічно виявив акт віри» (Там само. – С. 433).

У таборах Воркути (за Полярним колом) на лісоповалі, у шахті, пральні, санітарній частині в холоді й голоді, недосипанні коротав отець дні і ночі. Що додавало сили вижити в таких умовах? Про це можна почути в Квартирі-Музеї із записаного голосу його співв’язня – Бориса Міруса (тут також є його світлина): «Отець Василь весь час молився на вервиці, яку він сам зробив з чорного хліба. Молився не тільки за себе і за віруючих в’язнів, а молився за тих, хто його кривдив, за тих від кого зазнав знущань, і нас вчив так робити». Траплялися й доноси на священика з боку недоброзичливців, тому його періодично перекидали з одного місця на друге: Воркута, Кіров, знову Воркута, потім Володимир-на-Клязьмі. В останньому кинули до камери, де було вже трьох українців. «Один з них мені знайомий, ростом величезний, знаний як вищої марки вламувач, так відізвався: «Хлопці скінчилося наше вольне життя, тепер з нами є священик, конець тих бесід з різними словами. Мусимо примінитися до отця.., бо то нам не зашкодить. Я це вам кажу, бо я пан-отця знаю з Капітальної шахти». Невдовзі всі попросили про духовні науки, відбули Св. Сповідь і прийняли Св. Причастя (Там само. – С. 435). Із воркутянських часів отця Василя-Всеволода донині збереглися в Квартирі-Музеї його куфайка, величезний будівельний металевий цв’ях, за допомогою якого в’язні перемовлялися азбукою Морзе. Бачимо також кафльову пічку, у вогні якої згоріла не одна написана (перезнята фотоапаратом) підпільна праця спочатку отця, а потім Владики Василя.

Продовження.

Підготувала Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу» (далі буде).

 

 


ЗА ТЕМОЮ
КОМЕНТАРІ

Загрузка...
Погода, Новости, загрузка...
Завантаження...
RedTram
http://joxi.ru/82Q4PW8IjpQ3Lm