Антикорупціонери обвинувачують одне одного в корупції, викликають на допити та приходять із обшуками до родичів один одного. Але ще далі пішла Генеральна прокуратура України, якою керує соратник Порошенка Юрій Луценко: під час спецоперації із затриманням на хабарі заступниці Державної міграційної служби арештувала детектива НАБУ. Згодом Луценко виявив ще кілька «небезпечних» злочинців з НАБУ та заявив, що оголосить їм підозру. Також у Генпрокуратурі розкрили усі особисті дані агентів НАБУ, які працювали під прикриттям, заявивши, що на їхні посади «не було відкритого конкурсу».
Спостерігаючи, як Луценко знищує НАБУ, не варто забувати й про ще один антикорупційний орган, який себе добряче скомпрометував – це Національне агентство з запобігання корупції, яке очолює подруга та колишня викладачка керівника партії «Народний фронт» Арсенія Яценюка Наталія Корчак. Очільниця НАЗК, замість гучних розслідувань порушень, виявлених у електронних деклараціях, «прославилася» тим, що дописувала собі до зарплати захмарні премії у розмірі 200 тисяч грн, а недавно колишня співробітниця НАЗК Ганна Соломатіна звинуватила Корчак у співпраці з Адміністрацією Президента Порошенка. При цьому варто зазначити, що саме Наталія Корчак першою почала «війну» антикорупційних органів, звинувативши главу НАБУ Артема Ситника в нецільовому використанні юристів і порушенні термінів подачі документів.
Чи сприяють війни між антикорупційними органами реальній боротьбі з корупцією? Чому Луценко знищує Національне антикорупційне бюро? Та що можна зробити, щоб в Україні реально покарали хоча б одного корупціонера?
Про це кореспондент «Вголосу» спілкувався із політичним аналітиком Олександром Кочетковим та політологами Олександром Солоньком, Ярославом Макітрою та Тарасом Загороднім.
Багато хто стверджує, що протистояння між антикорупційними органами та ГПУ – це нормально, називаючи це конкуренцією? А ви як думаєте?
Олександр Кочетков:
Таке протистояння між антикорупційними органами нічим хорошим не закінчиться. Це точно. З них навіть обвинувачені у корупції чиновники знущаються. От Роман Насіров заявив, що сьогоднішня діяльність антикорупційних органів призводить до втрати довіри до них. І, на жаль, я змушений з ним погодитись, хоча це зовсім не симпатична фігура в українській політиці.
І найгірше, що суспільство, яке дивиться на цю владу, теж не готове боротися з корупцією. Бо українці невдоволені корупцією у владі, але не біля себе. Тобто суспільство зараз діє за принципом: коли ми даємо – це не корупція, а коли вони беруть – це корупція. А через це ніхто не вимагає від влади розпочати реальну боротьбу. Діяльність антикорупційних органів, які створюються завдяки активності певних антикорупційних кіл із боку наших закордонних партнерів, є імітаційною. Як наслідок – така робота завжди призводить до внутрішніх конфліктів. Адже, якщо антикорупційні органи імітують боротьбу з корупцією, то вони обов'язково шукатимуть політичних зисків, а не підкоряться закону. Адже якщо б всі ці органи працювали відповідно до закону, вони б координували між собою свою діяльність і наслідки їх роботи були б помітні. І якщо б НАЗК, НАБУ і САП хоча б погоджували між собою свої дії – жоден суд був би не в змозі протистояти їх діяльності. Навпаки – він змушений би був виносити такі вироки, які відповідають закону. Але зараз цього нема.
І ще одна проблема полягає у тому, що всі ці антикорупційні органи створювались різними гілками влади, а це і Кабмін, і Президент України, і Верховна рада, щоб мати важіль впливу на політичне середовище України, а не для реальної боротьби з корупцією.
А тому зараз вони конкурують та звинувачують один одного, бо їх за таким принципом і створювали та підбирали туди працівників.
Олександр Солонько:
Очевидно, що про ефективну роботу в умовах конкуренції між собою не може бути й мови. Ці всі органи мають тісно співпрацювати, виявляти корупціонерів. А натомість вони сваряться.
А як би ви оцінили розслідування антикорупційних органів?
Тарас Загородній:
Наголошую, що цей конфлікт, який зараз відбувається між антикорупційними органами – прогнозований. Адже це все чергові бюрократичні структури, які, за задумом наших західних партнерів, повинні бути ефективними, а насправді працюють вкрай спотворено. Через це зараз ми маємо не боротьбу з корупцією, а замовні справи. Бо це дивно виглядає, враховуючи те, що наших чиновників саджати-не пересаджати, а наші антикорупційні органи почали воювати між собою.
Як показав досвід, поки одні антикорупційні органи починають домовлятися з Адміністрацією Президента, а інші – демонструвати зневагу до закону, то це нічим не закінчиться. Адже нам би хотілось вірити НАБУ, але об'єктивно – багато їхніх справ проти корупціонерів – «фейкові», через що вони просто не дійшли до суду. Натомість діяльність НАБУ – це суцільний піар. Хоча б згадати гучну «бурштинову» справу, коли всі кричали про «агента Катерину». Але якщо уважно прочитати законодавство, то там дійсно заборонені такі слідчі дії, як провокація хабара. А тому ця справа, попри очевидність, швидше за все, нічим не закінчиться
Далі – у нас приймають такі закони, які з багатьох причин просто не працюють. От, до прикладу, закон про НАЗК, зокрема щодо Корчак, до якої є багато претензій. Так-от, прочитавши його, я був вкрай здивований тим, що у законі прописано, що нинішнього директора НАЗК практично неможливо звільнити. Вона настільки «незалежна», що її не можуть усунути навіть члени колегії, які її обирали. Позбавити її посади може тільки Кабмін з певних причин, як-от: вона вказала невірні дані у своїй декларації, стала членом якоїсь партії чи померла. Але у цьому переліку немає найголовнішого – її неможна звільнити за неналежне виконання службових обов'язків. А це означає, що вона завтра у робочий час може просто собі гуляти, пити, поїхати за кордон, виписати собі ще одну премію, бо їй за це нічого не буде. І це – парадокс. Тобто ми утворили настільки незалежний орган, не врахувавши, а що буде, якщо він не буде працювати.
Зараз ці антикорупційні органи мають звітувати, а похизуватись їм особливо немає чим. А якщо ще прийде незалежний аудитор, то він почне озвучувати всю правду, а тому починається гра навколо того, чого немає.
Але з відомством Ситника, заявивши, що НАБУ порушує законодавство, вже почав воювати Генеральний прокурор України Юрій Луценко. Як можна оцінити його дії?
Ярослав Макітра:
Конфлікт Юрія Луценка з НАБУ можна розглянути у двох площинах. Перша – це загальнополітична. Правлячому класу, а наш Генпрокурор ніякий не правоохоронець, він політик і представник цієї влади, не вигідні незалежні антикорупційні органи, на які не можна вплинути за допомогою звільнення чи корупції. І я погоджуюсь, теперішнє НАБУ далеке до ідеалу, але цей юридично правовий статус, який у них є, він дає їм змогу виявляти корупціонерів у владі. Завдання Луценка – зруйнувати їхній юридично-правовий статус, щоб і надалі керувати всією правоохоронною системою. Друга площина – це інтереси самої Генеральної прокуратури. Вони полягають у тому, що відомство Луценка втрачає монополію на діяльність у правоохоронній системі.
Хто, за вашими даними, контролює антикорупційні органи в Україні?
Олександр Кочетков:
НАБУ створювалось з боку Президента як його важіль впливу. До слова, новостворене Державне бюро розслідувань теж буде під контролем Порошенка. НАЗК засновувалось Верховною Радою і Кабміном як засіб протидії Президенту.
Якщо ж пригадати, то свого часу НАЗК на чолі з пані Корчак орієнтувалось на тодішнього Прем'єр-міністра Яценюка, а зараз, коли він пішов – на Президента. Варто зрозуміти, що на посади керівників антикорупційних органів набирають таких людей, які не мають ні самостійності, ні політичної волі. А тому, як Корчак, так і інші працівники НАЗК почали радитись із Адміністрацією Президента. А у Порошенка із задоволенням готові давати вказівки. А тому не виключено, що у Адміністрації Президента електронні декларації почали використовувати для впливу на неугодних депутатів, міністрів та політичних опонентів. Я раніше працював у Адміністрації Президента і скажу, що за весь час її існування там завжди були працівники, навіть відповідний підрозділ, який займався контролем та взаємодією з правоохоронною системою та силовими структурами. Тобто у Адміністрації Президента завжди погоджували призначення керівників силових та правоохоронних структур та вимагали радитися з приводу різноманітних чутливих для Президента питань. Це було завжди, але за часів Президента Порошенка – така робота з правоохоронцями та силовиками стала дуже важливою, як і, зрештою, за часів Януковича. До прикладу, навіть за президентства Кучми це було не так тоталітарно.
Щодо НАБУ, то у його керівника Артема Ситника більша самостійність від Адміністрації Президента. З директором НАБУ я неодноразово спілкувався, і по ньому видно, що у нього значно більше амбіцій, ніж, наприклад, у Корчак. Також на НАБУ велику ставку робив Захід, зокрема представники США. А тому Ситник відчуває певну підтримку з боку Заходу, де від нього там вимагають бути активнішим. А тому діяльність НАБУ я б оцінив як ефективніший орган у порівнянні з НАЗК.
Олександр Солонько:
Додам, що, як відомо, Генпрокуратуру в нас контролює Президент. НАБУ і ДБР, хоч і планувались, як незалежні органи, але по факту вони такими не є, над ними намагаються встановити контроль з Банкової. Щодо НАЗК, то із заяв Ганни Соломатіної стає зрозуміло, що цей орган контролює Адміністрація Президента.
Тобто протистояння між антикорупціонерами вигідне владі, зокрема Порошенку, щоб остаточно отримати вплив над поки не настільки залежним НАБУ?
Олександр Кочетков:
Так. Наша центральна влада й справді не лише не намагається боротися з корупцією, а вона цю боротьбу намагається використати задля власних дивідендів.
Олесандр Солонько:
У цьому, що у нас немає реальної боротьби з корупцією, найперше, винна влада. Бо саме там роблять і робитимуть усе, щоб заблокувати нормальні ініціативи того ж НАБУ. А тому ефективної роботи антикорупційних органів у нас і не може бути.
Знищення незалежних антикорупційних органів якось відіб'ються на політичній кар'єрі Порошенка в Україні чи на Заході?
Ярослав Макітра:
Я думаю, що для Порошенка будуть політичні наслідки за спробу знищення антикорупційних органів. Після того, що зробив Президент, вже очевидно, що українці стали активніші, вони радикалізувались. Люди незалежно від політичних прапорів готові згуртуватись, щоб корумпована влада пішла геть. Я думаю, що після такого політичній силі Порошенка буде важко перемогти на чесних виборах. Але українська влада ніколи не зупиняється на початому. Для Порошенка «Рубікон перейдено», вочевидь, Президент добре знає, що зараз він може протягнути будь-яке рішення через Парламент. Єдине, що його стримує – це активна частина населення України та Захід, де можуть покарати Порошенка. Звичайно, у цій ситуації варто говорити, що Україна потрапила у серйозну залежність від Заходу, але коли це казали президенту, він нічого свого часу не робив. А розвороту назад ні Європа, ні США не зрозуміють.
Сам ж Порошенко сподівався на швидку перемогу у війні з НАБУ та на те, що Захід закриє на це очі. А після знищення антикорупціонерів, наша влада і далі б розказувала, яка вона про європейська та патріотична. Але, судячи з останніх подій, то швидкої перемоги не буде. Українська влада, як і Генпрокурор, отримали серйозного ляпаса від США та Європи. Із публікацій у ЗМІ, ми бачимо, що на Заході йде серйозна переоцінка дій нашої влади. Через діяльність Порошенка-Луценка може постраждати Україна: нам можуть перестати надавати фінансову підтримку, забрати безвіз. Бо настільки бездумні рішення влади – це ганьба для України. Ми бачили, що представники західних країн світу виступили з категоричною публічною критикою дій української влади. А те, про що Порошенко говорив з нашими західними партнерами у телефонних розмовах, коли велась війна проти НАБУ, не публічно – про це можна тільки здогадуватись. І це тимчасово подіяло. Адже ми бачимо, що після такої бурхливої викривальної діяльності, коли Луценко став топ-спікером, то зараз він замовк. І це, я вважаю, було завдяки невдоволенню Заходу. Бо картинка вийшла така: Луценко зробив усю чорну роботу, натомість не було політичних рішень з боку керівництва країни, бо там побоялись. І коли бліц-криг не вдався, то, очевидно, буде пошук крайніх. І на це місце претендує сам Луценко. Його просто можуть злити Заходу.
Для чого тоді Порошенку саме зараз знадобилась ця війна з НАБУ?
Ярослав Макітра:
У Президента на війну з НАБУ, мабуть, пішли через те, що у відомства Ситника були якісь серйозні компромати на найближче оточення Порошенка чи навіть на нього самого. Зокрема, що стосується співпраці оточення Порошенка з російським бізнесом та Медведчуком. Бо після затримання сина Авакова стало зрозуміло, що НАБУ не зупиниться.
В тих умовах, які є зараз, антикорупційні органи можуть запрацювати ефективно?
Олександр Кочетков:
Щоб вони почали діяти, треба уявити собі, що наше політичне керівництво, так звана «стратегічна вісімка» на чолі з Президентом, чомусь вирішили мінімізувати свій вплив на антикорупційні органи та почати боротися з корупцією. Тоді б ці органи могли б запрацювати. Вони б співпрацювали, обмінювались інформацією, допомагали один одному. Але у наших реаліях таке неможливо, це лише фантазія. А тому нам потрібно очікувати повної зміни влади. І за умови більшої громадської активності суспільства щодо контролю діяльності влади, тоді перемога над корупцією стане можливою. Уявити собі боротьбу з корупцією за сьогоднішньої влади – це просто фантастично.
Але разом з тим, для західних партнерів України подолання корупції у нашій країні є принциповим питанням. Закордоном усі все зрозуміли, якщо Україні допомагати економічно, то будь яка їхня допомога рано чи пізно опиниться в офшорах або на рахунках української влади. Там розуміють, що якщо в Україні не подолати корупцію, то нам не можна давати ніяких грошей. Як наслідок – наша держава не виживе. Адже корупційна, тобто тіньова складова нашого бюджету за різними підрахунками фахівців становить 50-70 відсотків.
Тарас Загородній:
Додам, що у нашій країні нічого не робиться без політичної волі. Але наші західні партнери, які лобіювали створення антикорупційних органів не зможуть визнати, що вони «лохи», які нічого не тямлять в Україні А тому вони і надалі миритимуться із діями влади, наполягатимуть, що в Україні все добре, що все йде по плану. А тому згодом буде створений ще і Антикорупційний суд. І це буде ще один орган, який контролюватиме хтось із влади. Хоча в ідеалі, кожен українець має мати право на незалежний суд.
Що тоді можна зробити?
Тарас Загродній:
Зараз у нас є новостворене Державне бюро розслідувань, його можна назвати аналогом американського ФБР. Тобто це слідча структура, яка займається слідством. І от щоб ці всі антикорупційні органи перестали між собою конкурувати, можна їх об'єднати у цій структурі. Але при цьому ДБР має бути настільки потужним органом, щоб він не потрапив у залежність чи то Кабміну, чи то Адміністрації Президента. І найголовніше, вкладати у суди, щоб вони стали дійсно незалежними. Краще хай у нормальних суддів принаймні будуть адекватні зарплати. Це хоча б створить більш-менш незалежну судову систему, яка з часом точно окупиться і після чого 80% проблем, які є в країні, просто зникнуть. Адже із незалежними судами буде стабільне право власності й так далі.
А ці антикорупційні органи, це, чесно кажучи, західна маячня, яка в наших реаліях виявилась недієздатною.
Марія Бойко, «Вголос»
PS:
Чим мають займатись антикорупційні органи: НАБУ працюють детективи, завдання яких розслідувати корупційні злочини найвищих державних службовців. Робота Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, полягає у тому, щоб представляти в суді корупційні обвинувачення, виявлені детективами НАБУ та контролювати законність дій бюро. Національне агентство запобігання корупції повинно вивчати декларації топ-чиновників та інформувати НАБУ про виявлені підозри.
На антикорупційні органи у 2017 році з державного бюджету України було виділено 2,1 мільярда гривень. А відомству Луценка у 2017 році дали 4,55 мільярда гривень.
ІА "Вголос": НОВИНИ