Ставлення влади до народу з боку українського та російського керівництва нагадує ставлення двох господарів до собак. Російський господар забороняє собакам гавкати, але годує відносно досита, а український дозволяє гавкати, але не дає їсти та тримає впроголодь. Таке ставлення до українців діюча влада називає демократією і пишається цими досягненнями на противагу диктаторській РФ. Однак, якщо відкласти в бік міфічну свободу слова, в якій більшість злиденних українців вбачають лише можливість «гавкати», то по окремих пунктах значно важливіших економічних свобод, які характеризують людяне ставлення до людей, авторитарна РФ випереджає демократичну Україну.

Росіяни на колесах і українці-пішоходи

Наочним прикладом, як українська влада не дозволяє своїм громадянам жити по-європейськи, та й, зрештою, по-людськи, є штучно завищена ціна на автомобілі. Тоді як у Європі автомобіль є доступним навіть для студентів та старшокласників, а стареньке авто німецького чи італійського виробництва можна придбати за 300-400 доларів, в Україні така ж стара автівка вже коштуватиме 4000-5000 дол. Позахмарний акциз на старі іномарки свого часу в нашій державі було запроваджено нібито заради підтримки вітчизняного автопрому, який фактично приносить українцям більше проблем, аніж користі. Власники вітчизняних автомобілебудівних підприємств, які не бажають випускати належної якості автомобілі (що їх українські автомеханіки називають «відрами на колесах»), вирішили не дозволяти українцям їздити нормальними закордонними автомобілями, домігшись ухвалення закону про захмарні побори для закордонних конкурентів.

На догоду рентабельності бізнесу цих нуворишів, жителі, м'яко кажучи, далеко не найбагатшої країни Європи, переплачують за авто втричі-вчетверо, порівняно навіть з найбагатшими європейськими державами.

Навіть у путінській Росії, де встановлено жорсткий авторитарний режим, ціни на нові та вживані автомобілі на 20-50% нижчі, ніж в Україні. В перерахунку на долари ціни на нові автомобілі в Росії виявилися за нашими мірками значно нижчими. Популярний Volkswagen Passat в Україні коштує 20 тисяч доларів, а в РФ – 14 тисяч, Mercedes-Benz E-класу коштує більш ніж 31 тисячу доларів, тоді як у РФ – 16 тисяч. Наприклад, Hyundai Accent виявився вдвічі дешевше, ніж в Україні – 7 тисяч доларів проти наших 14-ти, а Renault Logan – 5,5 тисячі проти 10,6 тисячі в нашій державі. Skoda Octavia A7 В Україні – 17 815 доларів, а в РФ – 10 857. Різниця становить  65 %.  Renault Duster в Україні – 13 600, а в РФ – 7 800, з різницею 75%. Renault Logan New в нашій країні – 10 700, а в РФ – 5 500, з різницею 96%.

І це при тому, що в РФ також є свій автопром, і не такий вмираючий, як в Україні. І Кремль також міг би підтримати «вітчизняний олігархат» і позбавити росіян авто дешевих іноземних конкурентів. Але Москва чомусь на таке відверте знущання не пішла, на відміну від «українських демократів», які встановили грабіжницькі закони, що унеможливлюють купівлю автомобіля простим українцем за зарплату. Тому російський слюсар на заводі чи вчитель може скласти із зарплати бодай на «Ладу Калину», а їх українські колеги і за 10 років із зарплати не наскладають на Daewoo Lanos. Купити авто в Україні на зарплату вчителя, журналіста, інженера, медсестри, військового, продавця супермаркету нереально – для цього треба або їхати на заробітки, або мати нелегальні доходи, або 10-15 років відкладати кошти.

Навіть у Білорусі, якою керує, як у нас прийнято казати, «неотесаний колгоспник-диктатор» Лукашенко, ціни на європейські авто ще нижчі, ніж у Росії. Виходить, російський та білоруський диктатори створюють своїм громадянам вільніші економічні умови, ніж українські «демократи»?

Народ «не неготовий до самозахисту»

Інша визначальна риса реальної свободи людини (а не свободи базікання) – право громадянина на зброю та самозахист. І в нашій молодій демократії можливості пересічного українця придбати зброю для самозахисту надзвичайно обмежені. Легально з короткоствольної зброї громадянам доступні лише пневматичні пістолети, які можуть зупинити нападника хіба що своїм виглядом, та є звичайнісінькою іграшкою проти злочинців.

Куди серйозніший травматичний пістолет, по-народному «гумостріл», згідно з наказом МВС, призначений тільки для службового користування, тобто передбачений лише для працівників судів, правоохоронних органів та їх родичів, народних депутатів і їх помічників, іншими словами – для обраних. Для Пашинського, щоб далі стріляв людей на вулицях, Лозинського, який полюбляв полювати на українців, та інших господарів життя. Прості ж українці не мають права захищати своє життя – вони повинні чекати приїзду поліції.

При цьому в авторитарній Росії, де, як відомо, диктатор Путін боїться озброєного народу й де є безліч чеченців-терористів, володіння травматичною зброєю доступне всім дієздатним і несудимим громадянам за умови отримання дозволу та реєстрації. Для отримання дозволу потрібна довідка від лікаря, рапорт дільничного та кілька тижнів очікування.

Однією з «причин», чому навіть теперішня постмайданна влада відмовляє українцям у праві мати дієві засоби самозахисту, є те, що в нас начебто «народ не готовий», «суспільство  не на тому рівні розвитку – перестріляють українці один одного». Водночас путінський режим чомусь не вважає своїх підданих росіян такими недорозвиненими, щоб забороняти їм носіння «гумострілів», які, між іншим, реально можуть вбити нападника з 10 кроків. А українська влада вважає українців дурними й недорозвиненими настільки, що навіть зброю їм не довіряє. Влада вважає, що в Україні наразі лише депутати, судді, прокурори та їхні помічники «готові» до носіння зброї – а вчителі, лікарі, студенти, робітники, підприємці ще «недорозвинені». То як так може бути, що диктаторська РФ поважає й довіряє своїм підданим більше, аніж демократична Україна своїм громадянам?

Кому більше потрібна здорова нація?

За 25 років в Україні так і не введено в дію реальної медичної реформи, яка б дозволяла українцям отримати законні, соціально-орієнтовані медичні послуги. Українці й далі продовжують пхати гроші в кишені лікарям та медикам, в той час як в лікарнях бракує найнеобхіднішого. Та й самі вітчизняні медзаклади подекуди не ремонтувалися й не оновлювалися десятиліттями. Водночас, те, що сьогодні пропонує зробити з медициною міністр У. Супрун – багато лікарів називають катастрофою вітчизняної медицини й геноцидом українських сіл. Але навіть ця реформа ще не запрацювала, українці й далі мають корупційну медицину, а задекларовані урядом Гройсмана безкоштовні ліки зазвичай існують лише не папері.

Натомість в диктаторській РФ злочинним путінським режимом введено соціально орієнтовану страхову медицину, яка дозволяє за невеликі щорічні внески одержувати значний перелік медичних послуг безкоштовно. Багато кримчан, поїхавши після анексії на заробітки в Москву, отримали реальне безкоштовне обслуговування в медичних закладах. Пам'ятаючи реалії української медицини, один такий кримчанин довго намагався вмовити хірурга взяти гроші за зроблену операцію, але лікар категорично відмовив, посилаючись не незаконність таких подарунків. Колишньому українцеві вдалося лише на третій день впхати хірургу пачку цукерок, як подяку за те, що провів два тижні в лікарні й отримував безкоштовне і якісне харчування, лікування та медикаменти. Якщо терміново не провести українську медичну реформу, фрази типу «Крим – це Україна» залишаться лише  інформаційним шумом у соцмережах, адже хто ж тоді захоче повертатися до корумпованих лікарень? З огляду на стан охорони здоров'я в Україні та РФ,  є очевидним, кому більше потрібна здорова нація.

Влада, гірша за ворога

Безперечно, Путін, як і кожен диктатор, чудово усвідомив, що для міцного авторитаризму потрібно підтримувати середній рівень життя громадян з обіцянкою подальшого добробуту. Потрібно, щоб собаки не були голодні. Високі ціни на нафту і газ дозволяли російському уряду забезпечити достатній рівень життя в Москві, Петербурзі, Волгограді та промислових зонах Сибіру і Півночі. Гідні зарплати військовослужбовців, міліціонерів, офіцерів держбезпеки, державних службовців, лікарів та педагогів в обмін на лояльність до влади сформували багатомільйонний прошарок громадян, які, пам'ятаючи злиденні 1990-ті, глибоко вдячні Путіну за стабільність та відносно сите життя. Середньостатистичний слюсар на заводі в РФ одержує достатню зарплату, щоб придбати у кредит автомобіль, переважно «Ладу», з'їздити на відпочинок у Болгарію та купувати на свята дорогі делікатеси.

Проте справа не лише в матеріальних аспектах, які багата ресурсами й нафтою РФ може собі дозволити, а Україна на разі не може. Справа у ставленні влади до народу, і тут, навіть не підвищуючи зарплати чи пенсії, одним скасуванням кількох грабіжницьких законів можна реально розширити можливості простих українців. До прикладу, дозволивши українцям нарешті купувати авто за світовими цінами. Не треба українцям давати гроші – вони їх самі зароблять, варто припинити їх грабувати. Наразі українці мають владу, яка ставиться до свого народу гірше за ворога.

Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ